Эуцин быстрорастворимый инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: епірубіцин (epirubicin); (8S-цис)-10-[(3-аміно-2,3,6-тридезоксі-альфа-L-арабіногексопіранозил)оксі]-7,8,9,10-тетрагідро-6,8,11-тригідроксі-8-(гідроксіацетил)-1-метоксі-5,12- нафтацендіон (у вигляді гідрохлориду);

основні фізико-хімічні властивості: ліофілізована маса оранжево-червоного кольору;

склад: 1 флакон містить епірубіцину гідрохлориду 10 мг або 50 мг;

допоміжні речовини: лактоза, метилпарабен.

Форма випуску. Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні та імуномодуюючі засоби. Цитотоксичні антибіотики. Код ATC L01DB01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Протипухлинний препарат групи синтетичних антрациклінових антибіотиків. Швидко проникає у клітини, локалізується переважно в ядрі. Механізм дії зумовлений здатністю епірубіцину утворювати комплекс із ДНК шляхом інтеркаляції між основними нуклеотидними парами, що призводить до порушення синтезу ДНК, РНК і білків. Інтеркаляція в ДНК є пусковим механізмом розщеплення ДНК під дією топоізомерази ІІ, призводячи до серйозних порушень у третинній структурі ДНК. Епірубіцин (як і доксорубіцин) може бути задіяний у реакції окислювання/відновлення з утворенням високоактивних і високотоксичних вільних радикалів.

Фармакокінетика. Після внутрішньовенного введення епірубіцин швидко розподіляється у тканинах організму; не проникає крізь ГЕБ у визначених кількостях. Епірубіцин інтенсивно біотрансформується в печінці. Основними встановленими метаболітами є епірубіцинол, що має визначений ступінь протипухлинної активності, а також глюкуроніди епірубіцину і епірубіцинолу. 4’-0-глюкуронування відрізняє епірубіцин від доксорубіцину і може зумовлювати його меншу токсичність. Після внутрішньовенного введення препарату (у дозі 60-150 мг/м2) пацієнтам з нормальною функцією печінки і нирок рівні епірубіцину знижуються триекспонентним способом з повільною кінцевою фазою тривалістю 30 – 40 год. Період напіввиведення епірубіцинолу такий, як і в епірубіцину. Епірубіцин виводиться головним чином через печінку: близько 38% введеної дози виявляється протягом 24 год у жовчі у формі епірубіцину (19%), епірубіцинолу та інших метаболітів. 9-12% дози виводиться із сечею (як у вигляді метаболітів, так і в незміненому вигляді). Через 72 год приблизно 43% введеної дози визначається в жовчі і приблизно 16% - у сечі.

Показання для застосування.

 - Перехідноклітинний рак сечового міхура;

 - рак молочної залози;

 - рак шлунка і стравоходу;

 - рак голови і шиї;

 - первинний гепатоцелюлярний рак;

 - гострий лейкоз;

 - недрібноклітинний і дрібноклітинний рак легені;

 - неходжкінська лімфома;

 - хвороба Ходжкіна;

 - множинна мієлома;

 - рак яєчників;

 - рак підшлункової залози;

 - рак передміхурової залози;

 - рак прямої кишки;

 - саркома м’яких тканин;

 - остеосаркома.

Спосіб застосування та дози. Препарат застосовують як монотерапію, так і в комбінації з іншими цитостатиками в різних дозах, залежно від схеми терапії. Режим дозування встановлюють індивідуально.

При внутрішньовенному введенні як монотерапії рекомендована стандартна доза на цикл для дорослих становить 60 – 90 мг/м² кожні 3 – 4 тижні. Загальна доза препарату у розрахунку на цикл може вводитись як одноразово, так і розділеною на кілька введень, протягом 2 – 3 днів підряд. При пригніченні кісткового мозку, метастазах у кістковий мозок дозу знижують до 60-75 мг/м².

Якщо препарат застосовують у комбінації з іншими протипухлинними препаратами, рекомендована доза на цикл повинна бути відповідно знижена.

В окремих випадках препарат може застосовуватися в більш високих дозах –

90 – 120 мг/м² одноразово, з інтервалом 3 – 4 тижні.

Повторні введення препарату можливі тільки при зникненні всіх ознак токсичності (особливо гематологічної і з боку ШКТ).

