Эпайдра инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна назва: інсулін глюлізин;

основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний водний розчин;

склад: 1 мл розчину містить 100 одиниць інсуліну глюлізину (що еквівалентно 3,49 мг), продукту рекомбінантної ДНК - технології із застосуванням Escherichia coli;

1 флакон містить 10 мл розчину для ін'єкцій, що еквівалентно 1 000 Од. інсуліну глюлізину;

1 картридж містить 3 мл розчину для ін'єкцій, що еквівалентно 300 Од. інсуліну глюлізину;

допоміжні речовини: метакрезол (м-крезол) (3,15 мг/мл), натрію хлорид, трометамол (трометамін), полісорбат 20, кислота хлористоводнева концентрована (кислота хлористоводнева), натрію гідроксид, вода для ін'єкцій.

 

Форма випуску. Розчин для ін'єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Протидіабетичні засоби. Інсуліни та аналоги короткої дії. Код АТС А10АВ06 .

 

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Інсулін глюлізин є рекомбінантним аналогом інсуліну людини, що за своєю силою дії подібний до інсуліну людини. Інсулін глюлізин діє швидше та протягом меншого, ніж звичайний інсулін людини, часу.

Основна дія інсулінів та їх аналогів, включаючи інсулін глюлізин, спрямована на регулювання метаболізму глюкози. Інсуліни знижують рівень вмісту глюкози у крові шляхом стимуляції периферійної утилізації глюкози, особливо у скелетних м’язах і жировій тканині, та пригнічення синтезу глюкози у печінці. Інсулін запобігає ліполізу в адипоцитах, протеолізу та посилює синтез протеїну.

Дослідження на здорових добровольцях і хворих на цукровий діабет продемонстрували, що при підшкірному введенні інсулін глюлізин діє швидше та протягом меншого періоду, ніж звичайний інсулін людини. Якщо інсулін глюлізин застосовується у вигляді ін’єкції підшкірно, зниження рівня глюкози у крові починається протягом 10-20 хвилин. При застосуванні підшкірно інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини у дозі 0,15 Од./кг у різний час відносно 15-хвилинного стандартного прийому їжі було встановлено, що при введенні інсуліну глюлізину за 2 хвилини до їди спостерігається пообідній глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, що застосовувався за 30 хвилин до їди. При порівнянні застосування інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини за 2 хвилини до їди інсулін глюлізин забезпечував кращий пообідній контроль, ніж звичайний інсулін людини. Застосування інсуліну глюлізину через 15 хвилин після початку прийому їжі забезпечує глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, введеному за 2 хвилини до початку прийому їжі.

Ожиріння

Інсулін глюлізин зберігає свої швидкодіючі властивості у пацієнтів з ожирінням. Час до досягнення 20% від загальної AUC та AUC (0-2 години), що є показниками ранньої дії інсулінів відносно зниження рівня глюкози дорівнював відповідно, 114 хвилинам і 427 мг/кг стосовно інсуліну глюлізину та 121 хвилині та 354 мг/кг для інсуліну ліспро, 150 хвилинам і 197 мг/кг для звичайного інсуліну людини.

 Раса та стать

У контрольованих клінічних дослідженнях у дорослих людей інсулін глюлізин не продемонстрував різниці в безпеці та ефективності в підгрупах, що відрізнялись за расою та статтю.

Фармакокінетика.

Більш швидка абсорбція інсуліну глюлізину забезпечується заміною амінокислоти аспарагіну у позиції В3 інсуліну людини лізином і лізину у позиції В29 глютаміновою кислотою.

Абсорбція та біодоступність

Фармакокінетичні профілі у здорових добровольців і хворих на цукровий діабет (1-го або 2-го типу) продемонстрували, що рівень абсорбції інсуліну глюлізину був у два рази швидший з максимальною концентрацією приблизно у два рази вищою у порівнянні зі звичайним інсуліном людини.

У хворих на цукровий діабет 1-го типу після підшкірної ін’єкції у дозі 0,15 Од./кг показники Т_макс для інсуліну глюлізину дорівнювали 55 хвилинам і С_макс був 82 ± 1,3 µОд./мл порівняно з Т_макс , що дорівнював 82 хвилинам і С_макс 46 ± 1,3 µОд./мл для звичайного інсуліну людини. Середній час наявності в організмі інсуліну глюлізину був коротшим (98 хвилин), ніж звичайного інсуліну людини (161 хвилина).

