Р-Бутин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: rifabutin; 4-дезоксо-3,4-[2-спіро-(N-ізобутил-4-піперидил)-2,5-дигідро-1Н-імідазо]-рифаміцин S;

основні фізико-хімічні властивості: тверді, непрозорі, желатинові капсули розміром «0» з корпусом червоного кольору, з написом «R-BUTIN», та кришечкою червоного кольору, з написом «Р-БУТИН», вміст капсули порошок червоно-фіолетового кольору;

склад: 1 капсула містить рифабутину 150 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію лаурилсульфат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний.

Форма випуску. Капсули для перорального застосування.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на мікобактерії. Протитуберкульозні антибіотики. Код АТС J04AB02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Рифабутин є напівсинтетичним антибіотиком широкого спектра дії, що належить до групи ансаміцинів. Препарат має високу активність щодо кислотостійких бактерій, включаючи атипові та полірезистентні мікроорганізми.

Рифабутин in vitro проявляє високу активність стосовно лабораторних штамів і клінічно виділених культур M. tuberculosis. Дослідження in vitro показали, що від 30% до 50% штамів M. tuberculosis, резистентних до рифампіцину, чутливі до рифабутину (тобто, існує неповна перехресна резистентність між цими антибіотиками).

Активність рифабутину in vivo при інфікуванні M. tuberculosis була в 10 разів вища за активність рифампіцину, що відповідає даним, отриманим in vitro.

Встановлено, що рифабутин активний відносно нетуберкульозних (атипових) бактерій, включаючи М. avіum intracellulare complex (MAC) як in vitro, так і при еспериментальній інфекції, спричиненій цим патогенним комплексом у мишей з індукованим імунодефіцитом.

Фармакокінетика. Рифабутин швидко абсорбується у шлунково-кишковому тракті.

Максимальна концентрація препарату в плазмі (Сmах) досягається приблизно через 2 - 4 год після прийому внутрішньо. Рівень препарату в плазмі крові підтримується вище мінімальної інгібуючої концентрації (МІК) для M. tuberculosis до 30 год з моменту прийому. Як було показано на здорових добровольцях, при одноразовому прийманні 300 мг, 450 мг і 600 мг препарату фармакокінетика рифабутину має лінійний характер, при цьому Сmах визначається в діапазоні 0,4 - 0,7 мкг/мл.

Рифабутин широко розподіляється в тканинах і органах організму людини, за винятком головного мозку. Зокрема, концентрація рифабутину в легеневій тканині через 24 год після прийому у 5 - 10 разів перевищувала концентрацію препарату в плазмі крові.

Спроможність рифабутину проникати всередину клітин дуже висока, на що вказують співвідношення внутрішньоклітинної та позаклітинної концентрацій, які дорівнюють 9 : 1 для нейтрофілів і 15 : 1 – для моноцитів. Висока внутрішньоклітинна концентрація відіграє, мабуть, ключову роль у забезпеченні високої активності рифабутину проти таких внутрішньоклітинних патогенних мікроорганізмів, якими є мікобактерії.

З організму людини рифабутин та його метаболіти виводяться переважно з сечею. Період напіввиведення рифабутину становить приблизно 35 - 40 год.

Показання для застосування. Лікуванні інфекцій, спричинених мікобактеріями M. tuberculosis, М. avіum іntracellulare complex (MAC) та іншими атиповими бактеріями.

Профілактика МАС-інфекцій у пацієнтів з імунодепресією (кількість СD4-лімфоцитів не перевищує 200/мкл).

При інфекціях, спричинених МАС або іншими атиповими мікобактеріями (такими, як М. хеnopi), рифабутин ефективний для лікування як локалізованих, так і дисемінованих форм захворювання у пацієнтів з імунодефіцитом.

Ефективний як при вперше діагностованому туберкульозі легенів, так і при полірезистентному хронічному туберкульозі, спричиненому рифампіцин-резистентними штамами M. tuberculosis.

Спосіб застосування та дози. Рифабутин можна призначати дорослим перорально один раз на добу, незалежно від часу прийняття їжі.

Рифабутин у вигляді монотерапії для профілактики МАС-інфекцій у пацієнтів з імунодепресією призначають по 300 мг (2 капсули) на добу.

Рифабутин у комбінації з іншими препаратами призначають:

– при нетуберкульозній мікобактеріальній інфекції – по 450 - 600 мг (3 - 4 капсули) на добу протягом терміну до 6 місяців з моменту отримання негативного результату посіву;

– при хронічному полірезистентному туберкульозі легенів – по 300 - 450 мг (2 - 3 капсули) на добу протягом терміну до 6 місяців з моменту отримання негативного результату посіву;

– при вперше діагностованому легеневому туберкульозі – по 150 мг (1 капсула) на добу протягом 6 місяців.

Для людей літнього віку змінювати дози препарату не потрібно.

Побічна дія. Переносимість рифабутину при його комбінованому застосуванні з іншими препаратами оцінювали в тривалих дослідженнях у пацієнтів з пригніченим та з інтактним імунітетом, що страждали від туберкульозної або нетуберкульозної мікобактеріальної інфекції. Тривалість періоду лікування становила 6 - 12 місяців і більше, діапазон доз – від 150 до 600 мг на добу.

