Велаксин^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: venlafaxin; (±)-1-[2-диметиламіно-1-(4-метокси-феніл)-етил] циклогексанолу гідрохлорид;

основні фізико-хімічні властивості:

капсули по 37,5 мг – тверді желатинові капсули CONI-SHAP 3, самозакриті, з безбарвною, прозорою основою 43 000 та кришкою світло-оранжевого кольору L530, без маркування;

капсули по 75 мг – тверді желатинові капсули CONI-SHAP 2, самозакриті, з безбарвною, прозорою основою 43 000 та кришкою червоного кольору L530, без маркування;

капсули по 150 мг – тверді желатинові капсули CONI-OEL, самозакриті, з безбарвною, прозорою основою 43 000 та кришкою оранжево-коричневого кольору L570, без маркування;

склад: 1 капсула містить 37,5 мг, 75 мг або 150 мг венлафаксину (у формі венлафаксину гідрохлориду);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію хлорид, кремнію діоксид колоїдний безводний, етилцелюлоза, тальк, диметикон, калію хлорид, коповідон, ксантанова камедь, заліза оксид жовтий.

Склад желатинової капсули (37,5 мг): еритрозин FD і С червоний 3, індиго кармін FD і С синій 2, титана діоксид, заліза оксид жовтий, желатин.

Склад желатинової капсули (75 мг та 150 мг): заліза оксид червоний, титана діоксид, заліза оксид жовтий, желатин.

Форма випуску. Капсули пролонгованої дії.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Код АТС: N06AX16

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Венлафаксин – антидепресант з новою структурою. Він є рацематом двох активних енантіомерів. Антидепресантний ефект венлафаксину пов'язаний з посиленням нейротрансміттерної активності центральної нервової системи. Венлафаксин та його основний метаболіт О-десметил венлафаксин (ОДВ) є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, а також пригнічують зворотне захоплення дофаміну нейронами.

Венлафаксин та ОДВ, при одноразовому або багаторазовому введенні, знижують бета-адренергічні реакції. Вони однаково ефективно впливають на зворотне захоплення

нейротрансміттера. Венлафаксин не пригнічує активність моноаміноксидази (МАО). Венлафаксин не має спорідненості з опіатними, бензодіазепіновими, фенциклідиновими або N-метил-d-аспартатними (NMDA) рецепторами; він також не впливає на вивільнення норадреналіну із тканин головного мозку.

Фармакокінетика.

Після одноразового застосування капсули Велаксин^® пролонгованої дії 25-150 мг середня максимальна концентрація венлафаксину і ОДВ у плазмі крові досягає 33-172 нг/мл протягом, відповідно, 6 і 8 годин. Всмоктується не менше 92 % всієї дози. Його основний метаболіт –ОДВ. Середній час напіввиведення венлафаксину та ОДВ становить, відповідно, 5 і 11 год. Зв'язування венлафаксину та ОДВ з білками плазми крові становить, відповідно, 27 % і 30 %. ОДВ та інші метаболіти, а також неметаболізований венлафаксин виводяться через нирки. Приблизно 78 % прийнятої дози венлафаксину виявляється у сечі протягом 48 годин у вигляді незміненного венлафаксину. При багаторазовому застосуванні рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3-х діб. У діапазоні добових доз 75-350 мг, венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику. Одночасний прийом їжі збільшує час досягнення максимальної концентрації препарату у плазмі крові на 20-30 хв, однак величини максимальної концентрації та абсорбції не змінюються.

Вік і стать пацієнта не впливають на фармакокінетику препарату.

При помірній або тяжкій нирковій недостатності загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижується, а час напіввиведення збільшується. Зниження загального кліренсу, в основному, спостерігається у пацієнтів з кліренсом креатиніну нижче 30 мл/хв.

Капсули Велаксин пролонгованої дії вміщують мікросфери, які поступово виділяють венлафаксин у ШКТ. Нерозчинна частина цих мікросфер виявляється у калі.

 Показання для застосування. Депресія (за наявності або відсутності симптомів тривоги), у тому числі для профілактики рецидивів депресії.

Спосіб застосування та дози. Застосовують як для лікування хворих у стаціонарі, так і амбулаторно. Звичайна рекомендована доза становить 75 мг (1 капсула 75 мг або 2 капсули 37,5 мг) один раз на добу. Якщо з урахуванням перебігу хвороби необхідна вища доза (тяжчий депресивний стан), можна відразу призначити 150 мг венлафаксину (1 капсула 150 мг,

2 капсули 75 мг або 4 капсули 37,5 мг) один раз на добу. Після цього добову дозу можна підвищувати на 37,5 -75 мг кожні 2 або 3 доби з інтервалом 2 тижні або більше, але не менше 4 діб, до досягнення бажаного терапевтичного ефекту. Рекомендована максимальна добова доза Велаксину становить 225 мг на добу при помірній депресії або 350 мг при тяжкому депресивному стані. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза, залежно від ефективності та переносимості, може бути поступово знижена до мінімального ефективного рівня.

