Концепція Державної цільової комплексної Програми розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на 2006-2010 роки

Психічне здоров’я та психічне благополуччя є найважливішими складовими високого рівня якості життя, які дозволяють людині вважати своє життя повноцінним та значущим, бути активними і творчими членами суспільства. Високий рівень психічного здоров’я населення є важливим фактором соціальної єдності, продуктивності праці, суспільного спокою та стабільності оточуючого середовища, що сприяє зростанню соціального капіталу та економічному розвитку суспільства.

Дата: 04.04.2006 Статус: Проект – громадське обговорення

I. Проблема, для розв’язання якої розробляється Програма охорони психічного здоров’я в Україні на 2006-2010 роки

На жаль, показники охорони психічного здоров’я населення України свідчать про негативні тенденції в цій галузі.

На початок 2005 р. більше 1200 тис. жителів України потребували допомоги психіатра та більше 900 тис. – нарколога. За останні 12 років, з 1993 р. тільки врахована розповсюдженість психічних розладів зросла в 1,2 разу, з 222,3 до 248,2 на 1000 населення. В структурі психічної патології відзначається зростання розповсюдженості в 1,2-1,5 разу непсихотичних психічних розладів, психічних розладів органічного походження, шизофренії, розумової відсталості. Із загальної кількості зареєстрованих хворих на психічні розлади 69% складають хворі працездатного віку, 23% – діти.

Не зменшується і кількість суїцидальних спроб та завершених суїцидів. Смертність від суїцидів складає 25-26 випадків на 100 000 населення. З них до 0,6% складають діти та підлітки.

Збільшуються контингенти хворих, які мають групу інвалідності внаслідок психічних розладів. Щорічно первинно визнається інвалідами 27,5 хворих на 100 000 населення, в т. ч. дітей 31,4 на 100 000 дитячого населення. Мають групу інвалідності 540,5 хворих на 100 000 населення, з них майже 85% мають I та II групу інвалідності.

Наведені показники обумовлюють значні соціальні та економічні втрати суспільства.

Ціна соціальних та економічних втрат у зв’язку з неприйняттям дійових та енергійних заходів з вирішення проблем психічного здоров’я складається з:

втрат виробництва внаслідок короткочасної або тривалої втрати працездатності у зв’язку з психічними захворюваннями;
втрат у зв’язку зі зниженням працездатності людей, що працюють у хворобливому стані;
втрат виробництва від передчасних смертей внаслідок суїцидів;
збитків від нещасних випадків та аварій, що виникають внаслідок наявності у людей психічних розладів;
зростання залежності осіб, які страждають на психічні розлади, від служб соціальної підтримки, що призводить до збільшення витрат на соціальні програми;
безробіття, соціального відчуження та злочинності серед молодих людей, які страждають на деякі види порушень психічної діяльності та не отримують достатньо ефективної допомоги, що не дозволяє їм реалізувати надбану освіту;
витрат, пов’язаних з наслідками неподоланих перешкод при освіті, при оволодінні навичками та інших проблем у осіб, які потребують індивідуального підходу при навчанні у дитинстві;
недостатнього чи дисгармонійного розвитку дітей у психічно хворих батьків;
значно більш високих витрат на лікування тяжких психічних розладів, у разі, коли лікування не розпочато на ранніх стадіях захворювання.

При цьому треба враховувати, що виникнення та накопичення у населення саме психічних захворювань у сучасній Україні є лише незначною частиною проблеми психічного нездоров’я населення. Це обумовлено не стільки недостатнім виявленням психічних розладів, скільки тим, що переважна частина населення країни перебуває в стані хронічного психічного дискомфорту. Згідно з результатами останніх досліджень, лише 20% громадян України «відчувають себе щасливими» в своїй країні. По цьому показнику наша країна займає одне з останніх місць у світі (поступаючись місцем окремим найбіднішим країнам, тому що почуття щастя слабо залежить від матеріального благополуччя).

Такий дискомфорт ще не є психічним розладом, але й не дає можливості вважати людей, що знаходяться в такому стані, здоровими (ВООЗ визначає здоров’я не тільки як відсутність хвороби, а як стан тілесного та душевного благополуччя).

Саме такі стани хронічного дохворобливого душевного дискомфорту повинні стати головною мішенню охорони психічного здоров’я.

