Линкоцин ^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна назва: lincomycin;

основні фізико-хімічні властивості: непрозора капсула з синьою кришечкою та голубим корпусом, що заповнена білим порошком.

склад: 1 капсула містить лінкоміцину (у вигляді лінкоміцину гідрохлориду) 500 мг;

допоміжні речовини: тальк, лактози моногідрат, магнію стеарат, натрію індиготиндисульфонат, титану діоксид, желатин.

Форма випуску. капсули.

Фармакотерапевтична група. антибактеріальні засоби для системного застосування. Лінкозаміди. Код АТС J01F F02.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Залежно від чутливості мікроорганізмів і концентрації антибіотика, Лінкоцин може виявляти як бактеріостатичну, так і бактерицидну дію. До спектру активності in vitro підпадає ряд збудників.

Чутливі мікроорганізми (мінімальна подавляюча концентрація (МПК) <= 2 мкг/мл):

анаеробні грампозитивні бактерії, які не утворюють спори, у т.ч. Propionibacterium spp., Eubacterim spp., а також Actinomyces spp.;

анаеробні і мікроаерофільні грампозитивні коки, у т.ч. Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. та мікроаерофільні стрептококи;

аеробні грампозитивні мікроорганізми, у т. ч. стафілококи, стрептококи (за винятком S. faecalis) і пневмококи.

Мікроорганізми з помірною чутливістю (МПК становить 2 - 4 мкг/мл):

анаеробні грамнегативні бактерії, що не утворюють спори, у т.ч. Bacteroides spp., Fusobacterium spp.;

анаеробні грампозитивні бактерії, що утворюють спори, у т.ч. Clostridium spp.

Резистентні мікроорганізми або мікроорганізми з низькою чутливістю (МПК => 8 мкг/мл), у т.ч. Streptococcus faecalis, Neisseria, більшість штамів Haemophilus influenzae, Pseudomonas та інші грамнегативні мікроорганізми.

Хоча бактерії роду Shigella резистентні in vitro до лінкоміцину (МПК приблизно дорівнює 200 - 400 мкг/мл), лінкоміцин ефективний при цьому захворюванні у зв’язку з тим, що в кишечнику досягається дуже високий рівень лінкоміцину (приблизно 3 000 – 7 000 мкг/г випорожнень).

Спостерігалась перехресна резистентність дисоційованого типу in vitro між Лінкоцином і кліндаміцином з одного боку і макролідами (еритроміцин, олеандоміцин і спіраміцин) - з іншого боку. Абсолютна перехресна резистентність існує між Лінкоцином і кліндаміцином. В експериментах in vitro та in vivo не відмічено швидкого розвитку резистентності мікроорганізмів до препарату Лінкоцин. У стафілококів резистентність in vitro до лінкоміцину або кліндаміцину розвивається повільно, поступово.

Фармакокінетика.

Всмоктування

при прийомі Лінкоцину внутрішньо натще показник всмоктування становить 20 - 35%. Після прийому внутрішньо дози, що дорівнює 500 мг, максимальний рівень у сироватці, що дорівнює 3 мкг/мл, досягається через 2 - 4 години. Цей показник знижується приблизно на 50%, якщо препарат вводиться під час їди. Рівень у сироватці, який перевищує МПК для більшості грампозитивних мікроорганізмів (1 - 2 мкг/мл), підтримується протягом 6 - 8 годин.

Розподіл

На підставі прямих і непрямих ознак встановлено, що зв’язування з білками знижується при підвищенні концентрації у сироватці (насичуване зв’язування з білками плазми).

У крові плода, в перитонеальній і плевральній рідині можуть досягатися концентрації, що становлять 25 - 50% від рівня у крові, у материнському молоці цей показник становить 50 - 100%, у кістковій тканині - близько 40% і в навколишніх м’яких тканинах - 75%.

Разом з тим, лінкоміцин повільно проникає у спинномозкову рідину (1 - 18% від рівня в крові); при захворюванні менінгітом рівень у лікворі досягає 40% від рівня у крові.

Виведення

Значна частина препарату метаболізується, метаболізм відбувається переважно у печінці. У нормі сироватковий період напівжиття становить 5,4 ± 1 годину. Однак цей період може подовжуватися при порушеннях функції печінки і/або нирок. У зв’язку з цим слід брати до уваги необхідність зменшення частоти введення лінкоміцину хворим з порушенням функції печінки або нирок.