Пацієнтам з порушеннями функції нирок і рівнем креатиніну в сироватці крові більше, ніж 5 мг/100 мл, слід призначати препарат у знижених дозах.

Пацієнтам з порушеннями функції печінки дозу препарату встановлюють індивідуально. Якщо концентрація білірубіну в сироватці становить 1,4 – 3 мг/100 мл або значення АСТ у 2 – 4 рази перевищує верхня межа норми, доза препарату, що вводиться, повинна бути знижена на 50%. Якщо концентрація білірубіну в сироватці більше 3 мг/100 мл, або значення АСТ перевищує норму більше, ніж у 4 рази, дозу знижують на 75% від рекомендованої.

Пацієнтам, які раніше отримували масивну протипухлинну терапію, а також з пухлинною інфільтрацією кісткового мозку рекомендують призначати препарат у більш низьких дозах або збільшувати інтервал між циклами. Рекомендується зниження дози до 60 – 75 мг/м². Загальну дозу на цикл можна вводити протягом 2 –3 днів підряд.

Пацієнтам літнього віку при проведенні початкової терапії можливо призначення стандартних доз і режимів.

Для зменшення ризику розвитку тромбозів і екстравазації Еуцин Швидкорозчинний рекомендують вводити через трубку системи для внутрішньовенної інфузії під час краплинного введення 0,9% розчину натрію хлориду або 5% розчину глюкози. Тривалість інфузії повинна становити 3 - 20 хв, залежно від дози препарату і обсягу інфузійного розчину.

Для лікування поверхневих пухлин сечового міхура рекомендують проводити 8 щотижневих інстиляцій препарату в сечовий міхур у дозі 50 мг (розведених у 25 – 50 мл фізіологічного розчину). З появою симптомів місцевої токсичної дії (хімічний цистит, що виявляється дизурією, поліурією, ніктурією, болісним сечовипусканням, гематурією, дискомфортом в ділянці сечового міхура, некрозом стінки сечового міхура) дозу слід знизити до 30 мг.

При лікуванні раку сечового міхура іn-sіtu, залежно від індивідуальної переносимості, доза препарату може бути збільшена до 80 мг.

Для профілактики рецидиву після трансуретральної резекції поверхневих пухлин рекомендують виконувати 4 щотижневі інстиляції по 50 мг з подальшим проведенням 11 щомісячних інстиляцій у тій же дозі.

Еуцин Швидкорозчинний слід інстилювати через катетер і залишати всередині міхура на 1 год. Під час інстиляції пацієнт повинен перевертатися, щоб забезпечити рівномірний вплив розчину на слизову оболонку сечового міхура. Щоб не допустити надмірного розведення препарату сечею, пацієнта слід попередити про необхідність утримуватися від питва протягом 12 год перед інстиляцією. По закінченні процедури інстиляції пацієнт повинен спорожнити сечовий міхур.

Особливу увагу слід приділити проблемам, пов’язаним з катетеризацією (у т.ч. при обструкції сечовивідного каналу, зумовленої масивними внутрішньоміхуровими пухлинами).

При гепатоцелюлярному ракові для забезпечення інтенсивного місцевого впливу та одночасного зменшення загальної токсичної дії Еуцин Швидкорозчинний може бути введений внутрішньоартеріально в головну печінкову артерію в дозі 60 – 90 мг/м², з інтервалом від 3 тижнів до 3 місяців або в дозах 40 – 60 мг/ м², з інтервалом 4 тижні.

Побічна дія.

З боку системи кровотворення: лейкопенія, нейтропенія (звичайно має транзиторний характер, досягаючи найнижчого рівня через 10 – 14 днів після введення препарату, відновлення картини крові звичайно спостерігається до 21-го дня), тромбоцитопенія, анемія.