У хворих на цукровим діабет 2-го типу після підшкірного застосування інсуліну глюлізину у дозі 0,2 Од./кг, С_макс становить 91µОд./мл з інтервалом вірогідності від 78 до 104 µОд./мл.

При підшкірній ін’єкції інсуліну глюлізину у черевну стінку, стегно або дельтовидний м’яз абсорбція препарату є більш швидкою при застосуванні в зону очеревини, ніж у стегно. Абсорбція в місці ін’єкції в зоні дельтовидного м’яза була середньою між вищезазначеними показниками. Абсолютна біодоступність (70%) інсуліну глюлізину була подібною у вищезазначених місцях ін’єкцій та мала низьку внутрішньоособову варіативність (11% CV).

Розподіл і виведення

Після підшкірного застосування інсулін глюлізин виводиться швидше, ніж звичайний інсулін людини з середньою тривалістю періодів напіввиведення 42 хвилини для інсуліну глюлізину порівняно з 86 хвилинами для звичайного інсуліну. При аналізі перехресного дослідження інсуліну глюлізину за участі здорових людей або хворих на цукровий діабет 1-го або 2-го типу, середня тривалість періоду напіввиведення була від 37 до 75 хвилин (інтервал вірогідності).

Особливості вживання специфічними групами пацієнтів

Порушення функції нирок

При порушенні функції нирок потреба в інсуліні може знижуватись, однак здатність інсуліну глюлізину швидко діяти зберігається.

Порушення функції печінки

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не досліджувались у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Особи похилого віку

Стосовно пацієнтів похилого віку, хворих на цукровий діабет, існує дуже обмежена база даних щодо фармакокінетики препарату.

Діти та підлітки

Фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості інсуліну глюлізину у дітей (7-11 років) і підлітків (12-16 років), хворих на цукровий діабет 1-го типу, такі: інсулін глюлізин швидко засвоюється у хворих обох вікових груп і має такі ж показники Т_макс та С_макс, як у дорослих. Застосування інсуліну глюлізину безпосередньо перед їдою у дітей та підлітків забезпечує кращий постпрандіальний глікемічний контроль у порівнянні зі звичайним інсуліном людини подібно до змін, що відбуваються і у дорослих хворих. Відхилення рівня глюкози (AUC) становить 641 мг/год/дл для інсуліну глюлізину та 801 мг/год/дл - для звичайного інсуліну людини.

Доклінічні дані щодо безпеки застосування

Доклінічні дані не вказують на наявність токсичності (крім тієї, що пов’язана з гіпоглікемією), яка б відрізнялася від показників звичайного інсуліну людини або була клінічно значущою для людей.

Показання для застосування. Цукровий діабет.

Спосіб застосування та дози. Епайдру^® застосовують безпосередньо до (0-15 хвилин) або одразу після їди.

Епайдра^® повинна застосовуватися в режимі інсулінотерапії, що включає інсулін середньої або довготривалої дії або аналог базального інсуліну, та може використовуватись одночасно з пероральними гіпоглікемічними засобами.

Доза Епайдри^® підбирається та регулюється за індивідуальними показниками.

Застосування

Епайдра^® застосовується шляхом підшкірної ін’єкції або безперервної підшкірної інфузії.

Епайдра^® застосовується підшкірно у зоні черевної стінки, стегна або дельтовидного м’яза або шляхом безперервної інфузії через черевну стінку. Місця для ін’єкцій або інфузій в зоні ін’єкції (черевна порожнина, стегно або дельтовидний м’яз) слід по черзі змінювати. Ступінь абсорбції і, ймовірно, початок та термін дії можуть залежати від певного місця ін’єкції, її виконання та інших змінних показників. Підшкірна ін’єкція у черевну стінку забезпечує трохи швидшу абсорбцію, ніж при використанні інших місць для ін’єкцій.

Необхідно слідкувати за тим, щоб не ушкоджувати кровоносні судини. Після ін’єкції не слід робити масаж місця ін’єкції. Пацієнтів слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкцій.