Після прийому одноразової дози 500 мг внутрішньо екскреція бактеріологічно активних форм у сечу становить 1 - 31% (у середньому 4%), а у випорожнення - близько 33%. Важливим шляхом екскреції після прийому внутрішньо є жовч, при цьому рівень у жовчі майже в 10 разів перевищує такий у крові.

Показання до застосування.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами грампозитивних аеробів або анаеробних бактерій:

Інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи тонзиліт, фарингіт, середній отит, синусит, скарлатину, а також як допоміжна терапія при дифтерії.

Є підстави припускати, що лінкоміцин ефективний при мастоїдиті.

Інфекції нижніх дихальних шляхів, включаючи гострий бронхіт і пневмонію.

Інфекції шкіри і м’яких тканин, включаючи целюліт, фурункульоз, абсцеси, імпетиго, вугри і ранову інфекцію, а також такі стани, як бешиха, лімфаденіт, пароніхія (панарицій), мастит і гангрена шкіри.

Інфекції кісток і суглобів, включаючи остеомієліт і септичний артрит.

Септицемія і ендокардит. В окремих випадках септицемія і/або ендокардит, що спричинені чутливими мікрорганізмами, добре піддаються терапії лінкоміцином. Однак при цих захворюваннях перевага надається використанню бактерицидних препаратів.

Мікробна дизентерія.

Спосіб застосування та дози.

ДОРОСЛІ

Пероральне застосування

Тяжкі інфекції, спричинені чутливими збудниками: по 500 мг кожні 8 годин або 3 рази на добу.

Більш тяжкі інфекції: по 500 мг кожні 6 годин або 4 рази на добу.

ДІТИ (старше 6 років)

Пероральне застосування

Тяжкі інфекції: 30 мг/кг на добу, розподілити на 3 - 4 введення рівними дозами.

2. Більш тяжкі інфекції: 60 мг/кг на добу, розподілити на 3 - 4 введення рівними дозами.

Якщо виникає необхідність терапії лінкоміцином хворих з тяжким порушенням функції нирок, то доза, що вводиться, повинна становити 25 - 30% від дози, рекомендованої для хворих з нормальною функцією нирок.

При інфекціях, спричинених b-гемолітичними стрептококами, тривалість лікування повинна становити не менше 10 днів.

Для забезпечення оптимального всмоктування бажано, щоб протягом 1 - 2 годин до прийому препарату внутрішньо і протягом такого ж періоду після прийому препарату хворий не приймав ніякої їжі.

Побічна дія.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, дискомфорт в ділянці живота і персистуюча діарея, а при пероральному застосуванні – езофагіт.

З боку кровотворної системи: відмічаються випадки нейтропенії, лейкопенії, агранулоцитозу і тромбоцитопенічної пурпури. Є окремі повідомлення про апластичну анемію і панцитопенію, при яких не можна виключити вплив лінкоміцину як причину побічної реакції.

Реакції гіперчутливості: повідомляється про такі реакції гіперчутливості, як ангіоневротичний набряк, сироваткова хвороба та анафілаксія, деякі з них розвивалися у хворих з гіперчутливістю до пеніциліну. Рідко були зареєстровані також випадки мультиформної еритеми, пов’язаної з введенням лінкоміцину, деякі випадки були схожі на синдром Стівенса–Джонсона.

З боку шкіри і слизових оболонок: свербіж, шкірний висип, кропив’янка, вагініт, рідко - ексфоліативний і везикуло-бульозний дерматит.

З боку печінки: жовтяниця і зміна показників печінкових тестів (особливо підвищення рівня трансаміназ у сироватці) також можуть спостерігатися при терапії лінкоміцином.

З боку серцево-судинної системи: повідомляється про епізоди гіпотонії після парентерального введення препарату, особливо при надто швидкому введенні. Рідко спостерігалися також епізоди пригнічення серцевої діяльності і функції дихальної системи після надто швидкого внутрішньовенного введення.

Протипоказання. Лінкоцин протипоказаний хворим, у яких раніше відмічалась гіперчутливість до лінкоміцину або кліндаміцину.

