Силагра 50,100 инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: силденафіл; цитрат 1-{[3-(6,7-дигідро-1-метил-7-оксо-3-пропіл-1Н-піразоло [4,3-a[піримідин-5-іл)4-етоксифеніл] сульфоніл} піперазин;

основні фізико-хімічні властивості: овальної форми, стандартні двоопуклі таблетки, світло-синього кольору, вкриті плівковою оболонкою з лінією розламу по центру з одного боку і рівною - з іншого;

склад:

Сілагра 50 мг

1 таблетка містить силденафілу цитрату еквівалентно силденафілу 50 мг;

допоміжні речовини: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль, кросповідон, тальк, магнію стеарат, силікону діоксид колоїдний, гідроксидпропілметилцелюлоза, титану діоксид, тріацетин та лак індигокармін;

Сілагра 100 мг

1 таблетка містить силденафілу цитрату еквівалентно силденафілу 100 мг;

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються при еректильній дисфункції. Код АТС G04BE03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Сілагра - препарат для лікування порушень ерекції. Відновлює порушену ерективну функцію і забезпечує природну відповідь на сексуальне збудження. Фізіологічний механізм ерекції статевого члена припускає вивільнення оксиду азоту (NO) у кавернозному тілі при сексуальній стимуляції. NO активує фермент гуанілатциклази, що приводить до підвищення рівня цГМФ, розслаблення гладких м’язів кавернозного тіла й посилення кровотоку в статевому члені.

Силденафіл є селективним інгібітором цГМФ - специфічної фосфодіестерази типу 5 (ФДЕ5), що забезпечує розпад цгмф у кавернозному тілі. Сілагра справляє перефірійний вплив на ерекцію. Силденафіл не чинить прямої розслабляючої дії на ізольоване кавернозне

тіло людини, однак підсилює релаксивну дію NO у тканині кавернозного тіла. При активації шляху NO/цгмф, що спостерігається при сексуальному порушенні, пригнічення ФДЕ5 під впливом силденафілу приводить до підвищення рівня цгмф у кавернозному тілі. У зв’язку з цим для прояву сприятливого фармакологічного ефекту силденафілу необхідна адекватна сексуальна стимуляція.

При одноразовому прийомі препарату внутрішньо в дозах до 100 мг у здорових добровольців препарат не спричинював клінічно значущих змін ЕКГ. Максимальне зниження систолічного АТ у положенні пацієнта лежачи при застосуванні препарату внутрішньо в дозі 100 мг становило в середньому 8,4 мм рт.ст. Відповідне зниження діастолічного АТ у положенні лежачи становило 5,5 мм рт.ст. Зниження АТ пояснюється вазодилатируючим ефектом силденафілу, можливо, за рахунок підвищення рівня цгмф у гладких м’язах судин.

Активність силденафілу in vitro стосовно ФДЕ5 у 10-10 000 разів перевершує його активність стосовно інших ізоформ фосфодієстерази (ФДЕ5 типів 1,2,3,4 і 6). Зокрема, активність силденафілу відносно ФДЕ5 у 4 000 разів перевершує його активність відносно ФДЕ3 – цамф - специфічної фосфодієстерази, що регулює скорочувальну активність міокарда. У деяких пацієнтів через 1 годину після прийому препарату в дозі 100 мг виявлено легке порушення сприйняття кольору (синього \ зеленого) за допомогою тесту Farnsworth-Munsell 100; через 2 години після прийому препарату ці зміни зникали. Передбачуваним механізмом порушення колірного зору вважають пригнічення ФДЕ6, що бере участь у процесі передачі світла в сітківці. Результати дослідження in vinto свідчать, що ефект силденафілу на ФДЕ6 у 10 разів поступається перед його активністю відносно ФДЕ5. Сілагра не впливає на гостроту зору і контрастність сприйняття.

Фармакокінетика. Препарат швидко всмоктується після прийому внутрішньо. Концентрація препарату в плазмі крові після перорального прийому натще досягає максимального значення протягом 30-120 хв (у середньому 60 хв). Абсолютна біодоступність при прийомі внутрішньо становить в середньому 41% (25-63%). Фармакокінетика силденафілу при прийомі внутрішньо в дозах, що рекомендуються (25-100 мг), є лінійною. При прийомі силденафілу в сполученні з жирною їжею швидкість всмоктування знижується, період досягнення максимальної концентрації збільшується на 60 хв, а максимальна концентрація в плазмі крові знижується у середньому на 29%. Обсяг розподілу силденафілу в рівноважному стані становить в середньому 105 л/кг. Силденафіл і його основний циркулюючий N-десметиловий метаболіт приблизно на 96% зв’язуються з білками плазми крові. Зв’язування з білками не залежить від концентрації препарату. У здорових добровольців, що одержували силденафіл одноразово по 100 мг, менш 0,0002% (у середньому 188 нг) дози виявляли в спермі через 90 хв після прийому. Одноразовий прийом силденафілу внутрішньо в дозі 100 мг не супроводжувався зміною рухливості чи морфології сперматозоїдів.