Особливості використання специфічними групами пацієнтів

Порушення функції нирок

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину в цілому зберігаються у пацієнтів з порушенням функції нирок. Однак у разі порушення функції нирок потреба в інсуліні може знижуватися.

Порушення функції печінки

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не вивчались у пацієнтів зі зниженою функцією печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки потреба в інсуліні може бути меншою через зниження глюконеогенезу та здатності інсуліну метаболізуватися .

Пацієнти похилого віку

Погіршання функції печінки може призвести до зниження потреби в інсуліні.

Діти та підлітки

Не існує адекватної клінічної інформації стосовно застосування Епайдри^® для лікування дітей та підлітків.

Пацієнтів слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкції.

Епайдра^®, розчин для ін'єкцій у флаконах, призначений для використання з інсуліновими шприцами, відповідно розміченими по шкалі одиниць, і насосними системами для інфузій інсуліну.

Перед використанням флакон треба ретельно оглянути. Він придатний до застосування, якщо розчин у ньому прозорий, безбарвний, не містить видимих оком твердих часток і зовнішній вигляд його подібний до води. Оскільки Епайдра^® є розчином, не потрібно його струшувати перед використанням.

Насос для безперервної підшкірної інфузії

Епайдру^® можна застосовувати для безперервної підшкірної інфузії інсуліну (CSII) через насосну систему, що підходить для виконання інфузій з відповідними катетерами та резервуарами.

Пацієнти, які користуються CSII, повинні бути ретельно проінструктовані стосовно застосування насосних систем. Набір для інфузій та резервуар треба змінювати кожні 48 годин за асептичною технологією. Пацієнти, які застосовують Епайдру^® через CSII, повинні мати альтернативний інсулін на випадок несправності насосної системи.

При застосуванні з насосом для інфузії інсуліну Епайдра^® не повинна змішуватися з іншими медичними препаратами.

Епайдра^®, розчин для ін'єкцій у картриджах, призначений для використання з інсуліновими шприц-ручками OптіПен Про, відповідно до рекомендацій, що містяться в інструкції виробника приладу.

Перед використанням картридж треба ретельно оглянути. Він придатний до застосування, якщо розчин у ньому прозорий, безбарвний, не містить видимих оком твердих часток і зовнішній вигляд його подібний до води.

Картридж слід тримати протягом 1-2 годин при кімнатній температурі перед встановленням його у шприц-ручку багаторазового використання. Пухирці повітря слід видалити з картриджа перед виконанням ін’єкції (див. інструкцію для використання шприц-ручки). Порожні картриджі не дозволяється заповнювати повторно.

 Пошкоджену шприц-ручку OптіПен Про використовувати не можна!

За потреби Ви можете ввести інсулін з картриджа за допомогою відповідного інсулінового шприца (призначеного для введення інсулінів з концентрацією 100 Од. в 1 мл).

З метою запобігання інфікуванню шприц-ручка для багаторазового використання повинна використовуватися лише одним пацієнтом.

Змішування з іншими інсулінами

При змішуванні з НПХ (Нейтральним Протаміном Хагердону) інсуліном людини спочатку слід набрати у шприц Епайдру^®. Ін’єкцію треба робити відразу ж після змішування.

Побічна дія. Найбільш поширеною побічною дією інсулінотерапії є гіпоглікемія, що виникає як наслідок застосування надто великої дози інсуліну по відношенню до наявної потреби.

 Відповідні побічні реакції, продемонстровані під час проведення клінічних досліджень, наводяться нижче за системною класифікацією органів і в порядку зменшення частоти проявів (розповсюджені: > 1/10; звичайні: > 1/100, < 1/10; незвичайні: > 1/1 000, < 1/100; рідкі: > 1/10 000, < 1/1 000; виняткові: < 1/10 000).

Порушення метаболізму

Розповсюджені: гіпоглікемія.

Симптоми гіпоглікемії, як правило, виникають раптово. Вони включають холодний піт, холодну бліду шкіру, втомлюваність, нервозність або тремор, відчуття неспокою, незвичну втомленість або слабкість, збентеження, труднощі з концентрацією, сонливість, сильне відчуття голоду, порушення зору, головний біль, нудоту та сильне серцебиття. Гіпоглікемія може досягти значного ступеня і призвести до втрати свідомості та/або конвульсії і спричинити тимчасове або постійне порушення функції мозку або навіть стати причиною летального кінця.

