Лизотиазид инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

oсновні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, овальної форми, дещо вигнуті, на одному боці напис «LZ 10» (таблетки 10 мг/12,5 мг) або «LZ 20» (таблетки 20 мг/12,5 мг), на іншому – риска;

склад: таблетка 10 мг/12,5 мг містить лізиноприлу дигідрату 10,89 мг (еквівалентно 10 мг лізиноприлу безводного), гідрохлоротіазиду 12,5 мг; 1 таблетка 20 мг/12,5 мг містить лізиноприлу дигідрату 27,78 мг (еквівалентно 20 мг лізиноприлу безводного), гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфат безводний, манітол, магнію стеарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Комбінований препарат інгібітора АПФ і діуретика. Код АТС С09ВА03.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Лізиноприл інгібує ангіотензинперетворюючий фермент, який каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II. Інгібування ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) призводить до зменшення концентрації ангіотензину ІІ, що зменшує вазопресорний ефект та секрецію альдостерону. Гідрохлоротіазид здійснює сечогінну дію, підсилюючи антигіпертензивний ефект лізиноприлу.

Фармакокінетика. У клінічних дослідженнях пік концентрації лізиноприлу в сироватці зафіксовано між 6 та 7 годинами після перорального прийому. Лізиноприл виділяється, практично, у незмінному вигляді з сечею. Ступінь всмоктування лізиноприлу становить близько 25–50%. Наявність їжі в шлунково-кишковому тракті не впливає на абсорбцію лізиноприлу. При багаторазовому прийомі період напіввиведення лізиноприлу становить приблизно 12 годин.

У пацієнтів з нирковою недостатністю (рівень гломерулярної фільтраціїї > 30 мл/хв) фармакокінетика лізиноприлу подібна до такої у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Лізиноприл погано проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Лізиноприл видаляється при гемодіалізі.

Період напіввиведення гідрохлоротіазиду становить від 5,6 до 14,8 годин. Гідрохлоротіазид не метаболізується і швидко виводиться нирками. Щонайменше 61 % перорально введеної дози виводиться у незмінному вигляді протягом 24 годин. Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр, але не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр, екскретується в грудне молоко.

Сумісне застосування лізиноприлу та гідрохлоротіазиду не здійснює вплив на їх біодоступність.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія.

Спосіб застосування та дози.

При есенціальній гіпертензії звичайна доза становить одну таблетку 10 мг/12,5 мг або 20 мг/12,5 мг, що призначається один раз на добу. Лізотіазид слід застосовувати щодня приблизно в один і той же час. Якщо очікуваний терапевтичний ефект не може бути досягнутий за період 2–4 тижні, доза може бути збільшена до двох таблеток один раз на добу. При недостатній ефективності препарату, за умови призначення 1 раз на добу, рекомендується розподілити добову дозу на два прийоми. Максимальна добова доза Лізотіазиду становить 40 мг/25 мг. Тривалість курсу лікування визначається індивідуально, залежно від тяжкості перебігу захворювання.

Побічна дія.

Побічна дія, зумовлена лізиноприлом:

З боку серцево-судинної системи: у пацієнтів з високим рівнем ризику можливий інфаркт міокарда або серцевий напад внаслідок значної гіпотензії, ортостатична гіпотензія, тахікардія, аритмія.

З боку шлунково-кишкового тракту: дискомфорт в епігастрії, біль у животі, нудота, блювання, сухість у роті, диспептичні явища, гепатит (як гепатоцелюлярна, так і холестатична жовтяниця).

З боку центральної нервової системи: головний біль, зміни настрою, ментальні розлади, втомлюваність, порушення сну.

З боку респіраторної системи: сухий кашель, бронхоспазм, риніт, синусит.

З боку шкіри: кропив’янка, свербіж, підсилене потовиділення, алопеція, псоріаз, серйозні шкірні розлади (у тому числі пемфіго, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона та мультиформна еритема).