Також треба підкреслити, що, окрім необхідності лікування та профілактики вже існуючих та дохворобливих форм психічної патології, існує проблема охорони психічного здоров’я у широкому розумінні, яка включає здоровий спосіб життя сучасної людини в складних умовах інформаційних, техногенних, мікро- та макросоціальних впливів.

У проблемі охорони психічного здоров’я виділяються дві складові: медична, ефективність якої складає лише 10%, та соціальна, яка являє собою зусилля всього суспільства, спрямовані на укріплення психічного здоров’я.

Тому стратегії в галузі охорони психічного здоров’я потребують міжгалузевої взаємодії та повинні передбачати заходи з урахуванням можливостей багатьох секторів та фахівців різного профілю (освітян, фахівців засобів масової інформації, співробітників органів соціального захисту та внутрішніх справ і інших). Об’єднання зусиль суспільства можливе шляхом розробки та виконання Державної цільової комплексної Програми охорони психічного здоров’я в Україні.

Основною проблемою, яка може бути розв’язана шляхом впровадження Програми розвитку охорони психічного здоров’я України на 2006-2010 рр. (далі Програма), є недостатня ефективність дій як в галузі лікування та попередження виникнення психічних розладів, так і в сфері підвищення рівня психічного благополуччя населення України.

Програма базується на чинному законодавстві України, принципах Європейської декларації та Європейському плані дій з охорони психічного здоров’я, до яких Україна приєдналася у 2005 році.

II. Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання шляхом розроблення і виконання Програми

Серед причин недостатньої ефективності надання психіатричної допомоги слід виділити наступні:

Недостатнє визнання як з боку держави, так і з боку суспільства того, що психічне здоров’я і психічне благополуччя є найважливішими передумовами високої якості життя, забезпечують соціальну єдність, продуктивність праці, суспільні спокій і стабільність, що сприяє зростанню соціального капіталу та економічному розвитку суспільства.
Питання психічного здоров’я продовжують розглядатися по-старому, а до психічного розладу протягом тривалого часу ставилися не тільки як до рідкісного, але і як до лиховісного і ганебного явища. До цього часу має місце стигматизація, дискримінація і соціальна ізоляція, жертвами яких стають люди з психічними проблемами, які належать до різних груп населення України.
Недостатнє фінансування та нераціональні схеми фінансування психіатричної допомоги.
Застаріла структурна та функціональна організація психіатричної служби, яка конче потребує змін, згідно з європейськими та світовими тенденціями
Недостатність нормативно-правової бази для регулювання діяльності психіатричної служби та здійснення профілактичної її спрямованості.
Недостатність належного кадрового забезпечення (недостатня участь медичних психологів, психотерапевтів, соціальних працівників у наданні психіатричної допомоги).
Відсутність достатньої взаємодії психіатричної служби з взаємопов’язаними галузями: освітою, органами соціального забезпечення, захисту праці та іншими.
Відсутність досліджень економічної складової охорони психічного здоров’я та розуміння того, що на відміну від ситуації з іншими питаннями, котрі пов’язані зі здоров’ям, більшість економічних втрат мають місце поза межами системи охорони здоров’я.
Низька доступність осіб з проблемами психічного здоров’я до високоякісної первинної медико-санітарної допомоги.
Відсутність ефективної інформаційної системи з питань психічного здоров’я.

Всі зазначені чинники містять у собі медичну та соціальну складову, що зумовлює необхідність комплексного розв’язання проблеми шляхом розроблення і виконання Програми охорони психічного здоров’я. Наведені причинні фактори мають системний характер, що потребує координації галузі охорони здоров’я та інших секторів, а саме: органів державної влади всіх рівнів і місцевого самоврядування, громадськості, юстиції, засобів масової інформації, інших відомств. Розвиток системи охорони психічного здоров’я, враховуючи її нинішній стан, неможливий без державних інвестицій в наукове, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення галузі.

Таким чином, успішна реалізація Програми можлива за умови набуття нею статусу державної цільової комплексної Програми.

III. Мета і завдання Програми

Головною метою запровадження Програми є зміцнення психічного здоров’я та попередження виникнення психічних розладів для забезпечення психічного благополуччя населення, що буде сприяти суспільному спокою, стабільності, продуктивності праці та економічному зростанню суспільства.