З боку серцево-судинної системи: прояв ранньої (гострої) кардіотоксичності - синусова тахікардія і/або аномалії на ЕКГ (неспецифічні зміни сегмента ST і зубця T), можливо тахіаритмії (шлуночкова екстрасистолія, шлуночкова тахікардія), брадикардія, AV- блокада, блокада ніжок пучка Гіса (ці явища не завжди є прогностичним чинником подальшого розвитку відстроченої кардіотоксичності, рідко бувають клінічно значущими і звичайно не вимагають відміни терапії препаратом). До проявів пізньої (відстроченої) кардіотоксичності належить зниження фракції викиду лівого шлуночка і/або розвиток симптомів хронічної серцевої недостатності, таких як задишка, набряк легенів, кардіомегалія і гепатомегалія, олігоурія, асцит, ексудативний плеврит, ритм галопу. Можливі перикардит, міокардит. Найбільш тяжкою формою спричиненої антрациклінами кардіоміопатії є небезпечна для життя хронічна серцева недостатність, що обмежує кумулятивну дозу препарату. В окремих випадках можливі тромбоемболічні ускладнення, включаючи емболію легеневої артерії (у ряді випадків з летальним кінцем).

З боку травної системи: анорексія, стоматит, нудота, блювання, гіперпігментація слизової оболонки порожнини рота, езофагіт, болі або відчуття печіння в ділянці живота, ерозії шлунка, кровотечі з ШКТ, коліт, діарея; підвищення активності печінкових трансаміназ і рівня білірубіну в сироватці крові.

З боку сечовидільної системи: забарвлення сечі в червоний колір протягом 1 – 2 днів після введення препарату; можлива поява гіперурикемії.

З боку органу зору: кон’юнктивіт, кератит.

З боку ендокринної системи: аменорея (звичайно по закінченні лікування овуляція відновлюється, але можливий розвиток передчасної менопаузи); олігоспермія, азооспермія (у ряді випадків кількість сперматозоїдів відновлюється до нормального рівня, це може відбутися через кілька років після закінчення лікування); припливи жару до лиця.

Дерматологічні реакції: алопеція, висип, свербіж, раптові почервоніння шкіри, гіперпігментація шкіри і нігтів, фотосенсибілізація, гіперчутливість раніше опроміненої шкіри.

Інші: нездужання, астенія, пропасниця, озноб, анафілактичні реакції, гострий лімфолейкоз, мієлолейкоз.

Місцеві реакції: еритематозна покресленість по ходу вени, в яку проводилася інфузія; потім може виникнути місцевий флебіт або тромбофлебіт; флебосклероз, особливо при повторному введенні в невелику вену - склерозування; при екстравазації - болючість, целюліт, некроз навколишніх тканин.

Побічні явища, можливі при внутрішньоартеріальному введенні: на додаток до системної токсичності - виразка шлунка і дванадцятипалої кишки (імовірно, за рахунок рефлюкса в шлункову артерію); звуження жовчних проток унаслідок спричиненого препаратом склерозуючого холангіту.

Протипоказання.

Вагітність;

годування груддю;

 - підвищена чутливість до компонентів препарату та інших антрациклінів або антрацендіонів.

Для внутрішньовенного введення:

 - виражена мієлосупресія;

 - виражені порушення функції печінки;

 - тяжка серцева недостатність;

 - аритмії;

 - недавно перенесений інфаркт міокарда.

 - попередня терапія кумулятивними дозами антрациклінів або антрацендіонів.

Для введення в сечовий міхур:

 - інвазивні пухлини з пенетрацією у стінку сечового міхура;

 - інфекції сечовивідних шляхів;

 - запалення сечового міхура.

Передозування. Симптоми: тяжка міелосупресія (переважно лейкопенія і тромбоцитопенія), токсичні прояви з боку ШКТ (мукозит), гострі ускладнення з боку серця (гостра дегенерація міокарда протягом 24 год). Відмічався також розвиток відстроченої (до 6 місяців після передозування антрациклінів) серцевої недостатності.

Лікування: проводять симптоматичну терапію. Антидот проти епірубицину не відомий.

Особливі вказівки. Еуцин Швидкорозчинний слід вводити тільки під спостереженням кваліфікованих лікарів, які мають досвід проведення протипухлинної терапії.

Для зниження ризику токсичного ураження серця рекомендується до початку і під час терапії Еуцином Швидкорозчинним проводити регулярний моніторинг його функції, включаючи оцінку фракції викиду лівого шлуночка за даними ЕХОКГ або багатоканальної радіоізотопної ангіографії (МКРА), а також ЕКГ-моніторування. При виявленні ознак хронічної кардіотоксичності застосування препарату негайно припиняють.

