Слава Україні!

Рак в Україні: вирок чи діагноз?

Рак в Україні: вирок чи діагноз?

У лютому в УНІАН відбулася прес-конференція «Чому рак в Україні – це вирок, а не діагноз?», що транслювалася у прямому ефірі П’ятого телеканалу. Участь у ній взяли національний представник Європейської коаліції з боротьби проти раку EUROPA DONNA, голова благодійного фонду «Здоров’я жінки та планування сім’ї» Галина Майструк, соціолог фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна, головний онколог Черкаської області Віктор Парамонов та секретар Всеукраїнської мережі організацій «Адвокація проти раку» Олена Юрченко.

Основною метою конференції стала презентація Національної компанії мобілізації зусиль у боротьбі з раком та в захисті прав онкологічних пацієнтів – «Право на життя» та оприлюднення результатів опитування пацієнтів з онкологічною патологією про проблеми профілактики, лікування та реабілітації при злоякісних новоутвореннях.

Галина Майструк нагадала, що 22 лютого – Всесвітній день боротьби з раком. З цієї нагоди оприлюднені дані українського канцер-реєстру, згідно з яким на сьогодні в Україні на обліку в медичних установах перебувають 850 тис. онкохворих. Злоякісні новоутворення щорічно реєструють у 160 тис. осіб, причому занедбані стадії (III-IV) виявляють майже у 50% з них. Щороку від раку помирають 90 тис. хворих.

Благодійний фонд «Здоров’я жінки та планування сім’ї», коаліція недержавних організацій «Адвокація проти раку», Український освітній центр реформ та Український жіночий фонд з початку 2007 року розпочали компанію «Право на життя» щодо реалізації прав людини у хворих на онкопатологію. Інші проблеми, які намагатимуться вирішити ці організації, – підвищення обізнаності населення з проблем профілактики раку, важливості раннього виявлення цієї недуги, своєчасного лікування та повноцінної реабілітації.

Злоякісні новоутворення – одна з основних причин смертності в Україні. Але, за оцінками ВОЗ, понад 40% випадків раку можна попередити за допомогою профілактичних заходів, впроваджених на національному рівні. На державному рівні також потрібно вирішувати проблему відсутності єдиних стандартів діагностики та лікування онкопатології. Як модель Галина Майструк охарактеризувала європейські стандарти лікування раку молочної залози, оскільки проблемою онкопатології молочної залози займаються переважно недержавні/громадські організації.

Перший аспект – рання діагностика раку найвідчутніше впливає на виживання пацієнтів. В Україні показник п’ятирічного виживання пацієнтів з усіма видами онкопатології становить не більше 40%, з раком молочної залози I стадії – 70%, а в країнах Західної Європи цей показник становить близько 95%. Причини такої різниці полягають у тому, що в Україні були зруйновані радянські профілактичні програми профілактики. Крім того, 40% пацієнтів безпосередньо потрапляють до онкологів, минаючи поліклінічну ланку, сімейних лікарів (менше 2% усіх звернень).

Другий аспект – лікування онкохворих. На першому плані стоїть організація адекватного медичного забезпечення. 23 лютого у Верховній Раді відбувся семінар, присвячений проблемам раку молочної залози. Особливо палкі суперечки стосувалися стандартів лікування цього захворювання: намагатися вкластися у 30% покриття потреб медичного забезпечення цієї категорії хворих, що зараз пропонує Міністерство охорони здоров’я, чи переходити на європейські стандарти терапії пацієнтів з онкопатологією. Питання залишається відкритим і сьогодні.

І останній аспект – повна відсутність реабілітаційних програм. У державній програмі «Онкологія» на 2002-2006 рр. зафіксована необхідність таких програм, але жодна з них досі не реалізована. Виняток становить столиця, де міська адміністрація третій рік підтримує оздоровчу програму для хворих на рак молочної залози. Тим часом у Литві навіть пацієнти зі злоякісним новоутворенням IV стадії одержують повний обсяг реабілітаційного лікування.

Ірина Бекешкіна детально розповіла про результати опитування хворих онкологічного профілю про їх нагальні проблеми.

Опитано 807 пацієнтів онкологічного профілю у 7 обласних лікарнях. 55% із них перебувають на стадії реабілітації, 45% – лікування. До хвороби лише 22% осіб мали достатні знання про рак. 22% займалися профілактикою ракових захворювань. Регулярно проходили профілактичні огляди лише 12%, діагностичні та лабораторні обстеження – 9%. 95% респондентів вважають, що встановлення щорічних обов’язкових профілактичних оглядів для всіх категорій населення є необхідним і надзвичайно важливим. Реалізувати цю ідею допоможе збільшення державних дотацій на медицину і раціональне використання цих коштів.

Ситуація з встановленням діагнозу більш-менш благополучна. 60% хворих правильний діагноз був установлений протягом першого місяця. Основними ж причинами несвоєчасної діагностики стали брак коштів, безпечність пацієнта, медичні помилки, брак часу, труднощі у доступі до необхідних спеціалістів. 85% хворих лікування розпочали протягом місяця після встановлення діагнозу, причому бажання змінити лікаря чи лікувальний заклад більшість пацієнтів не виявила (81 і 84% відповідно). Проте 35% отримали недостатню інформацію щодо схеми терапії, а 14% взагалі не мали жодної інформації. 54% опитаних вважали, що якість лікування прямо залежить від платоспроможності хворого, а 35% зазначили, що лікарі краще ставляться саме до багатих пацієнтів. Також важливо підкреслити, що 51% респондентів не довіряють якості безкоштовних ліків, які пропонують у лікарнях та поліклініках.

Терапія онкохворих пов’язана із серйозними психологічними проблемами. Однак допомогу психолога отримали лише 11% хворих, соціального працівника – 2%. В основному пацієнти покладаються на підтримку сім’ї, лікаря, друзів, членів громадських організацій, церкви. Після закінчення лікування лише 35% хворих отримали докладні рекомендації лікаря щодо реабілітації, 25% хворих не було надано жодних порад. 32% хворих не мали від держави ніякої допомоги у цей період. Лише 28% пацієнтів не стикалися з проблемами під час оформлення інвалідності. Серед основних труднощів – великі затрати часу, складний процес збору документів, хабарництво тощо. Половина респондентів вважає, що найбільш ефективними закладами для їхньої реабілітації були б спеціалізовані центри.

Опитування підтвердило, що задекларованого в Україні безкоштовного лікування не існує, а найбільші кошти витрачаються на медикаменти. 95% пацієнтів не мають ніякої медичної страховки. Загалом оцінка онкохворими ефективності лікування злоякісних новоутворень в Україні незадовільна.

Віктор Парамонов відзначив той факт, що нарешті проблеми онкології почали розглядати крізь призму дотримання прав людини.

В Конституції України задеклароване безкоштовне забезпечення всіх медичних потреб. Отже, треба вирішити, чи здатна держава повністю забезпечити онкохворого у межах сьогоднішнього фінансування, чи потрібно переглянути розподіл бюджетних коштів і скласти нові стандарти лікування.

Галина Майструк додала з цього приводу, що у жодній державі світу проблеми онкохворих не забезпечуються тільки за рахунок державного бюджету. За минулий рік на одні потреби досліджень у галузі раку молочної залози в країнах Євросоюзу різними громадськими благодійними організаціями зібрано близько 800 млн євро. Отже, головним залишається питання координації діяльності державних і недержавних організацій задля повноцінної профілактики, діагностики, лікування та реабілітації хворих зі злоякісними новоутвореннями.

Підготував Анатолій Артюшенко