Підтримуюча терапія / профілактика рецидивів.

За рекомендаціями спеціалістів лікування епізоду депресії повинно тривати не менше 6 місяців. Для підтримуючої терапії, а також терапії з метою профілактики рецидивів або нових епізодів депресії, зазвичай використовуються ті самі дози, які виявилися ефективними при звичайному епізоді депресії. Лікар повинен регулярно, не рідше 1 разу в 3 місяці, контролювати ефективність тривалої терапії Велаксином^®.

Ниркова недостатність

Легка ниркова недостатність (швидкість клубочкової фільтрації більше 30 мл/хв) - коригування дози не потрібне.

Помірна ниркова недостатність (швидкість клубочкової фільтрації 10-30 мл/хв.) - дозу слід знизити на 50 %.

Не рекомендується застосовувати венлафаксин при швидкості клубочкової фільтрації менше 10 мл/хв.

У разі подовження періоду напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ) хворим слід вводити 1 дозу 1 раз на добу.

Пацієнти на гемодіалізі можуть отримувати 50 % звичайної добової дози венлафаксину після завершення гемодіалізу.

Печінкова недостатність

При легкій печінковій недостатності (протромбіновий час менше 14 секунд) коригування дози не потрібне. При помірній печінковій недостатності (протромбіновий час від 14 до 18 секунд) дозу слід знизити на 50 %. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій нирковій недостатності (протромбінований час більше 18 секунд).

Пацієнти літнього віку

Сам по собі літній вік пацієнта не вимагає зміни дози, однак при лікуванні літніх пацієнтів слід дотримуватись обережності (наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок). У цьому разі слід застосовувати найменшу ефективну дозу. При підвищенні дози пацієнт має перебувати під пильним медичним наглядом.

Відміна Велаксину^®

Раптове припинення терапії Велаксином^®, особливо після високих доз препарату, може викликати симптоми відміни, у зв'язку з чим рекомендується перед відміною препарату поступово знизити його дозу. Тривалість періоду, необхідного для зниження дози, залежить від величини дози, тривалості терапії, а також індивідуальної чутливості пацієнта. Якщо високі дози застосовувалися протягом 6 тижнів, рекомендується період зниження дози тривалістю не менше 2 тижнів.

Побічна дія.

Загальні симптоми: часто – слабкість, втомлюваність.

Шлунково-кишковий тракт: часто – зниження апетиту, запор, нудота, блювання, сухість у роті; не часто – бруксизм.

Порушення обміну речовин і харчування: часто – підвищення рівня холестерину в сироватці крові, зниження маси тіла; не часто – порушення лабораторних показників функції печінки, гепатит, гіпонатріємія, синдром недостатності секреції антидіуретичного гормону.

Серцево-судинна система: часто – гіпертензія, розширення кровоносних судин (припливи крові); не часто – гіпотензія, залишкова гіпотензія, втрата свідомості, тахікардія.

Нервова система: часто – незвичайні сновидіння, запаморочення, безсоння, нервова збудливість, парестезії, ступор, підвищення м'язового тонусу, тремор, позіхання; не часто – апатія, галюцинації, судоми м'язів, серотоніновий синдром; рідко – епілептичні напади, маніакальні реакції, а також симптоми, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС).

Сечостатева система: часто – порушення еякуляції та оргазму, відсутність оргазму, порушення ерекції, дизуричні розлади (в основному — труднощі на початку сечовипускання); не часто – зниження лібідо, менорагія, затримка сечі.

Органи чуття: часто – порушення акомодації, мідріаз, порушення зору; не часто – порушення смакових відчуттів.

Шкіра: часто – пітливість; не часто – реакції світлочутливості; рідко - мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона.

Система крові: не часто – крововиливи у шкіру (екхімози) та слизові оболонки, тромбоцитопенія; рідко – збільшення часу кровотечі.

Реакції гіперчутливості: не часто – шкірні висипи; дуже рідко – анафілактичні реакції.