Гостра кардіотоксичність у більшості випадків має зворотний характер і звичайно не є показанням до відміни препарату. Пізня (відстрочена) токсичність (кардіоміопатія) залежить від сумарної дози, у зв’язку з чим кумулятивну дозу Еуцину Швидкорозчинного (900 – 1 000 мг/м²) можна перевищувати тільки у виняткових випадках. До факторів ризику кардіотоксичності належать захворювання серцево-судинної системи (у т.ч. приховані форми), курс променевої терапії ділянки середостіння (проведене в даний момент або попереднє), терапія антрациклінами або антраценедіонами в анамнезі, одночасне застосування інших лікарських засобів з негативною інотропною дією. Кардіотоксичні прояви, як правило, розвиваються на фоні терапії або протягом 2 місяців після її закінчення, однак у деяких випадках можуть виникати відстрочені побічні ефекти (через кілька місяців або навіть років після закінчення терапії).

Під час проведення кожного циклу терапії (особливо при застосуванні препарату у високих дозах) необхідно проводити оцінку гематологічних показників (кількість лейкоцитів, тромбоцитів, зміст гемоглобіну) і печінкових функціональних тестів.

З появою перших ознак екстравазації (печіння або болючість у місці ін’єкції) інфузію треба негайно припинити, а потім відновити введення препарату в іншу вену. За необхідності проводять місцеву симптоматичну терапію (у т.ч. пакети з льодом).

Еуцин Швидкорозчинний може спричинювати гіперурикемію через швидкий лізис пухлинних клітин, у зв’язку з чим пацієнтам під час терапії необхідно визначати рівень сечової кислоти, калію, кальцію і креатиніну. Для зниження ризику розвитку ускладнень, пов’язаних із синдромом лізису пухлини, і запобігання гіперурикемії слід забезпечити адекватну гідратацію пацієнта, корекцію кислотно-лужної рівноваги (олуження) і профілактичне призначення алопуринолу.

Чоловіки, які отримують Еуцин Швидкорозчинний, повинні застосовувати надійні методи контрацепції.

Персоналові, який працює з препаратом, треба користуватися захисними рукавичками. При випадковому потраплянні порошку або розчину на шкіру або слизові оболонки треба негайно промити ці ділянки водою з милом або розчином бікарбонату натрію, при потраплянні в очі - промивати око великою кількістю води протягом 15 хв.

При роботі з препаратом необхідно дотримувати правил поведінки із цитотоксичними речовинами. Забруднену препаратом поверхню рекомендують обробляти розведеним розчином гіпохлориту натрію (з вмістом хлору 1%).

Вагітність і лактація

Препарат протипоказаний в період вагітності.

За необхідності призначення препарату в період лактації слід вирішити питання про припинення годування груддю.

У період застосування Еуцину Швидкорозчинного жінкам дітородного віку слід використувати надійні методи контрацепції.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При одночасному застосуванні Еуцин Швидкорозчинний підсилює токсичну дію інших протипухлинних лікарських засобів, особливо мієлотоксчний ефект і дію на ШКТ.

При одночасному застосуванні Еуцину Швидкорозчинного з іншими потенційно кардіотоксичними препаратами або ліками, що діють на серце, зростає ймовірність розвитку кардіотоксичного ефекту (необхідно моніторувати стан серцевої діяльності протягом усього періоду лікування).

При одночасному застосуванні циметидин збільшує період напіввиведення епірубіцину (така комбінація не рекомендується).

Фармацевтична взаємодія

Еуцин Швидкорозчинний не слід змішувати з іншими лікарськими засобами.

Не допускається контакт Еуцину Швидкорозчинного з розчинами, що мають лужну реакцію, оскільки це може призвести до гідролізу епірубіцину.

Еуцин Швидкорозчинний не слід змішувати з гепарином через їх хімічну несумісність, унаслідок якої утвориться осад.

Умови та термін зберігання. Порошок Еуцин Швидкорозчинний слід зберігати у недоступному для дітей, захищеному від світла місці при температурі не вище 25ºС. У розчиненому вигляді Еуцин Швидкорозчинний можна зберігати у захищеному від світла місці протягом 24 год при температурі 25°С або протягом 48 год при температурі 2-8°С.

Термін придатності – 2 роки.