Изоптин^® инструкция, аналоги и состав

Діюча речовина: верапамілу гідрохлорид;

склад: кожна ампула об’ємом 2 мл містить 5 мг верапамілу гідрохлориду ;

допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева 36%, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Селективні антагоністи кальцію з переважаючою дією на серце, похідне фенілалкіламіну.

Код АТС С08DA01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування пароксизмальної надшлуночкової тахікардії; тріпотіння/миготіння передсердь (за винятком синдрому Вольфа – Паркінсона - Уайта (WPW).

Лікування нестабільної стенокардії у пацієнтів, яким не показані нітрати та /або бета-блокатори, включаючи вазоспастичну стенокардію, варіантну стенокардію, стенокардію Принцметала.

Лікування підвищеного артеріального тиску (артеріальної гіпертензії): при гіпертонічних кризах.

У педіатричній практиці Ізоптин®, розчин для ін’єкцій, застосовують при пароксизмальній надшлуночковій тахікардії.

Протипоказання.

• Кардіогенний шок.

• Гостра фаза інфаркту міокарда з ускладненнями (брадикардія, гіпотензія, серцева недостатність).

• Важкі порушення провідності (синоатріальна або атріовентрикулярна блокада II і III ступенів).

• Синдром слабкості синусового вузла.

• Застійна серцева недостатність.

• Фібриляція/тріпотіння передсердь із супутнім синдромом Вольфа – Паркінсона -Уайта (ризик виникнення шлуночкової тахікардії).

• Відома гіперчутливість до верапамілу або до будь-якого компоненту препарату.

Ізоптин®, розчин для ін’єкції не можна застосовувати внутрішньовенно у пацієнтів, які приймають бета-блокатори (крім реанімаційних заходів).

У разі гострої коронарної недостатності внутрішньовенне введення препарату повинно бути ретельно обґрунтованим (необхідно виключити можливість інфаркту міокарда), за станом пацієнта треба пильно наглядати.

Верапаміла гідрохлорид не можна вводити внутрішньовенно вагітним жінкам та жінкам, які годують груддю.

Спосіб застосування та дози.

Внутрішньовенне введення повинно здійснюваться повільно (не менше 2 хв.) під наглядом медичного персоналу, контролем ЕКГ та артеріального тиску. Пацієнти, які одержували верапаміл внутрішньовенно як стартове лікування нестабільної стенокардії, мають бути якнайшвидше переведені на прийом верапамілу перорально.

Рекомендовані дози для дорослих та підлітків з вагою понад 50 кг:

-                     початкова доза становить 5 мг верапамілу гідрохлориду (що відповідає 2 мл Ізоптину®, розчину для ін’єкцій); за необхідності через 5 – 10 хвилин вводять ще 5 мг Ізоптину®, розчину для ін’єкцій .

Якщо необхідно, можливо подальше крапельне введення 5 – 10 мг Ізоптину®, розведеного у фізіологічному розчині, тривалістю 1 год.; іншим розчином для розведення може бути 5% розчин глюкози з рН < 6,5. Середня добова доза не повинна перевищувати 100 мг верапамілу гідрохлориду.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки біодоступність верапамілу значно збільшується. У таких випадках дозу визначають з особливою обережністю.

Рекомендовані дози для дітей:

При тахікардії, пов’язаній з серцевою недостатністю, перед внутрішньовенним введенням Ізоптину®, розчину для ін’єкцій необхідно провести дигіталізацію.

Вік	Доза
0 – 1 рік	Лікування призначають тільки за життєвими показаннями, якщо немає альтернативного лікування. Рідко після внутрішньовенного застосування верапамілу у новонароджених та грудних дітей спостерігались тяжкі гемодинамічні порушення, деякі з них були фатальними.
Новонароджені	0,75 – 1,0 мг верапамілу гідрохлориду, що відповідає 0,3 – 0,4 мл Ізоптину®, розчину для ін’єкцій.
Грудні діти	0,75 – 2,0 мг верапамілу гідрохлориду, що відповідає 0,3 – 0,8 мл Ізоптину®, розчину для ін’єкцій.
1 – 5 років	2,0 – 3,0 мг верапамілу гідрохлориду, що відповідає 0,8 – 1,2 мл Ізоптину®, розчину для ін’єкцій.
6 – 14 років	2,5 – 5,0 мг верапамілу гідрохлориду, що відповідає 1 – 2 мл Ізоптину®, розчину для ін’єкцій.

Введення препарату припиняють одразу після настання ефекту.