Основними завданнями Програми є:

Забезпечення доступності і якості спеціалізованої психіатричної допомоги шляхом інтеграції психіатричних послуг у систему первинної медико-санітарної допомоги, підвищення рівня виявлення хворих на психічні розлади, своєчасного втручання та ефективного впливу на перебіг психічних захворювань.
Науково-методичне та нормативно-правове забезпечення реорганізації та розвитку системи охорони психічного здоров’я.
Підвищення обізнаності населення у питаннях укріплення психічного здоров’я, подолання забобонності та «стигм», що супроводжують осіб з психічними захворюваннями, формування позитивної громадської думки щодо психічно хворих, передусім прийняття їх такими, які вони є, з повагою до їх честі та гідності.
Формування та підтримка здорового способу життя в усіх верствах населення України.
Розвиток багатокомпонентної системи профілактики психічних розладів у дорослих і дітей за участю органів і закладів охорони здоров’я, соціального та юридичного захисту та освіти.
Ефективне використання державних та позабюджетних коштів на реорганізацію та розвиток системи охорони психічного здоров’я.

Реалізація мети та завдань програми потребує вирішення не тільки медичних, а й соціальних проблем суспільства.

IV. Порівняльний аналіз можливих варіантів розв’язання проблеми та обґрунтування оптимального варіанта

Проблема реорганізації та розвитку системи охорони психічного здоров’я потребує удосконалення структурного та функціонального змісту психіатричної служби, покращання матеріально-технічного стану психіатричних закладів систем охорони здоров’я та соціального захисту, покращання професійної психіатричної підготовки фахівців соматичного профілю, подолання негативних стереотипів по відношенню до психічно хворих у населенні, а також залучення громадськості до участі у вирішенні питань розвитку психіатричної допомоги та охорони психічного здоров’я.

Проблема недостатньої ефективності галузі охорони психічного здоров’я може бути розв’язаною за умови виконання двох принципів:

Зміни стратегії надання допомоги з терапевтичної на профілактичну, що дозволить забезпечити психічне благополуччя нації.
Зміни моделі фінансування, коли фінансується не бюджет медичного закладу, а «реальні хворі» та потенційні хворі (психопрофілактичні програми).

Зміна стратегії допомоги дозволить в рамках системи охорони психічного здоров’я зосередити зусилля на численних дохворобливих проблемах психічного здоров’я, на формуванні здорового способу життя та налаштованих на нього стереотипів поводження населення в умовах соціально-економічних, екологічних та інших змін. У той же час зміна акцентів не повинна залишати поза увагою хворих на психічні розлади, які повинні одержувати високоякісну психіатричну допомогу та соціальний захист.

Зміна моделі фінансування передбачає створення державних «кас хворих», які повинні оплачувати рахунки медичних закладів за лікування конкретних хворих. Ці рахунки складаються з собівартості певних стандартних щодо окремих психічних захворювань медичних заходів і коштів, потрібних для утримання хворого в цих закладах.

Описані моделі успішно реалізуються в багатьох країнах світу, забезпечують ефективну роботу галузі охорони психічного здоров’я з медичної, соціальної та економічної точки зору.

Отже, оптимальним засобом підвищення ефективності галузі охорони психічного здоров’я є зміни стратегії допомоги та ефективне використання ресурсів, які держава в змозі виділити на забезпечення діяльності галузі.

V. Термін виконання Програми та напрями розв’язання проблеми

Термін виконання Програми – 2006-2010 роки.

Основними напрямами розв’язання проблеми є наступні.

1. Стигматизація

Значна поширеність випадків стигматизації осіб з психічними проблемами не повинна бути перешкодою на шляху розробки та реалізації стратегії охорони психічного здоров’я. Для цього необхідно забезпечити захист прав осіб з проблемами психічного здоров’я.

Діяльність в цьому напрямі передбачає активацію дій, спрямованих на боротьбу зі стигматизацією та дискримінацією, шляхом розповсюдження серед населення даних про поширеність проблем психічного здоров’я, їх у цілому сприятливий прогноз, про сучасні можливості лікування, а також, як правило, відсутність при цій патології проявів насильства. Необхідно стимулювати участь населення в місцевих програмах охорони психічного здоров’я за рахунок підтримки ініціатив громадських організацій.

2. Розробка та впровадження в практичну діяльність протоколів (стандартів) надання психіатричної допомоги

Розробка та впровадження протоколів дозволить зробити надання психіатричної допомоги строго регламентованим, сприятиме прискореному впровадженню новітніх досягнень в практику, допоможе здійснювати контроль за обсягами та якістю психіатричної допомоги на всіх етапах медичного обслуговування.