З боку сечостатевої системи: уремія, олігурія/анурія, порушення ниркової функції, гостра ниркова недостатність, протеїнурія, підвищення рівнів креатиніну та азоту сечовини в сироватці крові.

Результати лабораторних тестів: пригнічення функцій кісткового мозку, що проявляються анемією та/або тромбоцитопенією, та/або лейкопенією, гіпонатріємією. Є повідомлення про поодинокі випадки нейтропенії, хоча причинний зв'язок не встановлено. Також є повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів, що застосовували лізиноприл, хоча причинний зв'язок не встановлено.

Інші: зрідка відзначається ангіоневротичний набряк, який може загрожувати життю у випадку набряку обличчя, язика, горла, гортані; вертиго, розлади смаку.

Побічна дія, зумовлена гідрохлоротіазидом:

З боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, подразнення шлунка, запор, жовтуха (печінкова холестатична жовтуха), сіалоденіт.

З боку центральної нервової системи: вертіго, ксантопсія.

Результати лабораторних тестів: лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, дисбаланс електролітів, включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію.

З боку шкіри: почервоніння, підвищена фоточутливість, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз.

З боку серцево-судинної системи: некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).

З боку респіраторної системи: дихальні розлади, включаючи пневмонію та набряк легенів.

З боку сечостатевої системи: ниркова недостатність, порушення ниркової функції, інтерстиціальний нефрит.

Інші: пропасниця, анафілактичні реакції, спазми м'язів, тривожність, короткочасне помутніння зору.

Протипоказання. Гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), а також спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Анурія, виражені порушення функції нирок. Вагітність та лактація, дитячий вік.

Передозування. Передозування Лізотіазиду може спричинити гіпотензію. Основні симптоми включають ознаки дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратацію внаслідок надмірного сечовиділення. Симптомами передозування є різке зниження артеріального тиску, шок, слабкість, запаморочення, порушення свідомості, судоми литкових м’язів. Можуть спостерігатися нудота, блювання, спрага. Лікування симптоматичне та підтримуюче. Прийом Лізотіазиду повинен бути припинений і пацієнта слід зилишити під наглядом лікаря. Лікувальні заходи включають стимуляцію блювання та промивання шлунка. Для лікування використовують внутрішньовенне введення фізіологічного сольового розчину або інших розчинів для корекції порушень електролітного балансу, за показаннями. Може бути корисним застосування ангіотензину II. У випадку вираженої гіпотензії пацієнта слід покласти на спину з піднятими ногами і швидко ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин. Лізиноприл може бути видалений з кровообігу шляхом гемодіалізу. Слід уникати використання поліакрилонітрилових мембран. Необхідно контролювати електроліти сироватки та креатинін.

У разі розвитку ангіоневротичного набряку необхідно вводити десенсибілізуючі засоби.

Особливості застосування. Пацієнти, які приймають діуретики, повинні припинити їх застосування за 2–3 доби до початку лікування Лізотіазидом.

Слід обережно призначати хворим з печінковою дисфункцією, тяжкою серцевою недостатністю.

У хворих з наявністю цукрового діабету лікування Лізотіазидом проводять з ретельним контролем рівня цукру в крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).

Слід з обережністю призначати препарат хворим літнього віку. Дозування для цих пацієнтів починається з менших доз, подальше збільшення дози слід робити під контролем лікаря.

Обережності вимагає прийом Лізотіазиду особами, що керують транспортними засобами.

Застосування при нирковій недостатності. Тіазидні діуретики є неефективними при кліренсі креатиніну £ 30 мл/хв. Лізотіазид не повинен застосовуватися для початкової терапії при будь-якому ступені ниркової недостатності. У пацієнтів із кліренсом креатиніну 30–80 мл/хв лізиноприл/гідрохлоротіазид можна застосовувати тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Попередня терапія діуретиками. Симптоматична гіпотензія може виникати після прийому першої дози Лізотіазиду, що найчастіше буває у пацієнтів з об'ємним та/або сольовим дефіцитом внаслідок попередньої діуретичної терапії. Лікування діуретиками слід припинити за 2 – 3 дні до початку терапії Лізотіазидом. Якщо це неможливо, лікування слід починати з Лізотіазиду в дозі 2,5 мг/12,5 мг.