При раптовій відміні препарату або зниженні його дози спостерігаються: втомлюваність, сонливість, головний біль, нудота, блювання, анорексія, сухість у роті, запаморочення, діарея, безсоння, неспокій, тривога, роздратованість, дезорієнтація, гіпоманія, парестезії, пітливість. При тривалому лікуванні тяжкість та частота більшості цих ефектів знижується, причому не виникає потреби у відміні препарату. Дуже важливо поступово знижувати дозу препарату, особливо після введення високих доз. Тривалість періоду, необхідного для зниження дози, залежить від величини дози, тривалості терапії, а також індивідуальної чутливості пацієнта.

Протипоказання.

- Гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату.

- Одночасне застосування будь-якого антидепресанта групи інгібіторів МАО (ІМАО), а також період протягом 14 діб після введення необоротних інгібіторів МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком прийому ІМАО.

- Тяжкі захворювання нирок і печінки (швидкість клубочкової фільтрації менше 10 мл/хв, протромбінований час більше 18 секунд).

- Пацієнти із захворюванням серця (серцева недостатність, захворювання коронарних артерій, зміни ЕКГ), порушенням електролітного балансу, гіпертензією.

- Діти віком до 18 років.

- Період вагітності і годування груддю.

Передозування. Симптоми: зміна ЕКГ (збільшення інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, розширення комплексу QRS), синусова та шлуночкова тахікардія, брадикардія, гіпотензія, судомні стани, порушення свідомості (зниження рівня бадьорості). У деяких випадках повідомлялось про смертельні випадки після передозування, коли високі дози венлафаксину були прийняті одночасно з алкоголем та/або іншими психотропними препаратами.

Лікування: специфічний антидот невідомий. Рекомендується безперервний контроль життєво важливих функцій (дихання та кровообігу) пацієнта, а також симптоматична терапія. Можна дати активоване вугілля.

Викликати блювання не рекомендується, у зв'язку з небезпекою аспірації. Венлафаксин та ОДВ не виводяться при діалізі.

Особливості застосування. У хворих з депресивними станами перед початком будь-якої терапії слід враховувати ймовірність суїцидальних спроб. Тому для зниження ризику передозування початкова доза препарату повинна бути по можливості низькою, а пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом.

У пацієнтів з афективними розладами при лікуванні антидепресантами, у тому числі венлафаксином, можуть виникнути гіпоманіакальні або маніакальні стани. Велаксин^® слід призначати обережно хворим із манією в анамнезі. Такі пацієнти потребують медичного нагляду.

 Велаксин слід обережно призначати хворим з епілептичними нападами в анамнезі. Лікування слід припинити при виникненні епілептичних нападів.

Пацієнта слід попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря при виникненні шкірних висипів, уртикарних елементів або інших алергічних реакцій.

У деяких хворих під час застосування венлафаксину спостерігається дозозалежне підвищення артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується проводити регулярний контроль артеріального тиску, особливо в період коригування або підвищення дози.

Можливе підвищення частоти серцевого ритму, особливо під час прийому високих доз. У цьому разі необхідний ретельний медичний нагляд за станом хворого.

Зрідка під час застосування препарату спостерігалася ортостатична гіпотензія. Пацієнтів, особливо похилого віку, слід попередити про можливість виникнення запаморочення та відчуття невпевненості.

Велаксин^® може підвищити ризик крововиливів у шкіру та слизові оболонки у хворих, схильних до таких станів. Пацієнтів необхідно попередити про можливість таких явищ і рекомендувати обережність при застосуванні препарату.

Під час застосування Велаксину^®, особливо в умовах дегідратації або зниження об'єму крові (у тому числі в пацієнтів літнього віку та у хворих, які приймають діуретики) може спостерігатися гіпонатріємія і/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону.

Під час застосування препарату може спостерігатися мідріаз, у зв'язку з чим рекомендується проводити контроль внутрішньоочного тиску у хворих, які мають схильність до його підвищення та у хворих із закритокутовою глаукомою.

При лікуванні хворих із порушенням функції нирок або печінки необхідна обережність і пильний медичний нагляд за станом пацієнтів (можливе зниження дози).

Хворим, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда і страждають на декомпенсовану серцеву недостатність, препарат слід призначати обережно під постійним медичним наглядом.

Велаксин не викликає толерантності до венлафаксину або залежності від нього. Незважаючи на це, як і при лікуванні іншими препаратами, які діють на центральну нервову систему, лікар має встановити пильний нагляд за пацієнтами для виявлення ознак зловживання препаратом особливо у тих, у кого в анамнезі є такі симптоми.

Під час застосування Велаксину^®, жінки повинні користуватися відповідними методами контрацепції .