Вплив на шкіру та підшкірні тканини

Звичайні: реакції в місці ін’єкції та місцеві реакції гіперчутливості.

Місцеві реакції гіперчутливості (почервоніння, набряк і свербіж у місці ін’єкції) можуть мати місце під час лікування із застосуванням інсуліну. Такі реакції, як правило, є минущими та звичайно зникають у разі продовження лікування.

Рідко: може виникнути ліподистрофія.

Ліподистрофія може виникати у місці ін’єкції як наслідок недотримання порядку зміни місця ін’єкції.

Загальні порушення

Незвичні: системні реакції гіперчутливості.

До системних реакцій гіперчутливості належать кропивниця, стиснення у грудях, задишка, алергічний дерматит і свербіж. Тяжкі випадки включають тяжку алергічну реакцію, разом з анафілактичною реакцією, що може загрожувати життю.

Протипоказання. Гіперчутливість до інсуліну глюлізину або будь-якого компонента препарату. Гіпоглікемія.

Передозування. Гіпоглікемія може виникати як наслідок надмірної дії інсуліну по відношенню до об’єму прийнятої їжі та витрат енергії.

Специфічні дані щодо передозування інсуліну глюлізину відсутні. Проте гіпоглікемія може розвинутися поступово.

Помірні гіпоглікемічні епізоди можуть лікуватися шляхом перорального застосування глюкози або продуктів цукру. Таким чином, рекомендується постійна наявність у хворого на діабет декількох шматочків цукру, цукерок, печива або фруктового соку з цукром. Цукрозамінники не можна використовувати для лікування гіпоглікемічних станів.

Тяжкі гіпоглікемічні епізоди, за яких пацієнт втрачає свідомість, можна усувати введенням глюкагону (0,5 – 1 мл) внутрішньом’язово або підшкірно, що може зробити відповідним чином проінструктована особа, або внутрішньовенним введенням глюкози, що має виконати медичний працівник. Глюкоза вводиться внутрішньовенно також у випадку, якщо стан пацієнта не покращується протягом 10 або 15 хвилин після введення глюкагону.

Коли хворий опритомніє, рекомендується застосувати вуглеводи перорально з метою запобігання рецидиву гіпоглікемії.

Після ін’єкції глюкагону пацієнта слід обстежити у лікарні для виявлення причини виникнення тяжкої гіпоглікемії та запобігання виникненню подібних нападів.

Особливості застосування. Перехід пацієнта на застосування нового типу або препарату інсуліну повинно відбуватися під ретельним наглядом лікаря. Зміни щодо сили дії, типу препарату (виробника), виду препарату (звичайний, НПХ, ленте), виду (тваринного походження) та/або методу виробництва можуть потребувати зміни дози. Також може виникати необхідність у регулюванні схеми супутнього лікування пероральними антидіабетичними препаратами.

Застосування невідповідних доз або припинення лікування, особливо у хворих на інсулінозалежний діабет, може призвести до розвитку гіперглікемії та діабетичного кетоацидозу – станів, що є потенційно летальними.

Гіпоглікемія

 Гіпоглікемія виникає залежно від профілю дії інсулінів, що застосовуються, та може, таким чином, змінюватися при переході на новий режим лікування.

Умови, які можуть зробити ранні попереджувальні симптоми гіпоглікемії нетиповими або менш вираженими, включають довгий термін захворювання на діабет, інтенсивну інсулінотерапію, діабетичну невропатію, застосування лікарських препаратів, таких як бета-блокатори, або перехід з інсуліну тваринного походження на інсулін людини. Потреба у регулюванні дози також може виникнути, якщо пацієнти підвищують режим фізичної активності або змінюють свою звичайну харчову дієту. Фізичні навантаження відразу після їди підвищують ризик розвитку гіпоглікемії.

 Гіпоглікемія після застосування ін’єкції швидкодіючих аналогів, як правило, виникає раніше, ніж при застосуванні розчинного інсуліну людини. Залишені поза увагою гіпоглікемія або гіпоглікемічні реакції можуть призвести до втрати свідомості, коми або летального кінця.