Побічні реакції.

Обмін речовин

Інколи: зменшення толерантності до глюкози

Психічний стан Часто: втомленість,нервозність.

Нервова система Часто: запаморочення,обнубіляція свідомості,сонливість. парастезія,невропатія  та тремор. Дуже рідко: судоми(спазми),екстрапараиідальний синдром (синдром Паркінсона, хореоатетоз, дистональний синдром):зникають після припинення  прийому ізоптин- розчину для ін’єкцій, та ізоптин-концентрату інфузійного розчину.

Серцево-судинна система

Часто: виникнення серцевої недостатньості або погіршення вже існуючої серцевої недостатньості,надмірне падіння артеріального тиску та /або ортостатичні порушення регуляції, синусова брадикардія, атриовентрикулярна блокада І.ступеню,набряк щиколотки, припливи, почервоніння шкіри та відчуття тепла. Інколи: прискорене серцебиття,тахікардія,атриовентрикулярна блокада ІІ.або ІІІ.ступеню. Дуже рідко: зупинка синусу з асистолією.

Дихальні шляхи: Інколи: бронхоспазми

Вухо та лабіринт: інколи: шум у вухах

Шлунково-кишковий тракт: Дуже часто: нудота, позови до блювот,почуття наповненості(шлунку),запор. Інколи: блювоти Дуже рідко: кишкова непроходимість,гінгівальна гиперплазія (гінгівіт, кровоточивість):зникають після припинення прийому ізоптин- розчину для ін’єкцій, та ізоптин-концентрату інфузійного розчину.

Печінка: Інколи: можливий алергічно зумовлений гепатит з реверсивним підвищенням  печінкових ферментів

Шкіра та слизова оболонка ( алергічні реакції): часто: алергічні реакції ,як то,еритема,свербіння шкіри,кропив’янка, макульозно-папульозні шкірні висипання,еритромелалгія. Рідко: пурпура Дуже рідко: набряк Квінке,синдром Стівенса-Джонсона,фотодерматит.

Руховий апарат: Рідко: біль в суглобах,біль в м’язах,м’язова слабкість. Дуже рідко: загострення міостенії(Myastenia gravis),синдрому Ламберта- Ітона,прогресуючої м’язової дистрофії Дюшена).

Молочна залоза та репродуктивні органи: інколи: імпотенція Рідко: гинекомастія внаслідок тривалого лікування у хворих літнього віку: зникають після припинення прийому ізоптин- розчину для ін’єкцій, та  ізоптин-концентрату інфузійного розчину. Дуже рідко: підвищення рівня пролактину,галакторея

Загалом: часто: головний біль.

Вказівки

В хворих з кардиостимулятором не виключено підвищення Pacing- Sensing(кроко-сенсорного) порогу через верапамілгідрохлорид.

Передозування.

Симптоми, які спостерігаються при передозуванні верапамілу: зниження артеріального тиску, кома, брадикардія, AV блокада, асистолія, кардіальний шок, набряк легенів.

Терапевтичні заходи при передозуванні: пріоритетом є виведення токсинів та досягнення серцево-судинної стабільності. Верапамілу гідрохлорид не піддається діалізу, тому гемодіаліз не показаний. Однак рекомендується провести гемофільтрацію та, за необхідності, форез плазми (високий ступінь зв’язування антагоністів кальцію з білками плазми).

Звичайні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібриляцію та кардіостимуляцію.

Особливі заходи: усунення кардіодепресивних впливів, гіпотензії і брадикардії.

Брадикардію лікують симптоматично із застосуванням атропіну та/або бетасимпатоміметиків (ізопротеренолу, орципреналіну). У випадках тяжкої брадикардії необхідно застосовувати кардіостимуляцію.

Специфічним антидотом є кальцій: внутрішньовенно вводять 10-20 мл 10% розчину глюконату кальцію (2,25 – 4,5 ммоль). За необхідності можна повторити введення або провести додаткову уповільнену крапельну інфузію (напр., 5 ммоль/год.).

При гіпотензії, яка виникла в результаті кардіального шоку або артеріальної вазодилятації, необхідно застосовувати допамін (до 25 мг/хв./кг) або добутамід (до 15 мг/хв./кг). Дози залежать від бажаного ефекту. Концентрації кальцію у сироватці повинні відповідати верхній межі норми або бути трохи вищими за норму. У зв’язку з вазодилятацією на ранніх етапах проводиться введення замісної рідини (розчин Рингера або фізіологічний розчин).