Особливості застосування. Як і при застосуванні майже всіх антибіотиків, при застосуванні лінкоміцину може розвитися тяжкий коліт з можливим летальним кінцем. Симптоми коліту можуть варіювати від мізерного водявого випорожнення до тяжкої тривалої діареї, що супроводжується лейкоцитозом, пропасницею, сильним переймоподібним болем у животі, наявністю крові і слизу в калі, а при прогресуванні цих симптомів може розвитися перитоніт, шок і токсичний мегаколон.

Діагноз пов’язаного з антибіотикотерапією коліту звичайно ставиться на підставі клінічних симптомів. Діагноз підтверджується даними ендоскопічного дослідження, при якому виявляється псевдомембранозний коліт, а в подальшому може бути підтверджений культуральним дослідженням калу на наявність Clostridium difficile з використанням селективних середовищ, а також дослідженням проби калу на наявність токсинів, що виробляються C. difficile.

Розвиток пов’язаного з антибіотикотерапією коліту відбувається в період лікування або через 2 - 3 тижні після закінчення лікування антибіотиками.

Це ускладнення найбільш імовірне при тяжких захворюваннях у людей похилого віку, а також в ослаблених хворих.

Якщо на фоні терапії розвивається нетяжкий коліт, то введення лінкоміцину рекомендується припинити. Рекомендується провести лікування з використанням холестирамінових і холестиполових смол, оскільки in vitro ці речовини зв’язують токсини. Холестирамін рекомендується призначати по 4 г 3 - 4 рази на добу, а холестипол - по 5 г 3 рази на добу.

Якщо розвивається пов’язаний з антибіотикотерапією коліт, то показано лікування введенням рідини, електролітів і білка.

Дослідження також показують, що токсини, які продукуються Clostridium (особливо C. difficile), є основною прямою причиною коліту, пов’язаного з антибіотикотерапією. Для лікування може застосовуватися бацитрацин внутрішньо по 25 000 МО 4 рази на добу протягом 7 - 10 днів. Не можна застосовувати лікарські засоби, які спричинюють кишковий стаз.

Лінкоцин слід призначати з обережністю пацієнтам із захворюваннями шлунково-кишкового тракту в анамнезі, особливо з колітом.

Хоча встановлено, що лінкоміцин проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр, рівень лінкоміцину в спинномозковій рідині може бути недостатнім для лікування менінгіту. Тому, Лінкоцин при лікуванні менінгіту застосовувати не слід.

При проведенні тривалої антибіотикотерапії Лінкоцином слід регулярно проводити дослідження функції печінки і нирок.

При застосуванні Лінкоцину можливий надмірний ріст нечутливих до цього антибіотика мікроорганізмів, особливо дріжджів.

Для пацієнтів з тяжкими захворюваннями печінки і/або нирок, що супроводжуються серйозними порушеннями метаболізму, добір дози треба проводити з обережністю, а при терапії високими дозами слід здійснювати моніторинг рівня лінкоміцину в сироватці.

Вагітність і лактація

Безпека застосування препарату при вагітності до цього часу не встановлена. Зважаючи на це, при призначенні препарату під час вагітності слід ретельно зважити співвідношення очікуваного терапевтичного ефекту від застосування препарату та можливого ризику ушкодження плоду. Доведено, що лінкоміцин виділяється з материнським молоком в концентрації 0,5 - 2,4 мкг/мл, тому під час застосування лінкоміцину годування груддю слід тимчасово припинити.

Вплив на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою

При відсутності тяжких небажаних реакцій – малоймовірний.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Було встановлено, що in vitro виявляється антагонізм між лінкоміцином і еритроміцином. Оскільки цей антагонізм може бути клінічно значущим, ці два антибіотики не слід вводити одночасно.

Встановлено, що лінкоміцин має властивості нейром’язового блокатора, тому він може посилювати дію інших нейром’язових блокаторів. Унаслідок цього він повинен застосовуватися з обережністю при лікуванні хворих, які отримують препарати даної групи.

Такі лікарські засоби, як новобіоцин і канаміцин, фізично несумісні з лінкоміцином.

Виявлена перехресна резистентність між кліндаміцином і лінкоміцином.

Умови та термін зберігання. зберігати в сухому, захищеному від світла, недосяжному для дітей місці при температурі 15 – 25 °С.

Термін придатності – 5 років.