Силденафіл метаболізується головним чином під дією CYP3А9 (основний шлях) та CYP2C9 (неосновний шлях) мікросомальних ізоферментів печінки. Основний циркулюючий метаболіт утворюється в результаті N-десметилюрування силденафілу. За селективністю дії на ФДЕ5 метаболіт відповідний силденафілу, а його активність відносно ФДЕ5 становить приблизно 50% активності самого препарату. Концентрація метаболіту в плазмі крові становить приблизно 40% від складової силденафілу. N-десметилметаболіт піддається подальшому метаболізму; термінальний період його напіввиведення – близько 4 год. Загальний кліренс силденафілу з організму дорівнює 41 л/г, а термінальний період напіввиведення – 3-5 год. Після прийому внутрішньо введений силденафіл виводиться у вигляді метаболітів в основному з калом (близько 80% введеної дози) і меншою мірою - із сечею (близько 13% введеної дози).

У здорових добровольців від 65 років і старше кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільної лікарської речовини в плазмі крові приблизно на 40% перевищує рівень його у здорових добровольців молодого віку (18-45 років). Однак аналіз даних щодо безпеки виявив, що вік не впливає на частоту негативних побічних ефектів.

У добровольців з легкою (кліренс креатиніну 50-80 мол/хв) та помірною (кліренс креатиніну 30-49 мол/хв) нирковою недостатністю фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому внутрішньо у дозі 50 мг не змінювалась. У добровольців з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мол/хв) кліренс силденафілу знижувався, що призводило до збільшення AUC (100%) та максимальної концентрації (80%) у плазмі крові порівняно з такими у здорових добровольців.

Показання для застосування. Порушення ерекції.

Спосіб застосування та дози. Приймають внутрішньо. Дорослим призначають у дозі 50 мг за 1 год до статевого акту. З урахуванням ефективності та переносимості дозу можна підвищити до 100 мг чи знизити до 25 мг. Максимальна доза, що рекомендується, становить 100 мг 1 раз на добу.

Для людей літнього віку і хворих з тяжким ступенем ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 30 мол/хв) чи з порушеною функцією печінки початкова доза повинна становити 25 мг. З урахуванням ефективності і переносимості дозу можна підвищити до 100 мг.

Побічна дія. Препарат добре переноситься. Найбільш імовірні головний біль, припливи крові, запаморочення, диспептичні реакції, закладеність носа, минуще порушення зору (головним чином зміна сприйняття кольору об’єктів, а також посилене сприйняття світла і затуманення зору).

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату; одночасне застосування донаторів NO чи нітратів у будь-яких формах; тяжкі захворювання серцево-судинної системи, тяжка ниркова недостатність, недавно перенесений інсульт або інфаркт міокарда, спадкові дегенеративні захворювання сітківки, такі як пігментація сітківки.

Препарат не призначають дітям, жінкам; пацієнтам, для яких сексуальна активність небажана.

Передозування. Підсилення побічних ефектів. Терапія - симптоматична. Діаліз неефективний.

Особливості застосування. Для діагностики порушень ерекції, визначення можливих їх причин і вибору адекватного лікування необхідно зібрати повний медичний анамнез і провести ретельне фізичне обстеження пацієнта.

Сексуальна активність становить визначений ризик за наявності захворювань серцево-судинної системи. У зв’язку з цим перед початком лікування з приводу порушень ерекції необхідно провести кардіологічне обстеження хворого. Після широкого впровадження препарату в практику надходили повідомлення про серйозні порушення з боку серцево-судинної системи, що включали стенокардію, інфаркт міокарда, раптову коронарну смерть, шлункові аритмії, геморагічний інсульт, минущу ішемію, артеріальну гіпер- або гіпотензію. Загалом зазначені випадки розвивалися під час або відразу після сексуальної активності. У більшості пацієнтів, але не у всіх, мали місце фактори ризику розвитку захворювань серцево-судинної системи.

Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, з обережністю призначають хворим з анатомічною деформацією статевого члена, наприклад при ангуляції, кавернозному фіброзі (хвороба Пейроні), та особам із захворюваннями, які сприяють розвитку пріапізму (серпоподібно-клітинна анемія, множинна мієлома чи лейкоз).

