Изоптин^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: верапаміл (verapamil); a-[3-[[2-(3,4-диметоксифеніл)-етил]метиламіно]пропіл]-3,4-диметокси-a-(1-метилетил) бензолацетонітрилу моногідрохлорид;

основні фізико-хімічні властивості: двоопуклі таблетки білого кольору, вкриті плівковою оболонкою;

склад: кожна таблетка містить 40 мг або 80 мг верапамілу гідрохлориду ;

допоміжні речовини: кальцію фосфат дигідрат однозамісний, целюлоза мікрокристалічна, аеросил, натрій кроскармелоза, магнію стеарат, гіпромелоза, натрію лаурил сульфат, макрогол 6000, тальк, титану діоксид Е171.

Форма випуску. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Селективний антагоніст кальцію з переважною дією на серце, похідне фенілалкіламіну. Код АТС С08DA01.

Фармакологічні властивості.

Верапаміл, діюча речовина препарату Ізоптин^(R), блокує трансмембранний потік іонів кальцію у клітини серця та гладеньких м’язів судин. Він безпосередньо зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму в клітинах міокарда, та за рахунок зменшення постнавантаження.

Завдяки блокуванню кальцієвих каналів гладенької мускулатури коронарних артерій приплив крові до міокарда посилюється, навіть у постстенотичних ділянках, і спазм коронарних артерій знімається. Ці властивості визначають антиішемічну та антиангінальну ефективність препарату Ізоптин® при всіх формах ішемічної хвороби серця.

Антигіпертензивна ефективність препарату Ізоптин® зумовлена зменшенням опору периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень в якості рефлекторної відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові не спостерігається.

Препарат Ізоптин^® має виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі, внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або частота скорочень шлуночків нормалізується.

Фармакокінетика.

Верапаміл швидко та майже повністю всмоктується в тонкому кишечнику. Ступінь всмоктування становить 90 – 92 %. Максимальна концентрація у плазмі досягається через 1 - 2 год. після прийому дози. Період напіввиведення становить від 3 до 7 год. Зв’язування з білками плазми становить 90%. Верапаміл майже повністю метаболізується, внаслідок чого утворюються різні метаболіти. Серед цих метаболітів тільки норверапаміл фармакологічно активний.

Верапаміл та його метаболіти виводяться в основному через нирки; лише 3 - 4% виводяться у незміненому вигляді. 50% введеної дози виводиться протягом 24 год., 70% виводиться протягом 5 днів. До 16% препарату виводиться з фекаліями. Нещодавно одержані дані свідчать, що немає різниці у фармакокінетиці верапамілу у людей із здоровими нирками та у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності. Період напіввиведення збільшується у пацієнтів з цирозом печінки завдяки низькому кліренсу та великому об’єму розподілення.

Середня абсолютна біодоступність у здорових суб’єктів після однократного прийому препарату становить 22%, що пояснюється екстенсивним печінковим метаболізмом першого проходження. Біодоступність збільшується у 1,5 – 2 рази після багаторазового прийому.

Показання для застосування.

Ізоптин^® показаний для лікування ішемічної хвороби, включаючи: хронічну стабільну стенокардію (класична стенокардія напруження); стенокардію спокою; вазоспастичну стенокардію (варіантна стенокардія, стенокардія Принц метала).

Ізоптин^® показаний при пароксизмальній надшлуночковій тахікардії; тріпотінні/мерехтінні передсердь (за винятком синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW).

Ізоптин^® показаний для лікування артеріальної гіпертензії.

Спосіб застосування та дози.

Дозу верапамілу необхідно призначати залежно від ступеня тяжкості захворювання; багаторічний клінічний досвід показав, що середня доза для всіх показань становить від 240 до 360 мг. Добова доза при тривалому пероральному лікуванні не повинна перевищувати 480 мг, можливе тільки тимчасове її збільшення. Тривалість лікування не обмежена. Прийом верапамілу не слід переривати раптово після довготривалого лікування. Дозу треба зменшувати поступово.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки дія верапамілу посилюється і пролонгується завдяки повільному метаболізму препарату залежно від ступеня порушення функції печінки. В таких випадках дозу призначають з особливою обережністю і лікування необхідно починати з нижчих доз (напр., пацієнтам з цирозом печінки спочатку призначають 1 таблетку Ізоптину^® 40 мг двічі – тричі на день).

Таблетки Ізоптин^® 40 мг призначаються пацієнтам, яким показані низькі дози (наприклад, пацієнти з порушеннями функції печінки або особи похилого віку). Пацієнтам, які потребують вищих доз (240 – 480 мг/день) призначають таблетки, які містять вищі дози (80 мг - таблетки Ізоптину^®, вкриті оболонкою або 240 мг – таблетки Ізоптин^®SR пролонгованої дії).

Таблетки Ізоптин^® необхідно приймати, ковтаючи їх цілими і запиваючи достатньою кількістю рідини, краще під час прийому їжі або відразу після неї.

Рекомендовані дози для дорослих пацієнтів та підлітків, чия вага більша за 50 кг:

-                      ішемічна хвороба серця, пароксизмальна суправентрикулярна тахікардія, тріпотіння та фібриляція передсердь : 120 – 480 мг на добу за 3 – 4 прийоми.

-                      гіпертензія: 120 - 360 мг на добу за 3 прийоми.

Рекомендовані дози для дітей (тільки при порушеннях серцевого ритму):

-                      діти до 6 років: 80 – 120 мг на добу за 2 – 3 прийоми;

-                      діти від 6 до 14 років: 80 – 360 мг на добу за 2 - 4 прийоми.

Побічна дія.