Незважаючи на те, що венлафаксин не впливає на психомоторні та когнітивні функції слід враховувати, що будь-яка лікарська терапія психотропними препаратами може знизити здатність до мислення або виконання рухових функцій. Про це слід попередити пацієнта перед початком лікування. При виникненні таких ефектів ступінь і тривалість обмежень на керування транспортом або механізмами має встановити лікар.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Протипоказано застосування Велаксину^® разом з інгібіторами моноаміноксидази (ІМАО): тремор, міоклонія, пітливість, нудота, блювання, приплив крові, системне запаморочення, підвищення температури тіла, епілептичний напад, смерть. Застосування Велаксину^® може розпочинатися не менше, ніж через 14 діб після закінчення терапії ІМАО. Якщо застосовувався зворотний інгібітор МАО, цей інтервал може бути коротшим (24 год). Після відміни Велаксину^® слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії ІМАО.

Особлива обережність необхідна при застосуванні Велаксину^® з препаратами, які впливають на центральну нервову систему (ЦНС). Необхідно враховувати взаємний вплив Велаксину^® з такими препаратами:

Літій: венлафаксин не впливає на фармакокінетику літію.

Іміпрамін: фармакокінетика венлафаксину та його метаболіту (ОДВ) не змінююється, тому зниження дози венлафаксину при сумісному застосуванні цих препаратів не потрібне.

Галоперидол: ефект може посилитися.

Діазепам: фармакокінетика препаратів, а також фармакокінетика їхніх основних метаболітів істотно не змінюються. Також не виявлено впливу на психомоторні та психометричні ефекти діазепаму.

Клозапін: спостерігається підвищення рівня клозапіну у крові та розвиток його побічних ефектів (наприклад, епілептичних нападів).

Рисперидон: при одночасному застосуванні цих препаратів (незважаючи на збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика суми активних компонентів (рисперидону та його активного метаболіту) істотно не змінюється.

Алкоголь: зниження розумової та рухової активності під впливом алкоголю не посилюється після введення венлафаксину, але під час застосування препарату Велаксин^® вживання алкогольних напоїв не рекомендується .

ЕСТ (електросудомна терапія): при ЕСТ на фоні прийому селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну відзначалося збільшення тривалості епілептичної активності. Необхідно дотримуватися обережності і забезпечити пильний медичний нагляд за станом хворого при застосуванні препарату.

Лікарські препарати, які метаболізуються ізоферментами цитохрому Р 450: фермент CYP2D6 системи цитохрому Р 450 перетворює венлафаксин на активний метаболіт О-десметил венлафаксин (ОДВ). На відміну від багатьох інших антидепресантів, дозу Велаксину можна не знижувати при одноразовому застосуванні з препаратами, які гальмують активність CYP2D6, або у пацієнтів з генетично зумовленим зниженням активності CYP2D6, оскільки сумарна концентрація активної речовини та метаболіту (венлафаксину та ОДВ) при цьому не зміниться.

Основний шлях виведення венлафаксину включає метаболізм за участю CYP2D6 та CYP3А4, тому слід бути особливо обережними при призначенні венлафаксину у поєднанні з лікарськими препаратами, які пригнічують обидва ці ферменти.

Венлафаксин – відносно слабкий інгібітор CYP2D6 і не пригнічує активність ізоферментів CYP1A2, CYP2C9 та CYP3A4; тому не слід очікувати його взаємодії з іншими препаратами, у метаболізмі яких беруть участь ці печінкові ферменти.

Циметидин: пригнічує метаболізм венлафаксину при його першому проходженні через печінку, але не впливає істотно на його перетворення в ОДВ або швидкість виведення ОДВ, концентрація якого у циркулюючій крові значно вища. Тому немає потреби змінювати дозу Велаксину і циметидину при їх сумісному застосуванні. Ця взаємодія може бути більш вираженою у літніх хворих або при порушенні функції печінки, тому у таких випадках сумісне застосування циметидину та Велаксину вимагає більш пильного медичного контролю.

Антигіпертензивні та протидіабетичні засоби: не виявлені клінічно значущі взаємодії венлафаксину з антигіпертензивними (у тому числі бета-блокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) і діуретиками) та протидіабетичними препаратами.

Лікарські препарати, які зв'язуються з білками плазми крові: зв'язування з білками плазми становить 27 % для венлафаксину і 30 % для ОДВ. Тому не слід очікувати лікарських взаємодій, зумовлених зв'язуванням з білками.

Варфарин: протизгортальна дія останнього може посилитися; при цьому збільшується протромбіновий час.

Індинавір: при одночасному застосуванні цих препаратів змінюється фармакокінетика індинавіру (з 28 % зменшенням AUС та 36 % зниженням Cmax).

Умови та термін придатності. Препарат зберігати при температурі до 30 °С у місцях, недоступних для дітей.

Термін придатності – 2 роки.