Діабетичні артропатії – дегенеративно-дистрофічні зміни суглобів з переважним ураженням навколосуглобових тканин і хряща.
ЦД 2 типу – хронічне ендокринно-обмінне захворювання, зумовлене відносною недостатністю інсуліну внаслідок поєднаного впливу різних ендогенних (генетичних) та екзогенних чинників, що призводять до порушення всіх видів обміну речовин.
Термін «порушення толерантності до глюкози» використовують для характеристики пацієнтів, у яких рівень глюкози у плазмі крові перевищує 7,8 ммоль/л (140 мг%), але менший за 11,1 ммоль/л.
Протокол діагностики цукрового діабету за типом та моніторингу його лікування ЦД залишається зростаючою медичною та соціальною проблемою в усьому світі.
Феохромоцитома – доброякісна, гормонально активна пухлина, що походить із хромафінних клітин симпато-адреналової системи, яка секретує у підвищеній кількості катехоламіни і локалізується в мозковій тканині надниркових залоз або симпатичних парагангліях.
Пухлини кори надниркових залоз відносять до числа найбільш тяжких і складних форм ендокринної хірургічної патології. Вони характеризуються поліморфною клінічною симптоматикою, зумовленою ефектом гормонів та продуктів пухлинного метаболізму.
Термін «недостатність надниркових залоз» об’єднує хвороби, які спричинені гіпофункцією їх кори. Досить різноманітні клінічні прояви цих патологічних станів зумовлені змінами обміну речовин.
Гіпопітуїтаризм – синдром, розвиток якого пов’язаний з недостатністю секреції гормонів передньої частки гіпофіза.
Нецукровий діабет – захворювання, клінічні ознаки якого проявляються спрагою і поліурією при низькій питомій вазі сечі.
Хвороба Іценка-Кушинга – ендокринне захворювання, пов’язане з гіперпродукцією гіпофізом чи його аденомою АКТГ, що призводить до ендогенного гіперкортицизму та відповідної клінічної картини.
Дії при обструкції дихальних шляхів стороннім тілом. Видалення стороннього тіла.
Неврологічна оцінка потерпілого дозволяє визначити природу ушкодження мозку і дає точку відліку для з’ясування динаміки патологічного процесу: поліпшення чи погіршення стану пацієнта.
Сполучена травма – це одночасне ушкодження двох чи більше органів різних анатомічних ділянок. Тяжкість стану при сполученій травмі зумовлена явищами травматичного шоку.
Торакальна травма – патологічний стан, зумовлений дією механічного ушкоджуючого фактора на грудну клітку, діафрагму й органи грудної порожнини, одним з основних синдромів якого є порушення функції зовнішнього дихання.
Опікові ушкодження – це результат контакту з вогнем, ошпарюючою рідиною, гарячим об’єктом, їдкими хімікатами чи електрикою.
Основними причинами отруєння СО є «вчадіння» у побуті при несправному пічному опаленні, перебування в атмосфері, що містить вихлопні гази, проведення рятувальних робіт при пожежах.
У дитячому віці 80% гострих отруєнь зумовлені прийомом отрути всередину і найчастіше виникають у результаті однієї з таких ситуацій.
Анафілактичний шок є перерозподільним типом шоку і частіше виникає у дітей з несприятливим алергічним анамнезом та атопічними захворюваннями і визначається як аномальна імунна реакція швидкого типу з декомпенсованим порушенням гемодинаміки.
Астматичний стан слід розглядати як тяжкий подовжений напад бронхіальної астми, який триває більше двох годин і є стійким до застосування β2-адреноміметиків та глюкокортикоїдів.
У 11-43% дітей, що хворіють на вірусні захворювання (грип, парагрип, кір тощо), унаслідок аутоімунного процесу формується набряк підзв’язкового простору, який є найвужчим місцем гортані у дітей.