Дотримання вимог протоколу забезпечує юридичний захист усіх осіб, які беруть участь у наданні допомоги, за відсутності у хворого бажаного результату лікування.

3. Забезпечення доступності та диференційованості психіатричної допомоги

Для забезпечення доступності психіатричної допомоги населенню проводиться інтеграція психіатричних послуг у систему первинної медико-санітарної допомоги шляхом розташування на базі районних поліклінік кабінетів консультативного прийому лікарями-психіатрами, денних стаціонарів психоневрологічного профілю, психоневрологічних амбулаторій як підрозділів психоневрологічних закладів для обслуговування населення. Створюються психотерапевтичні кабінети як структурні підрозділи поліклініки.

Для забезпечення диференційованого та комплексного надання медичної допомоги хворим на пограничні форми психічних розладів з супутніми соматичними захворюваннями у структурі багатопрофільних загальносоматичних лікарень створюються спеціалізовані психосоматичні відділення; а для психічно хворих у випадках необхідності хірургічних втручань або при інших соматичних захворюваннях, при яких необхідне інтенсивне комплексне лікування, повинні бути психоневрологічні (соматопсихіатричні) палати.

Диференційований характер психіатричної допомоги передбачає надання цілеспрямованих послуг дітям, підліткам та особам похилого віку. З урахуванням вікової специфіки повинні проводитися фармакологічні, психотерапевтичні та медико-соціальні заходи.

4. Налагодження ефективних зв’язків між службами первинної та вторинної (спеціалізованої психіатричної) медичної допомоги

За дослідженнями, проведеними ВООЗ, біля однієї третини хворих, які звертаються у систему первинної медичної допомоги, мають проблеми психосоціального кола. У зв’язку з чим лікарі системи первинної медичної допомоги повинні бути дієвою ланкою щодо виявлення найбільш поширених психічних розладів, які не усвідомлюються пацієнтами як психіатричні проблеми.

Реалізація такого підходу потребує цілеспрямованого навчання персоналу системи первинної медико-санітарної допомоги, а також лікарів соматичних стаціонарів, потребує виявлення, діагностики та психологічної підтримки хворих з психічними захворюваннями, компетентного визначення критеріїв направлення пацієнтів з психічними розладами до лікарів-психіатрів (тяжкість симптомів, ризик спричинення пацієнтом шкоди собі чи оточуючим), а також тактики спільного з лікарем-психіатром надання допомоги хворому (проведення специфічної терапії, лікування соматичних захворювань).

5. Матеріально-технічне забезпечення та розвиток системи служб спеціалізованої психіатричної медичної та медико-соціальної допомоги

Виконання стандартів обстеження та лікування хворих на психічні розлади, а також проведення медико-соціальних заходів потребують належної матеріально-технічної бази та оснащення у психіатричних лікарнях та психоневрологічних диспансерах. З цією метою повинна забезпечуватися постійна підтримка матеріально-технічної бази стаціонарів шляхом ремонтів та реконструкції, а також модернізація медичної техніки та обладнання для втілення новітніх лікувально-діагностичних технологій.

З метою ефективного лікування та проведення медико-соціальної роботи щодо хворих, які можуть бути виписаними із стаціонару для амбулаторного нагляду, необхідні заходи для постійного покращання матеріально-технічних умов роботи психоневрологічних диспансерів, створення підрозділів медико-реабілітаційної спрямованості, насичення їх кадрами фахівців для розширення можливостей та обсягів обслуговування психічно хворих за місцем проживання при тісній співпраці з соціальними службами.

Надання психіатричної допомоги за місцем проживання означає діяльність мережі локальних служб, яка здійснює широке коло завдань від медичного обслуговування до різних форм підтримки хворих вдома, у тому числі з вирішенням проблем забезпечення їх основних базових потреб (харчування, житло, медичне обслуговування, доцільна діяльність та дозвілля, підтримка взаємовідносин з соціальним оточенням).

