Верапамила гидрохлорид инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: Verapamil; 5-[(3,4-диметоксифенетил)-метиламіно]-2-(3,4-диметоксифеніл)-2-ізопропілвалеро-нітрилу гідрохлорид;

основні характеристики лікарської форми: прозора безбарвна рідина;

склад: 1 мл розчину містить верапамілу гідрохлориду 2,5 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота лимонна, натрію гідроксид, кислота соляна, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Селективні антагоністи кальцію з переважним впливом на серце. Код АТС C08DA01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Верапамілу гідрохлорид має антиаритмічну, антиангиальну и гипотензивну дію. Його фармакологічна дія обумовлена ингібуванням прохождення іонів кальцію через повільні канали мембран кардіоміоцитів, клітин провідної системи серця та гладком’язових клітин судин.

Верапаміл визиває розширення коронарних судин серця і збільшує коронарний кровотік, зменшує скоротливість міокарду, призводить до вазодилатації та зниження післянавантаження, таким чином знижує потребу міокарда в кисні і при ішемії міокарда сприяє зниженню рівня диспропорції між потребою та забезпеченням серця киснем. Верапаміл пригнічує синоатріальну та атріовентрикулярну провідність, має антиаритмічний ефект (відноситься до антиаритмічних препаратів IV групи). Він виявляє деяку натрійуретичну та діуретичну дію за рахунок зниження канальцевої реабсорбції у нирках. Незначною мірою пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Фармакокінетика. При внутрішньовенному болюсному введенні дія препарату починається через 3-5 хвилин. Але вже через 10-20 хвилин вона припиняється, що відображає високий рівень метаболізму при першому проходженні через печінку. У печінці піддається метаболізму до неактивних компонентів. З білками плазми зв’язується до 90% препарату. Виводиться головним чином нирками (70% дози), частково (16%) через шлунково-кишковий тракт. Тривале використання препарату подовжує період напіввиведення майже вдвічі, особливо у дітей та пацієнтів похилого віку. Препарат проникає через плаценту, геметоенцефалічний бар’єр та екскретується в грудне молоко.

Показання для застосування. Препарат призначають як антиаритмічний засіб при передсердних аритміях, (приступах пароксизмальної суправентрикулярної тахікардії, тахісистолічній формі миготіння та тріпотіння предсердь, екстрасистолії), при гипертензивных кризах.

Спосіб застосування та дози. Для купірування пароксизмів суправентрикулярної тахікардії та лікування гіпертензивних кризів верапамілу гідрохлорид вводять дорослим внутрішньовенно повільно по 2 - 4 мл 0,25% розчину під контролем АТ, ЧСС, та ЕКГ. Повторно для підтримуючої терапії вводять 1 раз на добу краплинно із швидкістю 0,005 мг/кг за 1 хвилину не раніше, ніж через 30 хвилин після струминного введення. Розчин верапамілу гідрохлориду готують шляхом розведення 2 мл 0,25% розчину в 100 - 150 мл стерильного ізотонічного розчину натрію хлориду або 5% розчину глюкози. Внутрішньовенно вводять під контролем гемодинамічних показників.

Разова доза верапамілу для дітей віком 1-5 років - 2-3 мг, від 6 до 14 років – 2,5-5 мг.

Побічна дія. Можливе виникнення, нудоти, блювання, закрепу (особливо у пацієнтів похилого віку), запаморочення, підвищеної стомлюваності, периферичних набряків, алергічних реакцій. Великі дози здатні викликати артеріальну гіпотензію, атріовентрикулярну блокаду. При швидкому внутрішньовенному введенні дуже рідко може спостерігатися поперечна блокада серця, асистолія, колапс.

Протипоказання. Алергія на препарат, кардіогенний шок, виражена гіпотензия (систолічний тиск < 90 мм рт.ст.), брадикардія (ЧСС < 55 за хв.), шлуночкова тахікардія з широкими QRS-комплексaми (QRS > 0.12 сек.), серцева недостатність, синоатріальна блокада, атріовентрикулярна блокада II-III ступеню, гострий інфаркт міокарду, синдром слабкості синусового вузла, вагітність та період годування груддю, синдроми передчасного збуждення шлуночків, наприклад, синдром WPW.

Передозування. Передозування може викликати важку гіпотензію, серцеву недостатність, атріовентрикулярну блокаду та асистолію. У випадку передозування необхідний суворий контроль стану пацієнта (артеріальний тиск, дихальна функція, ЕКГ). Гіпотензія може бути скоректована внутрішньовенним введенням розчинів електролітів, плазмозамінників, кардіотоників, симпатоміметиків, показане введення специфічних антидотів - кальцію хлориду чи кальцію глюконату. Пацієнтам з тяжкою брадікардією та порушенням атріовентрикулярної провідності вводять атропін, в особливо тяжких випадках застосовують кардіостимулятори. Гемодіаліз неефективий для видалення верапамілу з організму.

Особливості застосування. У пацієнтів з недостaтністю функції печінки, внаслідок уповільненого метаболізму, ефект верапамілу може посилюватися та час дії збільшується. Оскільки верaпaміл в основному виводиться нирками, особлива обережність необхідна при призначенні пацієнтам з недостатністю функції нирок. Однократне парентеральне введення верапаміла при тяжкій недостaтності функції печінки або нирок не впливає на ефетивність препарату. Але при багатократних введеннях препарат може накопичуватися внаслідок уповільненого метаболізму та виведення, тому по можливості cлід уникати багатократного дозування. Для пацієнтів з оcлабленою нейром’язвою провідністю (м’язвою дистрофією Дюшена), потрібно знизити дозу препарату. Необхідний суворий контроль стану пацієнта, артеріального тиску, дихальної функції та електрокардіограми (ЧСС, інтервалу Р-Q).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Одночасне використання з бета-адреноблокаторами, серцевими глікозидами, антиаритмічними засобами, інгаляційними препаратами для загальної анестезії і рентгеноконтрастними засобами може спровокувати розвиток AV блокади, брадикардії, гіпотензії і серцевої недостатності.

Посилюється гіпотензивна дія при спільному використанні верапамілу гідрохлориду з іншими антигіпертензивними засобами, з три- і тетрациклічними антидепресантами, нейролептиками.

Ослаблення ефектів верапамілу спостерігається при одночасному використанні з рифампіцином, фенобарбіталом, солями кальцію (кальцію глюконат і кальцію хлорид) та препаратами, що містять вітамін D.

Не можна змішувати розчин верапамілу з лужними розчинами (наприклад, розчином натрію гідрокарбонату) через випадання осаду основи верапамілу, а також вводити разом з альбуміном, гідралазином.

Сполучення з аміодароном неприпустиме внаслідок небезпеки зупинки серця. Верапаміл збільшує вірогідність токсичної дії карбамазепіну за рахунок пригнічення його метаболізму, підвищує в плазмі крові рівні дигоксину, циклоспорину, теофілліну, знижує концентрацію літію в плазмі крові. При застосуванні з нітратами – суммація антиангінальної та гіпотензивної дії, зменшується рефлекторна тахікардія, яку викликають нітрати. Верапаміл знижує антибактеріальну активність рифампіцину та підсилює дію циметидину. Обережність необхідна при одночасному призначенні верапамілу та пероральних антикоагулянтів, гідантоїна, саліцилатів, сульфаниламідів та похідних сульфанілсечовини, оскільки перераховані препарати, як і верапаміл, характеризуються високим ступенем зв’язку з білками плазми.

Умови та термін зберігання. Зберігати в захищеному від світла і недоступному для дітей місці при температурі від 15 ˚С до 25 ˚С. Термін придатності - 2 роки.