Даних про безпеку застосування Сілагри при пептичній виразці та геморагічному діатезі немає, в зв’язку з чим препарат хворим з даною патологією призначають з обережністю.

У невеликої кількості хворих на спадкоємний пігментний ретиніт відмічені спадкоємні порушення фосфодіестераз сітківки. Дані про безпеку застосування Сілагри хворим на пігментний ретиніт відсутні.

Силденафіл не призначають особам, які не досягли 18-річного віку.

Оскільки під час клінічних випробувань силденафілу спостерігалися запаморочення і порушення зору, не слід керувати транспортом і працювати з потенційно небезпечними механізмами до з’ясування індивідуальної реакції на препарат.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Безпека і ефективність застосування Сілагри в комбінації з іншими засобами, призначеними для лікування порушення ерекції, не вивчали, тому подібні комбінації використовувати не рекомендується.

Інгібітори ізоформ 3А4 та 2С9 цитохрому Р450 можуть зменшувати кліренс силденафілу.

Одночасне призначення силденафілу та ритонавіру, високоспецифічного інгібітора Р450, не рекомендується. Одночасний прийом інгібітору протеаз ВІЛ ритонавіру на стадії однакової концентрації (500 мг 2 рази на добу) із силденафілом (100 мг одноразово) призводить до 300% підвищення (у 4 рази) максимальної концентрації силденафілу в плазмі крові і 1 000% (в 11 разів) збільшення AUC силденафілу.

Циметидин у дозі 800 мг, який є неспецифічним інгібітором CYP3A4, при одночасному прийомі з Сілагрою спричинював підвищення концентрації силденафілу в плазмі крові на 56% у здорових добровольців.

Популяційний фармакокінетичний аналіз результатів клінічного дослідження продемонстрував зниження кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні інгібіторів CYP3A4 (таких як кетоконазол, еритроміцин, циметидин), однак частота побічних ефектів у цих пацієнтів не підвищувалася.

Одноразовий прийом антациду (магнію\алюмінію гідроксиду) не впливав на біодоступность Сілагри.

За даними популяційного фармакокінетичного аналізу, інгібітори CYP2C9 (толбутамід, варфарин) або CYP2D6 (селективні інгібітори зворотного нейронального захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазиди і тіазидоподібні діуретики, петльова і калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи кальцію, блокатори β-адренорецепторів і індуктори метаболізму CYH450 (рифампіцин, барбітурати) не впливали на фармакокінетику силденафілу.

Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів цитохрому Р-450-1Ф2, 2С9,2С19, 2D6, 2E1 і 3А4 ( ИК₅₀ >150 мкмоль). При застосуванні силденафілу в дозах, що рекомендуються, максимальна концентрація його в плазмі крові становить близько 1 мкмоль, тому малоймовірно, що Сілагра здатна вплинути на кліренс субстаторів цих ізоферментів.

Ознак істотної взаємодії з толбутамідом у дозі 250 мг або варфарином у дозі 40 мг, що метаболізуються CYP2C9, не виявлено.

Сілагра в дозі 50 мг не спричинювала додаткового збільшення часу кровотечі при прийомі ацетилсаліцилової кислоти в дозі 150 мг.

Сілагра (50 мг) не підсилювала гіпотензивної дії алкоголю у здорових добровольців при максимальному рівні алкоголю в крові в середньому 80 мг\дл.

У хворих на артеріальну гіпертензію ознак взаємодії Сілагри (100 мг) з амлодипіном не виявлено. Середнє додаткове зниження АТ у положенні лежачи (систолічного – на 8 мм рт.ст., діастолітичного – на 7 мм рт.ст.) було порівняно з таким при прийомі однієї Сілагри у здорових добровольців. Дані про безпеку застосування свідчать про відсутність розходжень характеру побічних ефектів у хворих, що одержали Сілагру в сполученні з антигіпертензивними засобами і без них.

Дослідження тромбоцитів людини in vitro свідчать про те, що силденафіл підсилює антиагрегаційний ефект натрію нітропрусиду (донатору NO).

Препарат підсилював гіпотензивну дію нітратів при проведенні гострої проби і при тривалому застосуванні останніх, у зв’язку з чим застосування Сілагри в сполученні з нітрацитами чи донаторами NO протипоказано.

Умови та термін зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці, в сухому місці при температурі до 30 ⁰С. Зберігати у недоступному для дітей місці. Термін придатності - 3 роки.