Особливості застосування.

Внутрішньовенне введення необхідно проводити повільно (не менше 2 хв.), при цьому треба спостерігати за станом пацієнта та, при можливості, моніторувати параметри ЕКГ та вимірювати артеріальний тиск.

При призначенні верапамілу та визначенні його дози особливу увагу слід приділяти пацієнтам, у яких наявні:

• AV блокада І ступеня;

• гіпотензія (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст.);

• брадикардія (частота серцевих скорочень менша 50 ударів за хвилину);

• тяжкі порушення функції печінки (див.: Спосіб застосування та дози);

• захворюваннях з шкідливою нервово-м’язової трансмісією (миостенія(Myastenia gravis),синдром Ламберта-Ітона,прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена);

• вентрикулярній тахікардії з широким QRS-комплексом (>0,12 s);

• гострій нестабільній стенокардії. Внутрішньовенне застосування слід призначати після ретельного всановлення лікування та має проходити під суворим контролем.

Верапаміл є субстратом та інгібітором цитохрома (Cytochrom) Р 450 3 А4. При одночасному прийомі симвастатину, який метаболізується через цитохром (Cytochrom) Р 450 3 А4,верапаміл може підвищувати рівень симвастатину в крові і тим самим підвищувати ризик токсичного ураження м’язів.

Вагітність та період лактації

Верапамілу гідрохлорид здатен потрапляти в плаценту. Достатнього досвіду внутрішньовенного використання верапамілу гідрохлориду під час вагітності немає. Внутрішньовенне введення препарату протипоказано.

Верапамілу гідрохлорид протипоказано в період лактації, оскільки біологічно активна речовина потрапляє в материнське молоко. В окремих випадках верапамілу гідрохлорид може спричинити гиперпролактінемію та галакторею. При невідкладних показаннях прийому препарату в період лактації годування груддю на час лікування необхідно припинити.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами: через виникнення індивідуальної реакції на препарат здатність реагування може змінитися настільки, що це може зашкодити керуванню транспортними засобами та виконанню іншої роботи, яка потребує підвищенної уваги, швидких психічних та рухових реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Слід звертати увагу на такі взаємодії цього лікарського засобу:

Антиаритмичні засоби (наприклад флецаінід(Flecainid), дізопірамід (Disophyromid), бетарецепторні блокатори (наприклад, метопролол (Metoprolol), пропанолол (Propanolol), засоби для інгаляційного наркозу:

Взаємне посилення кардіоваскулярної дії (атриовентрикулярне блокування високого ступеню, зниження частоти серцевих скорочень високого ступеню,поява серцевої недостатності, значне пониження кров’яного тиску).

Під час внутрішньовенного лікування не проводити одночасно лікування бетарецепторними блокаторами ( за виключенням інтенсивної терапії).

Гіпотензивні засоби, діуретики (сечогінні препарати), вазодилататори (судинорозширюючі засоби):

Посилення гіпотензивного ефекту.

Дигоксин (Digoxin):

Підвищення рівня дигоксину в плазмі, спричинене пониженим нирковим виведенням (слід звертати ретельну увагу на симптоми передозування дигоксином, дигитоксином та при необхідності зменшити дозу глюкозиду, після визначення рівня дигоксину, дигитоксину в плазмі).

Хінідин (Chinidin):

Можливе активне пониження кров’яного тиску, у хворих з гипертрофічною обструктивною кардіміопатією можлива поява набряку легенів, підвищення рівня хінідіну в плазмі.

Карбамазепін (Carbamazepin):

Посилення дії карбамазепіну,підвищення нейротоксичних побічних ефектів.

Літій (Lithium):

Послаблення дії літію,підвищення нейротоксичності

М’язові релаксанти:

Можливе посилення дії через верапамілгідрохлорид.

Ацетилсаліцилова кислота:

Посилена кровоточивість.

Доксорубіцін (Doxorubicin)

При одночасному прийомі орально доксорубіціну та верапамілу підвищується біодоступність та максимальний рівень доксорубіціну в плазмі у хворих з дрібноклітиновим раком легенів.

У хворих в стадії прогресуючої пухлини значних змін фармакокінетики доксорубіціну при одночасному внутрішньовенному застосуванні верапамілу не спостерігається.

Етанол:

Затримується розпад етанолу та підвищується рівень етанолу в плазмі,тим самим верапаміл посилює дію алкоголю.