З огляду на той факт, що рифабутин у дослідженнях нерідко призначають у складі комбінованої терапії, часто виявляється неможливим установити причинно-наслідковий зв’язок у виникненні побічних ефектів. Необхідність припинення лікування виникала лише в поодиноких випадках. Побічні реакції, які розвивалися найчастіше (вони розташовані в порядку убування), були пов’язані з:

– шлунково-кишковою системою (нудота, блювання, підвищення активності печінкових ферментів, жовтяниця);

– кровоносною і лімфатичною системою (лейкопенія, тромбоцитопенія та анемія), причому частота і ступінь тяжкості гематологічних реакцій могли бути пов’язані з одночасним призначенням ізоніазиду;

– скелетно-м’язовою системою (артралгія, міалгія).

Також можуть відзначатися пропасниця, висипання, зрідка – інші реакції гіперчутливості (еозинофілія, бронхоспазм, шок).

Крім того, при призначенні рифабутину відзначався оборотний увеїт, ступінь тяжкості якого варіювала від легкої до значної. Ризик виникнення цього побічного ефекту знижується, якщо рифабутин використовують як монотерапію в дозі 300 мг для профілактики МАС-інфекцій, і підвищується, якщо рифабутин використовують у комбінації з кларитроміцином і у вищих дозах. Можлива роль флюконазолу (та аналогічних сполук) у підвищенні ризику розвитку увеїту не встановлена. Увеїт не відзначався у пацієнтів, які одержували рифабутин (у добових дозах 150 - 600 мг) для лікування легеневого туберкульозу в поєднанні з іншими препаратами.

Протипоказання. Підвищена чутливість до рифабутину або інших рифампіцинів (наприклад, рифампіцин) в анамнезі.

Через недостатній клінічний досвід застосування препарату для лікування вагітних, жінок, які годують груддю, і дітей, рифабутин не можна застосовувати для лікування цих груп хворих.

Передозування. Застосування препарату в добовій дозі понад 1 000 мг протягом тривалого часу може призвести до розвитку увеїту.

При передозуванні необхідно промити шлунок і призначати діуретики швидкої дії. Показано проведення підтримуючої терапії та симптоматичного лікування.

Особливості застосування.

Спеціальні застереження та запобіжні заходи

Рифабутин може надавати червонясто-жовтогарячого кольору шкіри, сечі та іншим рідинам, що секретуються.

Пацієнтам, які приймають рифабутин, не варто носити контактні лінзи.

Рифабутин слід з обережністю застосовувати при лікуванні хворих з тяжкою нирковою недостатністю. Незначні та помірні порушення функції нирок не потребують корекції дози. Тяжкі порушення функції нирок (якщо кліренс креатиніну не перевищує 30 мл/хв) потребують зниження дози на 50%.

При незначних порушеннях функції печінки дозу препарату можна не змінювати.

Під час лікування рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів, тромбоцитів і активність печінкових ферментів.

При призначенні рифабутину одночасно з кларитроміцином добова доза рифабутину повинна бути зменшена до 300 мг (див. розділ «Побічна дія»). Через можливість розвитку увеїту пацієнти повинні перебюувати під особливим спостереженням, коли рифабутин призначається одночасно з кларитроміцином (та іншими макролідами) або флуконазолом (та аналогічними сполуками). При розвитку увеїту пацієнта має проконсультувати офтальмолог, і, за необхідності, терапія рифабутином повинна бути тимчасово припинена (див. розділи «Побічна дія» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).

Відповідно до узвичаєних принципів лікування мікобактеріальних інфекцій, рифабутин завжди повинен призначатися в комбінації з іншими антимікобактеріальними препаратами, що не належать до групи рифаміцину.

Вагітність і лактація

Рифабутин не можна призначати вагітним і жінкам, які годують груддю.

Повідомлень щодо здатності впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими складними механізмами не надходило.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Було показано, що рифабутин індукує активність ферментів сімейства цитохрому Р4503А, тому може впливати на фармакокінетику лікарських засобів, що метаболізуються цими ферментами. При одночасному призначенні з рифабутином може виникнути необхідність у збільшенні дози таких лікарських засобів. З тієї ж самої причини при лікуванні рифабутином оральні контрацептиви можуть виявитися неефективними, тому пацієнткам краще використовувати інші засоби контрацепції. Хоча фармакокінетичні дослідження показали, що коли рифабутин призначається одночасно із зидовудином та знижується рівень останнього в плазмі крові, у розширеному контрольованому клінічному дослідженні було показано, що це зниження не має суттєвого клінічного значення.

Клінічні дослідження показали, що рифабутин не впливає на фармакокінетику диданозину та ізоніазиду (проте щодо ізоніазиду див. розділ «Побічна дія»).

З огляду на зазначене вище, малоймовірним є виникнення значних взаємодій з етамбутолом, теофіліном, сульфонамідами, піразинамідом і зальцитабіном. Флюконазол може підвищувати рівень рифабутину в плазмі крові. При призначенні рифабутину з кларитроміцином також може відзначатися підвищення рівня рифабутину в плазмі крові.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей, сухому, темному місці при температурі не вище 25°C. Термін придатності – 2 роки.