Серозные менингиты

Серозні менінгіти – це група захворювань ЦНС, в основі виникнення яких лежить серозне запалення оболонок мозку, переважно вірусної, рідше бактеріальної, грибкової чи паразитарної етіології.

G02 Менінгіт при інших інфекційних та паразитарних хворобах, класифікований в інших рубриках

G02.0 Менінгіт при вірусних хворобах, класифікованих в інших рубриках

Менінгіт (спричинений вірусом):

• аденовірусний (А87.1+)
• ентеровірусний (А87.0+)
• простого герпесу (В00.3+)
• інфекційного мононуклеозу (В27.-+)
• кору (В05.1+)
• епідемічного паротиту (В26.1+)
• червоної висипки (В06.0+)
• вітряної віспи (В01.0+)
• оперізуючого лишаю (В02.1+)

G03 Менінгіт внаслідок інших та неуточнених причин

G 03.0 Негнійний менінгіт

Небактеріальний менінгіт

Общая информация

Клиническая картина

Клінічні критерії:

Епіданамнез: – дані про контакт із хворими на паротитну інфекцію, аденовірусну інфекцію, ентеровірусну інфекцію, кір, краснуху, вітряну віспу та ін.

Загальноінфекційний синдром:

• його клінічні прояви переважно залежать від характеру та властивостей збудника;
• підвищення температури тіла до 38-39,5 °С;
• сильний головний біль;
• запаморочення;
• млявість;
• адинамія;
• апатія;
• зниження апетиту;
• блідість шкіри;
• глухість тонів серця;
• іноді дисфункція ШКТ.

Менінгеальний синдром:

• у 10-15% хворих може бути відсутнім за наявності запальних змін у лікворі;
• нерідко виявляється дисоціація менінгеального симптомокомплексу, деякі симптоми можуть бути відсутніми;
• менінгеальні симптоми – ригідність м’язів потилиці та верхній симптом Брудзинського;
• часто зорова та тактильна гіперестезія;
• гідроцефально-гіпертензивний синдром – головний біль, повторне, іноді багаторазове блювання, що не пов’язане з прийомом їжі.

Додаткові клінічні критерії:

• при ентеровірусному менінгіті: катаральні явища в ротоглотці, герпангіна, біль у скелетних м’язах (плевродинія); екзантема поліморфного характеру; діарейний синдром, весняно-літня сезонність;
• при аденовірусному менінгіті: катаральні явища у вигляді закладення носа, нежиті, кашлю, змін у ротоглотці, ураження очей (кон’юнктивіт, склерит); лімфаденопатія; мезаденіт, діарея;
• при паротитному менінгіті: збільшення навколовушних слинних залоз (підщелепної, підборідної) в даний час або декілька днів тому назад; гіперемійований, набряклий проток слинної залози на слизовій щік (симптом Мурсона); біль у животі, панкреатит; відсутність щеплень проти епідемічного паротиту.

Диагностика

Параклінічні дослідження:

• загальний аналіз крові (помірна лейкопенія, іноді невеликий лімфоцитоз, зсув формули вліво, ШЗЕ нормальна);
• аналіз ліквору (цитоз у межах декількох сотень лімфоцитів, вміст білка нормальний або незначно підвищений (0,4-1 г/л), рівень глюкози нормальний, за винятком туберкульозного менінгіту, при якому зниження вмісту глюкози є патогномонічною ознакою;
• вірусологічні дослідження крові, ліквору (виділення збудника із крові, ліквору методом зараження лабораторних тварин чи культури тканин);
• бактеріологічні посіви ліквору, крові, слизу з носоглотки шляхом посіву на селективні живильні середовища (виділення збудника);
• серологічні методи РНГА, РЗК, РН з метою виявлення специфічних антитіл і наростання їхнього титру у 4 рази і більше. РІФ, ІФА для визначення вірусного антигену.

Лечение

Етіотропна терапія

При менінгітах, які викликані вірусом простого герпесу, зостер-вірусом показано призначення ацикловіру або його похідних у разовій дозі 10-15 мг/кг тричі на добу протягом 5-7 днів парентерально.

Режим

Суворий постільний режим до покращання загального стану, зниження температури тіла, покращання показників ліквору, в середньому не менше ніж на 10 днів (при паротитному менінгіті – на 12-14 днів, лімфоцитарному хоріоменінгіті – до 3 тижнів). Після цього – напівпостільний режим на 5-7 днів із наступним вільним режимом.

Дієтотерапія

Дітям першого року життя після стабілізації гемодинаміки – зціджене грудне молоко або адаптовані молочні суміші при зменшенні об’єму годування в першу добу до 1/2-1/3 вікової норми з наступним збільшенням до норми протягом 2-3 днів. При порушенні ковтання – харчування через зонд. Дітям старшого віку – дієта з вживанням парової їжі 5-6 разів на день, дрібно, невеликими порціями. Питний режим відповідає добовій потребі в рідині з урахуванням розчинів, уведених внутрішньовенно – соки, морси, мінеральна вода.

Патогенетична терапія

Дегідратація (за наявності гіпертензійно-гідроцефального синдрому):

• розчин сірчанокислої магнезії 25% в/м або в/в;
• фуросемід 1% в/в або в/м у дозі 1-3 мг/кг, ацетазоламід перорально.

Дезінтоксикація.

При середньому ступені тяжкості можна обмежитися ентеральним прийомом рідини об’ємом фізіологічної добової потреби. При тяжкому перебігу об’єм в/в інфузії в першу добу не повинен перебільшувати 1/2 фізіологічної потреби. Загальний добовий об’єм рідини – 2/3 фізіологічної потреби при нормальному діурезі та відсутності дегідратації. З другої доби підтримувати нульовий водяний баланс, забезпечити діурез у кількості не менше ніж 2/3 від загального об’єму отриманої рідини.

Імунокоригуюча терапія

При тяжких формах серозних менінгітів у гострий період показано призначення внутрішньовенного полівалентного імуноглобуліну.

Затверджено наказом МОЗ України від 09.07.2004 р. № 354