Застосування верапамілу може асоціюватися з небажаними явищами з боку серцево-судинної системи (атріовентрикулярний блок, синусова брадикардія, зупинка синусового вузла та асистолія)

Іноді може розвинутися або загостритися серцева недостатність, значне зниження артеріального тиску та/або ортостатичні реакції.

У поодиноких випадках у пацієнтів, які приймали верапаміл, спостерігалося збільшення частоти серцевих скорочень (тахікардія).

Повідомлялося про досить часте виникнення нудоти (рідко – блювання), метеоризму або запорів.

У рідких випадках можуть виникнути головний біль, нервозність, запаморочення, стомлюваність, сенсорні розлади такі як, дзвін у вухах, парестезія, нейропатія та тремор, пітливість, почервоніння шкіри та відчуття жару.

Рідко повідомлялося про алергічні реакції (еритема, свербіж, кропив’янка, макулопапілярна екзантема та еритромелалгія). Дуже рідко повідомлялося про бронхоспазм.

Можуть виникати периферичні набряки як результат місцевого розширення артеріол. Також повідомлялося про транзиторне підвищення рівнів трансаміназ та/або лужної фосфатази, що, вірогідно, є ознакою алергічного гепатиту.

Значне зниження переносимості глюкози та імпотенція спостерігалися рідко.

У поодиноких випадках у пацієнтів похилого віку при довготривалій терапії розвивалася гінекомастія, яка повністю минала після відміни препарату.

Дуже рідко спостерігалися крововиливи у шкіру або слизові оболонки (пурпура). Були окремі повідомлення про фотодерматити.

Рідко спостерігалися м’язова слабкість, біль у м’язах та суглобах.

У поодиноких випадках повідомлялося про ангіоневротичний набряк, синдром Стівенс-Джонсона. Існують поодинокі повідомлення про гіперплазію ясен (гінгівіт та кровотеча), яка минала після відміни препарату.

Протипоказання.

• Кардіогенний шок.

• Гостра фаза інфаркту міокарда з ускладненнями (брадикардія, гіпотензія, недостатність лівого шлуночка).

• Тяжкі порушення провідності (синоатріальна або атріовентрикулярна блокада II і III ступенів).

• Синдром слабкості синусового вузла.

• Декомпенсована серцева недостатність.

• Фібриляція/тріпотіння передсердь із супутнім синдромом Вольфа – Паркінсона -Уайта (ризик виникнення шлуночкової тахікардії).

• Відома гіперчутливість до верапамілу або до будь-якого компонента препарату.

• Вагітність (особливо перші 6 місяців) та годування груддю.

Передозування.

Симптоми отруєння при передозуванні Ізоптином^(R) залежать від кількості прийнятого препарату, часу, коли були вжиті детоксикаційні заходи, та віку пацієнта.

• Переважають такі симптоми:

зниження артеріального тиску (в деяких випадках до рівнів, які неможливо визначити); симптоми шоку, втрата свідомості; AV блокада I і II ступенів, часто у вигляді періодів Венкебаха, повна AV блокада, повна AV дисоціація, синусова брадикардія, блокада синусового вузла, зупинка серця.

Терапевтичні заходи спрямовані на видалення речовини з організму та відновлення стабільності серцево-судинної системи.

Загальні заходи: промивання шлунка рекомендується навіть коли минуло більше 12 год. з моменту прийому препарату і моторика шлунково-кишкового тракту не визначається (відсутність кишкових шумів). Загальні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібриляцію, кардіостимуляцію.

Гемодіаліз не показаний. Гемофільтрація та, можливо, плазмоферез може бути корисним (антагоністи кальцію добре зв’язуються з білками плазми).

Особливі заходи: усунення кардіодепресивних впливів, гіпотензії і брадикардії. Специфічним антидотом є кальцій: внутрішньовенно вводять 10-30 мл 10% розчину глюконату кальцію (2,25 – 4,5 ммоль). За необхідності можна повторити введення або провести додаткову уповільнену крапельну інфузію (напр., 5 ммоль/год.).

Додаткові заходи: при AV блокаді II і III ступенів, синусовій брадикардії, зупинці серця застосовують атропін, ізопротеренол, орсипреналін або кардіостимуляцію.

У випадку гіпотензії внаслідок кардіогенного шоку та артеріальної вазодилятації застосовують допамін (до 25 мкг/кг за хв.), добутамін (до 15 мкг/кг за хв.), або норадреналін. Концентрації кальцію у сироватці повинні відповідати верхній межі норми або бути трохи вищими за норму. Через вазодилятацію на ранніх етапах вводиться замісна рідина (розчин Рингера або фізіологічний розчин).

Особливості застосування.

При призначенні верапамілу та визначенні його дози особливу увагу слід приділяти пацієнтам з:

• AV блокадою І степеня;

• гіпотензією (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст.);

• брадикардією (частота серцевих скорочень менша 50 ударів за хв.);

• тяжкими порушеннями функції печінки (див.: “Спосіб застосування та дози”);

• прогресуючою м’язовою дистрофією.

Якщо не показані бета-блокатори, Ізоптин^® може бути призначений як початкова терапія пацієнтам, які перенесли інфаркт міокарда і у яких немає некомпенсованої серцевої недостатності.

Вагітність та годування груддю: верапаміл у формі таблеток може бути призначений з обережністю під час вагітності (в останній триместр) у разі коли очікувана користь, перевищує можливий ризик для матері і плода. Якщо жінці, яка годує немовля груддю, показаний прийом верапамілу, на цей час годування груддю слід припинити.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами: залежно від індивідуальної реакції здатність до керування транспортними засобами або роботи з механізмами може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази лікування, при зміні гіпотензивного препарату, а також при одночасному прийомі препарату з алкоголем.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Умови та термін зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі

 до 25°С.

Термін зберігання - 5 років.