Калій. Ефект втрати калію, характерний для лікування тіазидними діуретиками, як правило, послаблюється калійзберігаючим ефектом лізиноприлу. Використання калійвмісних продуктів, калійзберігаючих речовин або калійвмісних замінників солі, особливо у пацієнтів з погіршеною функцією нирок, може призводити до значного збільшення вмісту калію в сироватці. Якщо сумісне застосування лізиноприлу та гідрохлоротіазиду і будь-якої з калійвмісних речовин визнається необхідним, воно повинне застосовуватись обережно за умови контролю рівня калію в сироватці.

Гіпоглікемічні засоби. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та антидіабетичних ліків (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може підсилювати гіпоглікемічний ефект з ризиком гіпоглікемії. Тіазидні діуретики можуть знижувати ефективність антидіабетичних препаратів, внаслідок чого може підвищитися рівень цукру в сироватці крові.

Літій. Діуретичні засоби та інгібітори АПФ зменшують нирковий кліренс літію з високим ризиком літієвої інтоксикації. Одночасне застосування Лізотіазиду і препаратів літію не рекомендується.

Наркотичні аналгетики, антипсихотичні засоби. При одночасному застосуванні Лізотіазиду може виникати гіпотензія після сечовиділення.

Алкоголь може подсилювати гіпотензивний ефект будь-яких антигіпертензивних засобів.

Інші засоби. Індометацин може зменшувати антигіпертензивний ефект при одночасному призначенні з Лізотіазидом. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок, які одержують нестероїдні протизапальні препарати, призначення інгібіторів АПФ може спричиняти подальше погіршення ниркової функції. Антигіпертензивний ефект Лізотіазиду може зменшуватись при одночасному застосуванні з подібними речовинами за рахунок затримки рідини в організмі.

Неполяризуючі міорелаксанти. Тіазидні діуретики можуть збільшувати чутливість до тубокурарину.

Алопуринол, цитостатики та імуносупресори, системні кортикостероїди або прокаїнамід. Одночасне призначення з інгібіторами АПФ може призводити до підвищення ризику лейкопенії.

Антациди спричиняють зменшення біодоступності інгібіторів АПФ і гідрохлоротіазиду.

Симпатоміметики. Можуть зменшувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ, тому необхідно контролювати кров’яний тиск, щоб упевнитися в досягненні очікуваного ефекту.

Циклоспорин підвищує ризик гіперкаліємії при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Холестирамін, колестипол. Всмоктування гідрохлоротіазиду погіршується при наявності аніон-обмінних смол. Одиночна доза як холестирамінової, так колестиполової смол зв'язує гідрохлоротіазид і зменшує його всмоктування зі шлунково-кишкового тракту аж до 85 і 43 відсотків, відповідно.

Кортикостероїди, ACTH. Інтенсифікація електролітного виснаження, особливо гіпокаліємія.

Антигіпертензивні засоби. При одночасному застосуванні Лізотіазиду з іншими антигіпертензивними засобами спостерігається адитивна антигіпертензивна дія.

Естрогени при сумісному прийомі з Лізотіазидом можуть спричинити підвищення артеріального тиску.

Серцеві глікозиди. Токсичність серцевих глікозидів наперстянки підвищується при одночасному застосуванні з Лізотіазидом (за рахунок впливу гідрохлоротіазиду).

Засоби для наркозу при сумісному застосуванні з Лізотіазидом посилюють гіпотензивний ефект.

Гемодіаліз. Лізиноприл видаляється при гемодіалізі. Пацієнтам, які застосовують Лізотіазид, після закінчення процедури діалізу рекомендується введення додаткової дози Лізотіазиду, яка еквівалентна 20% від звичайної добової дози.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 30°С у недоступному для дітей місці. Термін придатності — 2 роки.