Взаємодія на основі цитохрому Р 450 ізоензиму 3А4

Верапамілгідрохлорид метаболізується в печінці через цитохром Р 450 ізоензим 3А4 та інгібує цей ензим.

В зв’язку з цим слід звернути увагу на такі взаємодії:

Інші інгібітори цитохрому Р 450 ізоензиму 3А4, як, наприклад азол-фунгістатика (наприклад клотримазол або кетоцоназол), протеінові інгібітори (наприклад рітонавір або індінавір), макроліти (наприклад, еритроміцин або кларітроміцин, телітроміцин), ціметідин, рецепторні антагоністи серотоніну (наприклад, альмотриптан), антидепресанти(наприклад,іміпрамін), анти діабетики (наприклад, глібенкламід), бензодіазепін та інші анксіолітики (наприклад, буспірон):

Підвищення рівня верапамілу гідрохлориду в плазмі та/або рівень цього лікарського засобу в плазмі через (взаємний) вплив розпаду.

Індуктори цитохрому Р 450 ізоензиму 3А4, як, наприклад фенитоін, ріфампіцин, фенобарбітал, карбамазепін, урикозурики (наприклад, сульфінпіразон), екстракт звіробою :

Пониження рівня верапамілу гідрохлориду в плазмі та послаблення дії верапамілу гідрохлориду.

Субстрати цитохрому Р 450 ізоензиму 3А4,наприклад антиаритмічні засоби (наприклад аміодарон або хінідин), інгібітори СSE (наприклад ловастатин або аторвастатин), мідазолам, циклоспорин, сіролім, такролім, теофилін, теразосін:

Підвищення рівня цих лікарських засобів в плазмі.

Симвастатин:

При одночасному застосуванні верапамілу та сімвастатіну великими дозами підвищується ризик міопатії,рабдоміолізу. Дозування симвастатину має бути відповідно узгодженим.(див. Інформацію виробника про препарат).

Флувастатин, провастатин та розувастатин не метаболізуються через цитохром Р 450 ізоензиму 3А4. Взаємодія з верапамілом малоймовірна.

Застереження:

Під час застосування Ізоптину слід уникати страв та напоїв з грейпрутом. Грейпфрут може підвищити рівень верапамілу гідрохлориду в плазмі.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка.

Верапаміл, діюча речовина препарату Ізоптин(R), блокує трансмембранний потік іонів кальцію у клітини серця та гладеньких м’язів судин. Він безпосередньо зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму в клітинах міокарда та зменшення постнавантаження.

Завдяки блокуванню кальцієвих каналів гладенької мускулатури коронарних артерій приток крові до міокарда посилюється, навіть у постстенотичних ділянках, і спазм коронарних артерій знімається. Ці властивості визначають антиішемічну та антиангінальну ефективність препарату Ізоптин® при всіх формах ішемічної хвороби серця.

Антигіпертензивна ефективність препарату Ізоптин® обумовлена зменшенням опору периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень в якості рефлекторної відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові не спостерігається.

Препарат Ізоптин® має виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі, внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або частота скорочень шлуночків нормалізується.

Фармакокінетика.

Приблизно 90% верапамілу зв’язується з білками плазми. Внаслідок екстенсивного метаболізму верапамілу утворюється велика кількість метаболітів. З метаболітів тільки норверапаміл є фармакологічно активним (приблизно 20% від гіпотензивної активності верапамілу). При внутрішньовенному введенні період напіввиведення верапамілу двофазний: ранній – майже 4 хв., кінцевий – 2 – 5 год. Антиаритмічна дія при внутрішньовенному введенні розвивається протягом 1 – 5 хв. (як правило, менше 2 хв.), гемодинамічні ефекти – протягом 3 – 5 хв. При в/в введенні антиаритмічна дія триває приблизно 2 години, гемодинамічна – 10 – 20 хвилин. У пацієнтів з порушеннями функції печінки виведення верапамілу уповільнюється. Приблизно 70% верапамілу гідрохлориду виводиться у вигляді метаболітів нирками, лише 3 – 4% препарату виводиться у незміненому вигляді. Завдяки цьому порушення функції нирок не впливає на фармакокінетику верапамілу. До 16% верапамілу виводиться з випорожненнями.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин, без кольору, без будь-яких сторонніх домішок;

Термін зберігання. 5 років.

Умови зберігання Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Після відкриття ампули та приготування розчину з ізотонічним фізіологічним розчином, 5% розчином глюкози або будь-яким іншим відповідним розчином (рН < 6,5) термін зберігання при кімнатній температурі становить не більше 48 годин.