Гипертермический синдром

Характеризується підвищенням температури тіла вище 38,5 °С, що супроводжується вираженими змінами з боку гемодинаміки і ЦНС. При тривалій високій температурі більше 2-3 годин надмірно підвищується обмін речовин і потреби організму в кисні зростають, що призводить до розвитку гіпоксії.

Общая информация

В.І. Слива

А. Інфекційні (лихоманка).

Б. Неінфекційні: аутоімунні (хвороби сполучної тканини) і ендокринні захворювання (діабет, гіпокортицизм), порушення водно-електролітного обміну (гіпер- і дегідратації, гіпернатріємія), алергічні процеси, травма і набряк головного мозку, внутрішньочерепні крововиливи, травми м’язів з їхнім роздавлюванням, гострі отруєння (атропін, саліцилати та ін.).

Клиническая картина

Критерії діагностики:

• Підвищена температура тіла.
• В анамнезі: несприятливі фактори ризику, що супроводжують захворювання.
• Вік: чим він менший, тим раніше розвивається декомпенсація.
• Колір шкірних покривів.
• Гемодинамічні порушення мікроциркуляції і центральної гемодинаміки.
• Неврологічні порушення: ступінь порушення свідомості, судоми.
• Лабораторні дані:
  • загальноклінічні: ознаки запалення, гематокрит;
  • біохімічні: гіпо- і диспротеїнемія, підвищення рівня натрію плазми, метаболічний ацидоз.
  • Рентгенографія органів грудної клітки.
  • Люмбальна пункція: підвищення тиску, цитоз.

При необхідності – подальше обстеження у відділення реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ).

Диагностика

Таблиця 1. Диференційна діагностика лихоманок

Лечение

Симптоматична жарознижуюча терапія показана:

• при високій температурі – незалежно від віку дитини;
• при помірній – у дітей до 3 років при анамнестично несприятливих чинниках ризику;
• при перегріванні – фізичні методи охолодження.

Етап А

1. Розкрити дитину, забезпечити доступ свіжого повітря.
2. Оцінити тип гіпертермії.
3. При температурі вище 38,5°С: парацетамол 10-15 мг/кг усередину чи ібупрофен у разовій дозі 5-10 мг/кг (для дітей старше 1 року), свічки цефекон.
4. При «рожевій» гіпертермії:
   • водно-спиртове, водно-спиртово-оцтове (у рівних пропорціях), оцтове (3%) розтирання;
   • в/м анальгін 50% 10 мг/кг у сполученні з папаверином 2% 0,4 мг/кг і/чи з дибазолом 1% 0,1 мг/кг.
5. При «блідій» гіпертермії: анальгін у сполученні з дроперидолом 0,25% 0,1-0,25 мг/кг, чи нікотинамідом 1 мг/кг (нікотиновою кислотою 1% 0,6 мг/кг), чи нітрогліцерином під язик (дітям до 1 року 1/4-1/3 табл., від 1 до 3 років – 1/3-1/2 табл., після 3 років – 1/2 табл.), чи папаверином 2% 0,4 мг/кг і/чи дибазолом 1% 0,1 мг/кг, чи антигістамінними препаратами – 1 мг/кг (обережно, димедрол може викликати галюцинації).
6. При температурі вище 39° С – оксигенотерапія.
7. Вимірювання температури кожні 10-15 хвилин.
8. При судомах:
   • забезпечення прохідності дихальних шляхів;
   • діазепам в/м 0,5% у дозі 0,3-0,5 мг/кг;
   • оксибутират натрію 20% у дозі 30-50 мг/кг.
9. Якщо протягом 30-45 хвилин температура тіла не знижується (при «рожевій» гіпертермії) чи продовжує підвищуватися – негайна госпіталізація. Транспортування в положенні лежачи.

Етап Б

1. Визначення виду гіпертермії.
2. Визначення причини гіпертермії.
3. При «рожевій» лихоманці, якщо на попередньому етапі вводилися антипіретики, показані фізичні методи охолодження:
   • обтирання тіла спиртово-оцтовими розчинами;
   • холод на проекцію великих судин і чоло;
   • обдування вентиляторами;
   • холодні обгортання, промивання шлунка і холодні клізми (водою 18°С).
   Ці заходи проводяться на фоні нейровегетативної блокади, що досягається шляхом уведення 2,5% розчину аміназину чи 0,25% розчину дроперідолу (0,1 мл/кг), або літичної сумішї (1 мл 2,5% розчину аміназину і 1 мл 2,5% розчину дипразину розводять до 10 мл 0,5% розчином новокаїну та 5% розчином глюкози). Разова доза літичної суміші становить 0,1-0,15 мл/кг. При необхідності її вводять до 4 разів на добу.
4. При «блідій» гіпертермії – заходи, спрямовані на розкриття периферичних судин (див. вище).
5. Забезпечення венозного доступу та інфузійна терапія за показаннями:
   • при гіпертермічному синдромі, що виникає на фоні ексикозу, – регідратація;
   • при порушенні електролітного балансу – корекція електролітів;
   • нормалізація газообміну, центральної і периферичної гемодинаміки (обов’язково поліпшення мікроциркуляції і корекція гіповолемії).
6. Етіопатогенетична терапія.
7. У разі некупірованої гіпертермії – переведення у ВРІТ.

Таблиця 2. Алгоритм терапії гіпертермічного синдрому

Етап В

1. Оцінити вид гіпертермії.
2. Визначити причину гіпертермії.
3. Продовжити терапію гіпертермічного синдрому:
   • нормалізація центрального механізму терморегуляції: зменшити теплопродукцію – нейролептики; збільшити тепловіддачу – антипіретики; фізичні методи охолодження;.
   • нормалізувати тканинне дихання – нікотинамід, нікотинова кислота;
   • зменшити проникність судинної стінки – аскорбінова кислота, кортикостероїди.
4. Купірування патологічних синдромів.
5. Лікування основного захворювання.