6. Розробка нормативних документів щодо засад діяльності закладів охорони здоров’я та соціального захисту у сфері надання психіатричної допомоги

Є необхідним створення правового поля для фахівців закладів та служб, які надають психіатричну допомогу, працюють у сфері охорони психічного здоров’я, реабілітації і соціального захисту психічно хворих, для розвитку діяльності своїх закладів, укомплектування їх фахівцями в галузях психіатрії, психології, соціальної роботи та інших, а також для відповідного фінансового та матеріально-технічного забезпечення. Необхідна система норм, які регулюють потребу хворих у лікуванні і обов’язки спеціалістів надавати лікувальну та соціальну допомогу пацієнтам. На цей час значною мірою ці питання регулюються «Законом України про психіатричну допомогу», нормативними документами Міністерства охорони здоров’я України, а також Міністерства праці та соціальної політики України, але нормативно-правова база потребує подальшої розробки та вдосконалення. Зокрема необхідним є прийняття «Закону України про психологічну службу і психологічну діяльність», який створив би підґрунтя для удосконалення роботи психологів у психіатричних закладах різного рівня.

7. Навчання фахівців охорони здоров’я, соціального захисту, освіти з питань надання психіатричної допомоги та охорони психічного здоров’я

Належні організація, об’єм і якість обслуговування пацієнтів, які страждають на психічні розлади, в спеціалізованих психіатричних закладах охорони здоров’я та закладах соціального захисту населення, а також профілактичні заходи з охорони психічного здоров’я в загальносоматичних закладах охорони здоров’я та закладах освіти можуть бути досягнутими лише у випадку, коли персонал цих закладів та служб має відповідну підготовку, а також інструктивно-методичні документи. Лікарі-психіатри мають підготовку з діагностики та лікування психічних розладів, а медичні сестри психіатричних закладів – з питань обслуговування психічно хворих, проте вони не можуть компетентно діяти у випадках вирішення питань, де потрібна підготовка у галузі медичної психології, соціальної роботи, правознавства. У той же час лікарі та медичні сестри загальносоматичних закладів, соціальні працівники закладів соціального захисту, психологи системи освіти не мають знань та навичок роботи з особами, які мають психічні розлади та порушення поведінки. Тому необхідним є обов’язкове тематичне удосконалення лікарів-інтерністів (терапевтів, сімейних лікарів, гастроентерологів, кардіологів та ін.) на кафедрах психіатрії ФПО ВНЗ України з питань клініки, діагностики, профілактики та лікування хворих на психосоматичну та депресивну патологію.

Органи та заклади охорони здоров’я, соціального захисту, освіти організують навчання (семінари, цикли, конференції) із залученням спеціалістів психіатричних закладів, профільних кафедр педагогічних та науково-дослідних інститутів, медичних, соціальних працівників, психологів, громадських організацій, спеціалістів освітніх програм. Вихователі дитячих закладів і вчителі та викладачі навчальних закладів залучаються до співпраці з питань виявлення ознак психічних розладів, порушень поведінки, а також з оцінки соціальних та психологічних факторів, що можуть бути чинниками розладів психічного здоров’я.

8. Наукове обґрунтування розвитку системи охорони психічного здоров’я

Розрахунок матеріально-кадрових ресурсів, мережі й структури спеціалізованих закладів, обсягів і форм надання медико-соціальної та профілактичної допомоги повинен базуватися на підставі комплексних наукових досліджень:

Основними напрямами таких досліджень повинні бути:

створення бази даних моніторингу інтегральних показників психічного здоров’я для оцінки прогнозних тенденцій в регіонах України;
наукове обґрунтування державної політики і стратегії у сфері психічного здоров’я;
наукове обґрунтування програм реформування та удосконалення системи надання психіатричної допомоги та їх фінансово-економічне забезпечення;
наукове прогнозування подальшого розвитку галузі.

9. Розробка та реалізація системи соціальних та медичних заходів, що спрямовані на запобігання самогубств серед населення та психічно хворих

Система превентивних заходів до здійснення самогубств серед населення повинна бути комплексною та багатосторонньою, проте в тому, що стосується завдань органів та закладів охорони здоров’я та служб соціального захисту населення, необхідно забезпечити:

навчання персоналу систем первинної і вторинної медичної допомоги і соціальних працівників методам оцінки ступеня ризику самогубств і курації пацієнтів з суїцидальними намірами;
створення закладів термінової психолого-психотерапевтичної допомоги і медико-реабілітаційної спрямованості для надання допомоги особам, які перебувають у кризових станах та тих, які є жертвами насильства;
виявлення та підтримка окремих верств населення (одиноких людей похилого віку, малозабезпечених, соціально невлаштованих), що складають групу підвищеного ризику щодо самогубства.

10. Розробка стратегії зміцнення психічного здоров’я на робочих місцях

Економічний збиток в результаті проблем, що пов’язані з психічним здоров’ям виробничого персоналу (зниження виробництва, «напружені» взаємовідносини в колективі, відсутність на роботі внаслідок хвороб, плинність кадрів, травматизм) настільки значущий, що в інтересах роботодавця є сенс піклуватися не лише про фізичний, але і про психічний стан здоров’я своїх службовців та працівників.

Політика охорони психічного здоров’я на робочих місцях – це програми, які розробляються для організації, закладу чи підприємства за погодженням зі штатом, керівництвом і профспілками.

11. Розробка стратегії зміцнення психічного здоров’я та профілактики психічних розладів у школах та ВУЗах

Школи та ВУЗи мають важливе значення як середовище, де повинна проводитись робота з профілактики психічних порушень. Вони покликані сприяти поліпшенню духовного та фізичного здоров’я дітей і молоді. Для цього необхідно навчати персонал шкіл та ВУЗів правильним підходам до питань зміцнення психічного здоров’я та профілактики психічних розладів у учнів, а також формувати у них уміння справлятися з відповідними проблемами.

До заходів укріплення психічного здоров’я школяра та студента включаються: формування навичок, що дозволяють справлятися з труднощами і стресами, підвищення самооцінки, навчання вмінню говорити «ні» у відповідь на спробу підштовхування їх до небезпечної для здоров’я поведінки. Крім того, приділяється увага опануванню знаннями і вихованню якостей, що потрібні сьогоденним школярам у майбутньому сімейному житті, коли вони самі стануть батьками і будуть виховувати дітей.

12. Залучення пацієнтів та їх родичів, громадських організацій хворих та громадських організацій, що ними опікуються, до розвитку обслуговування психічно хворих

Самі по собі пацієнти з психічними розладами та їх піклувальники є безпосередніми користувачами послуг, що надаються службами психіатричної та соціальної допомоги. І саме вони переживають наслідки проблем, пов’язаних із психічним здоров’ям та реагуванням спеціалізованих служб на їх потреби. Залучення користувачів до участі в процесі їх обслуговування може сприяти значному покращанню планування і рівня надання допомоги, оскільки ніхто краще них не зможе вказати на недоліки і упущення, а також визначити те, що дає гарні результати. Допомога, якою можуть керувати самі користувачі, найбільш прийнятна для них і є особливо значущим для них компонентом обслуговування.

VI. Очікувані результати

Виконання Програми сприятиме підвищенню ефективності галузі охорони психічного здоров’я, поліпшенню відновлення людських ресурсів, зменшенню соціальної напруги в суспільстві. У той же час слід підкреслити, що ефективність медичної компоненти складає лише 10%, решта обумовлена ефективністю соціальних заходів.

Внаслідок виконання Програми будуть досягнуті такі результати:

обґрунтування на підставі наукових досліджень ефективних методів організації та фінансування системи охорони психічного здоров’я, які сприятимуть оптимізації використання ресурсів;
підвищення обізнаності населення щодо факторів ризику розвитку психічних розладів поведінки хворих при їх виявленні щодо наступних дій та поведінки їх родичів;
зниження рівня захворюваності на психічні розлади та інвалідізації хворих;
збільшення кількості хворих, реінтегрованих в суспільство, і покращання якості їх життя;
створення чітко організованої системи поетапної допомоги хворим на психічні розлади з науковим обґрунтуванням обсягів, норм і методів на кожному етапі;
зменшення прямих та непрямих витрат, пов’язаних з захворюваністю, тимчасовою непрацездатністю, лікуванням та інвалідізацією осіб з проблемами психічного здоров’я.

VII. Фінансове забезпечення виконання Програми

Фінансування програми повинно здійснюватись відповідно до законодавства за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Програма повинна мати визначені елементи і етапність виконання з поступовою зміною пріоритетних напрямів фінансування.

При зміні пропорцій фінансування окремих елементів програми загальний кошторис повинен збільшуватись з року в рік для забезпечення реалізації всіх ланок програми відповідно до отриманих медико-статистичних показників, даних регістрів захворювань, результатів ефективності впроваджених лікувально-профілактичних заходів тощо.

http://www.moz.gov.ua