Потреба в інсуліні може змінюватися при наявності іншої хвороби або емоційних порушень.

Вагітність і годування груддю

Вагітність

Адекватні дані стосовно застосування інсуліну глюлізину для лікування вагітних відсутні.

Необхідно з обережністю призначати препарат вагітним. Треба ретельно контролювати рівень глюкози. Важливо, щоб вагітні жінки, які хворіли на діабет до вагітності або захворіли на нього під час вагітності, ретельно контролювали рівень глюкози протягом усього періоду вагітності. Потреба в інсуліні може знижуватись протягом першого триместру та звичайно підвищуватись протягом другого та третього триместрів. Відразу після пологів, потреба в інсуліні стрімко знижується.

Репродуктивні дослідження на тваринах не продемонстрували будь-яких відмінностей між інсуліном глюлізином та інсуліном людини при вагітності, розвитку ембріона/зародка, пологах та у період новонародженості.

Годування груддю

Не встановлено, чи виділяється інсулін глюлізин з молоком людини, але, в цілому, інсулін не потрапляє в грудне молоко та не абсорбується після перорального застосування.

Жінки, які годують груддю, можуть потребувати регулювання розміру дози інсуліну та дотримання певної дієти.

Вплив на здатність керувати автомобілем і механізмами

Здатність пацієнта концентруватися та його реакція можуть порушуватись унаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії або, наприклад, у результаті порушення зору. Це може становити ризик у ситуаціях, коли наявність таких симптомів є особливо важливою (наприклад, під час керування автомобілем або механізмами).

Пацієнтам слід радити бути обережними та запобігати розвитку гіпоглікемії під час керування транспортом. Це особливо важливо для тих, хто недостатньо поінформований або зовсім не поінформований щодо симптомів-провісників гіпоглікемії, і для тих хворих, у кого часто виникають напади гіпоглікемії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Дослідження щодо типів фармакокінетичних взаємодій не проводилися. Базуючись на емпіричних знаннях стосовно інших подібних лікарських засобів, прояв клінічно релевантних фармакокінетичних взаємодій не є ймовірним.

На метаболізм глюкози впливає цілий ряд речовин і лікарських препаратів. Отже, це може потребувати регулювання дози інсуліну глюлізину та особливо ретельного нагляду за хворим.

До речовин, що можуть призвести до зниження рівня глюкози у крові та збільшити ризик виникнення гіпоглікемії, належать пероральні антидіабетичні засоби, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноаміноксидази, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламіди.

Речовини, що можуть призвести до зміни рівня глюкози у крові: кортикостероїди, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, соматропін, симпатоміметичні агенти (наприклад, епінефрин [адреналін], сальбутамол, тербуталін), тироїдні гормони, естрогени, прогестини (наприклад у складі оральних контрацептивів), інгібітори протеїнази та антипсихотичні лікарські засоби (наприклад похідні фенотіазину, оланзапін і клозапін).

Бета-блокатори, клонідин, солі літію або спирт можуть призвести як до підвищення, так і до зниження властивості інсуліну зменшувати рівень глюкози у крові. Пентамідин може спричинювати розвиток гіпоглікемії, що іноді супроводжується гіперглікемією.

Крім того, під впливом лікарських засобів, таких як клонідин, гуанетидин, резерпін, і бета-блокаторів ознаки адренергічного зворотного регулювання можуть бути знижені або навіть відсутні.

Взаємодія з іншими інсулінами

Епайдру^® не слід змішувати з будь-якими препаратами, відмінними за складом від НПХ (Нейтрального Протаміну Хагедорну) інсуліну людини.

Умови та термін зберігання.

Термін придатності - 2 роки. Термін придатності після першого використання – 4 тижні.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати у холодильнику при температурі від +2ºС до +8ºС. Не заморожувати.

Зберігати картридж або флакон у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла.

Переконатися, що упаковка не торкається безпосередньо морозильного відділення і пакетів з замороженими продуктами.

Умови зберігання під час користування

Розпочаті картриджі або флакони необхідно використати протягом 4 тижнів.

Зберігати при температурі не вище +25ºС у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла.