Дексаметазон инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна назва: dexamethazone;

основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний або світло-жовтий розчин;

склад: 1 мл розчину містить 4 мг дексаметазону фосфату у вигляді натрієвої солі;

допоміжні речовини: гліцерин, динатрію едетат, динатрію фосфат дигідрат, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.

Кортикостероїди для системного застосування. Код АТС Н02А В02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Дексаметазон - синтетичний глюкокортикоїд тривалої дії, який виявляє протизапальну, протиалергійну, протиексудативну і протисвербіжну дію.

Виявляє також імуносупресорну дію; впливає на обмін енергії, гомеостаз глюкози і на секрецію фактора активації гіпоталамуса і трофічного гормону аденогіпофізу шляхом негативного зворотного зв’язку.

Шляхом зв’язування з рецепторами мінералокортикоїдів глюкокортикоїди регулюють метаболізм натрію і калію та водно-електролітну рівновагу.

Глюкокортикоїди розчиняються у ліпідах і легко проникають у цільові клітини через клітинну мембрану. Зв’язування гормону з рецептором приводить до зміни конформації рецептора, що сприяє збільшенню його спорідненості з ДНК. Комплекс гормон/рецептор потрапляє в ядро клітини і зв’язується з регулюючим центром молекули ДНК, який також називають елементом глюкокортикоїдного відгуку (GRE). Активований рецептор, зв’язаний з GRE або зі специфічними генами, регулює транскрипцію м-РНК, яка може бути збільшеною або зменшеною. Новоутворена м-РНК транспортується до рибосоми, після чого відбувається утворення нових білків. Залежно від цільових клітин і процесів, які вівдбуваються у клітинах, утворення нових білків може бути посиленим (наприклад, утворення тирозинтрансамінази у клітинах печінки) або зменшеним (наприклад, утворення IL-2 у лімфоцитах). Оскільки рецептори глюкокортикоїдів є в усіх типах тканин, можна вважати, що глюкокортикоїди діють на більшість клітин організму.

Фармакокінетика. Після внутрішньовенного введення максимальні концентрації дексаметазону фосфату у плазмі досягаються всього за 5 хвилин, а після внутрішньом’язового введення – через одну годину. При місцевому застосуванні у вигляді ін’єкцій в суглоби або м’які тканини (ураження) всмоктування відбувається повільніше. Дія ліків починається швидко після внутрішньовенного введення. При внутрішньом’язовому введенні клінічна дія спостерігається через 8 годин після введення. Дія ліків продовжується тривалий час: від 17 до 28 днів після внутрішньом’язового введення і від 3 днів до 3 тижнів після місцевого застосування. Біологічний напівперіод існування дексаметазону становить 24–72 години. У плазмі та синовіальній рідині дексаметазону фосфат швидко перетворюється на дексаметазон.

У плазмі приблизно 77 % дексаметазону зв’язані з білками плазми, в основному з альбуміном. Тільки незначна кількість дексаметазону зв’язується з іншими білками плазми. Дексаметазон є жиророзчинною речовиною, тому він проходить у між- та внутрішньоклітинний простір. Він виявляє свою дію у центральній нервовій системі (гіпоталамус, гіпофіз) шляхом зв’язування з мембранними рецепторами. У периферичних тканинах він зв’язується і діє через рецептори цитоплазми. Дексаметазон розкладається у місці своєї дії, тобто в клітині. В основному, дексаметазон метаболізується у печінці. Невеликі кількості дексаметазону метаболізуються у нирках та інших тканинах. Основним шляхом виведення є сеча.

Показання для застосування.

Дексаметазон вводять парентерально у невідкладних випадках, а також за неможливості застосування пацієнтом лікарської форми препарату у вигляді таблеток.

Ендокринні порушення:

замісна терапія первинної або вторинної (гіпофізарної) недостатності кори надниркових залоз (за винятком гострої недостатності надниркових залоз, для лікування якої більш придатні кортизон або гідрокортизон через їх більш виражену мінералокортикоїдну дію);

уроджена гіперплазія надниркових залоз;

підгостре запалення щитовидної залози і тяжке радіаційне запалення щитовидної залози.

Ревматичні захворювання:

ревматоїдний артрит (включаючи юнацький ревматоїдний артрит) іпозасуглобні порушення при ревматоїдному артриті (ревматичні легені, ревматизм серця, очей, шкірний васкуліт); як допоміжне лікування – для підтримки пацієнта протягом періоду, коли основні ліки ще не ефективні, а також для лікування пацієнтів, для яких нестероїдні протизапальні ліки не справляють задовільної знеболюючої та протизапальної дії.

Системні захворювання сполучної тканини, синдроми васкуліту та амілоїдоз (як допоміжне та симптоматичне лікування під час основного захворювання):

системний червоний вовчий лишай (лікування полісерозиту і порушення функції внутрішніх органів),

синдром Шегрена (лікування порушень легенів, нирок і мозку),

системний склероз (лікування міозиту, перикардиту та альвеоліту),

поліміозит, дерматоміозит,

системний васкуліт,

амілоїдоз (замісна терапія при порушенні функції надниркових залоз).

Захворювання шкіри:

пухирчатка,

тяжка мультиформна еритема (синдром Стівенса - Джонсона),

бульозний герпетиформний дерматит,

ексфоліативний дерматит,

(тяжка) ексудативна еритема,

вузлувата еритема,

(тяжкий) себорейний дерматит,

(тяжкий) псоріаз,

оперізувальний лишай,

дерматомікоз,

склеродермія.

Алергічні захворювання (що не піддаються традиційному лікуванню):

бронхіальна астма,

контактний дерматит,

атопічний дерматит,

сироваткова хвороба,

алергічний риніт,

алергія на ліки,

кропив’янка після переливання крові,

кропив’янка (що не піддається стандартному лікуванню),

набряк Квінке.

Очні захворювання:

очні захворювання, які загрожують зору (гострий центральний хоріоретиніт, неврит зорового нерва),

алергічні захворювання (кон’юнктивіт, увеїт, склерит, кератит, ірит),

системні імунодефіцитні захворювання (саркоідоз, тимчасовий артеріїт),

проліферативні зміни очниці (ендокринна офтальмопатія, псевдопухлина),

симпатична офтальмія,

імуносупресивне лікування при пересадці рогівки.

Дексаметазон призначається системно або локально (шляхом введення під кон’юнктиву або за допомогою ретробульбарного або парабульбарного введення).

Шлунково-кишкові захворювання:

виразковий коліт (тяжке загострення),

хвороба Крона (тяжке загострення),

хронічний аутоімунний гепатит,

реакція відторгнення після пересадки печінки.

Захворювання дихальних шляхів:

гострий токсичний бронхіоліт,

хронічний бронхіт,

астма (сильне загострення),

алергічний бронхолегеневий аспергілоз,

зовнішній алергічний альвеоліт,

саркоїдоз,

туберкульоз легенів, туберкульозний плеврит (разом із відповідною протитуберкульозною терапією),

плеврит при системному захворюванні сполучної тканини,

легеневий васкуліт,

бериліоз (грануломатозне запалення),

облітеруючий бронхіт після отруєння токсичними газами,

радіаційний та аспіраційний пневмоніт.

Гематологічні захворювання:

успадкована або набута хронічна чисто гіпопластична анемія,

аутоімунна гемолітична анемія,

вторинна тромбоцитопенія у дорослих,

еритробластопенія,

гостра лімфобластна лейкемія (вступна терапія),

синдром мієлодисплазії,

ангіоімунобластна злоякісна Т-клітинна лімфома (у комбінації з цитостатиками),

плазмоцитома (у комбінації з цитостатиками),

тяжка анемія після мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією або лімфоплазмацитоїдною імуноцитомою,

системний гістіоцитоз (системне лікування),

ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура (лише внутрішньовенне використання; внутрішньом’язове введення протипоказано).

Захворювання нирок:

імуносупресивне лікування при пересадці нирки,

стимулювання діурезу або зменшення протеїнурії при ідіопатичному нефротичному синдромі (без уремії) і порушення функції нирок при системному червоному вовчому лишаї.

Злоякісні захворювання:

паліативне лікування лейкемії і лімфоми у дорослих,

гостра лейкемія у дітей,

гіперкальціємія у пацієнтів, які мають злоякісні захворювання.

Набряк мозку:

набряк мозку через первинну або метастатичну пухлину мозку, кранікотомію або травму голови.

Шок:

шок, який не піддається класичному лікуванню,

шок у пацієнтів з недостатністю кори надниркових залоз,

анафілактичний шок (внутрішньовенно після призначення адреналіну),

перед операцією для запобігання шоку при підозрі або при встановленій недостатності кори надниркових залоз.

Інші показання:

туберкульозний менінгіт із субарахноїдною блокадою (разом із належною протитуберкульозною терапією),

трихіноз з неврологічними симптомами або трихіноз міокарда,

пухлина сечового міхура, апоневрозу або сухожилля (ганглію).

Показання для внутрішньосуглобного введення або введення дексаметазону у м’які тканини:

ревматоїдний артрит (тяжке запалення окремого суглоба),

анкілозуючий спондиліт (якщо запалені суглоби не піддаються звичайному лікуванню),

псоріазний артрит (зменшення рухомості суглобів і тендосиновіт),

моноартрит (після видалення рідини із суглоба),

позасуглобний ревматизм (епікондиліт, тендосиновіт, бурсит).

Місцеве призначення (введення в місце ураження):

келоїдні ураження,

гіпертрофічні, запалені та інфільтровані ураження при оперізувальному лишаї, псоріаз, кільцеподібна гранульома, склерозивний фолікуліт, дисковий червоний вовчий лишай та саркоїдоз шкіри,

локалізована алопеція.

Спосіб застосування та дози.

Дози повинні визначатись індивідуально, відповідно до захворювання конкретного пацієнта, передбаченого періоду лікування, переносимості кортикоїдів і реакції організму.

Розчин для ін’єкцій може призначатись внутрішньовенно (за допомогою ін’єкції або інфузії з розчином глюкози або фізіологічним розчином), внутрішньм’язово або місцево (за допомогою внутрішньосуглобної ін’єкції чи ін’єкції в ураження на шкірі або в інфільтрат у м’які тканини).

Рекомендована середня початкова добова доза для внутрішньовенного або внутрішньом’язового введення змінюється від 0,5 до 9 мг на добу або навіть більше за необхідності. Початкові дози Дексаметазону слід давати до появи клінічної реакції, а потім дозу слід поступово зменшувати до найнижчої клінічно ефективної дози. Якщо високі дози призначаються протягом періоду, що перевищує кілька днів, дозу потім слід поступово зменшувати протягом кількох наступних днів або навіть протягом більш тривалого періоду.

Для внутрішньосуглобного введення рекомендовані дози - від 0,4 мг до 4 мг. Доза залежить від розміру ураженого суглоба. Звичайно 2–4 мг вводять у великі суглоби і 0,8–1 мг – у маленькі. Внутрішньосуглобну ін’єкцію можна повторити через 3–4 місяці; її можна призначати не більше 3 – 4 разів в один суглоб протягом життя; її можна робити одночасно не більше, ніж у 2 суглоби. Більш часте використання може ушкодити суглобний хрящ.

Доза дексаметазону, що вводиться у синовіальну сумку, звичайно становить 2–3 мг, доза, що вводиться в оболонку сухожилля, становить 0,4–1 мг, а доза, що вводиться у сухожилля, є від 1 до 2 мг.

Доза дексаметазону, яка вводиться в ураження, дорівнює внутрішньосуглобній дозі. Ці ліки можна паралельно вводити не більше, ніж у два ураження.

Дози від 2 до 6 мг дексаметазону рекомендовані для введення у м’які тканини (навколо суглоба).

Дози для дітей

При замісній терапії внутрішньом’язово вводять по 0,02 мг/кг маси тіла або 0,67 мг/м² поверхні тіла, розділеними на три дози на добу, через два дні на третій або по 0,008–0,01 мг/кг маси тіла або 0,2–0,3 мг/м² площі поверхні тіла щоденно.

При інших показаннях рекомендовані дози від 0,02 до 0,1 мг/кг ваги тіла або від 0,8 до 5 мг/м² площі поверхні тіла, кожні 12 –24 години.

Доза 0,75 мг дексаметазону еквівалентна дозі 4 мг метилпреднізолону і триамцинолону, або 5 мг преднізону і преднізолону, або 20 мг гідрокортизону і 25 мг кортизону.

Побічна дія.

Частота появи побічних ефектів залежить від дози і тривалості лікування. Найбільш поширеними побічними ефектами короткочасного лікування є підвищений апетит і збільшення маси тіла, психічні порушення, непереносимість глюкози і тимчасова недостатність надниркових залоз; більш рідкими побічними ефектами є алергічні реакції, гіпертригліцеридемія, виразкова хвороба і гострий панкреатит. Тривале лікування найбільш часто призводить до центрального ожиріння, уразливості шкіри, атрофії м’язів, остеопорозу, уповільненого росту та тривалого порушення функції надниркових залоз, рідше – до асептичного некрозу кісток, катаракти, глаукоми, гіпертонії і зниження імунного захисту та підвищеної сприйнятливості до інфекційних захворювань.

У пацієнтів, які тривалий час лікуються дексаметазоном, може спостерігатися синдром відміни (також без видимих ознак недостатності надниркових залоз) при припиненні лікування (підвищена температура, нежить, почервоніння кон’юнктиви, головний біль, запаморочення, сонливість або дратівливість, біль у м’язах і суглобах, блювання, зменшення маси тіла, слабкість, часто ще й конвульсії).

Побічні ефекти за системами органів

Гематологічні: лейкоцитоз, еозинофілія (як і при вживанні інших глюкокортикоїдів), зменшення кількості моноцитів і/або лімфоцитів, випадки тромбемболії, рідко – тромбоцитопенія і нетромбоцитопенічна пурпура.

Серцево-судинні: політопна шлуночкова екстрасистола, пароксизмальна брадикардія, гіпертонія і гіпертонічна енцефалопатія, розрив серця можливий у пацієнтів, які недавно перенесли інфаркт міокарда.

Центральна нервова система: зміни особистості та поведінки, які найбільш часто виявляються як ейфорія; повідомлялось також про такі побічні ефекти: безсоння, дратівливість, гіперкінезія, депресія і, рідко, психози. Після лікування можлива поява набряку диску зорового нерва і підвищеного внутрішньочерепного тиску (псевдопухлина). Можуть спостерігатись і такі неврологічні побічні ефекти, як запаморочення, конвульсії і головний біль.

Ендокринні та метаболічні: пригнічення та атрофія надниркових залоз (зменшення реакції на стрес), синдром Кушинга, гірсутизм, порушення менструального циклу, зменшення переносимості вуглеводів, підвищена потреба в інсуліні або оральних ліках проти діабету у хворих на діабет, перехід латентного діабету в клінічно активну форму, негативний азотний баланс через катаболізм білків, утримання в організмі натрію і води, підвищена втрата калію, набряк і гіпокаліємічний алкалоз, імпотенція та уповільнений ріст дітей і підлітків.

Шлунково-кишкові: нудота, гикавка, езофагіт, пептичні виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, можливі також виразкові перфорації та кровотеча у шлунково-кишковому тракті (криваве блювання, мелена), панкреатит і перфорація жовчного міхура та кишечнику (особливо у пацієнтів з хронічним запаленням кишечнику).

Кістки та м’язи: слабкість, стероїдна міопатія, остеопороз і компресійні переломи хребта, асептичний остеонекроз (більш часто – асептичний некроз голови або стегон і плечей), розриви сухожилля (особливо при паралельному використанні деяких хінолонів), ураження хрящів суглобів і некроз кісток (при частих внутрішньосуглобних ін’єкціях).

Шкіра: уповільнене загоєння ран, стоншена та уразлива шкіра, петехії та синці, еритема, підвищене потовиділення, вугри, пригнічена реакція на нашкірні тести. Можливі також алергічний дерматит, кропив’янка та ангіоневротичний набряк.

Очі: підвищений внутрішньоочний тиск, глаукома, катаракта або витрішкуватість.

Реакції гіперчутливості спостерігаються рідко, вони виявляються як висипка, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм і анафілактична реакція.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до дексаметазону або до будь-якого іншого інгредієнта препарату.

Дексаметазон протипоказаний при гострих вірусних, бактеріальних або системних грибкових інфекціях (якщо не вживається належна терапія), синдромі Кушинга, вакцинації живою вакциною, а також при годуванні груддю (за винятком невідкладних випадків).

Внутрішньом’язове призначення протипоказано пацієнтам з тяжкими порушеннями гемостазу.

Передозування.

Існують рідкі повідомлення про гостре передозування або про смерть через гостре передозування.

Передозування, звичайно тільки після кількох тижнів вживання надмірних доз, може спричинити більшість із небажаних ефектів, зазначених у розділі “Побічна дія”, перш за все синдром Кушинга.

Специфічного антидоту проти цих ліків немає. Лікування передозування повинно бути підтримуючим і симптоматичним. Гемодіаліз не є ефективним методом прискореного виведення дексаметазону з організму.

Особливості застосування.

Під час парентерального лікування кортикоїдами в рідких випадках можуть спостерігатись реакції гіперчутливості, тому треба вжити належних заходів перед початком лікування дексаметазоном, зважаючи на можливість (особливо у пацієнтів з алергічними реакціями на будь-які інші ліки в анамнезі) алергічних реакцій.

Якщо пацієнт знаходиться у стані незвичного стресу (через травму, операцію або тяжке захворювання) під час терапії або під час припинення терапії дексаметазоном, дозу слід збільшити або використовувати гідрокортизон або кортизон.

Пацієнтам, які приймали дексаметазон тривалий час і зазнають тяжкого стресу після припинення терапії, слід відновити прийом дексаметазону, оскільки спричинена недостатність надниркових залоз може продовжуватись протягом кількох місяців після припинення лікування.

Лікування дексаметазоном або природними глюкокортикоїдами може приховати симптоми існуючої або нової інфекції, а також симптоми кишкової перфорації.

Дексаметазон може загострити системну грибкову інфекцію, латентний амебіаз і туберкульоз легенів.

Пацієнти з туберкульозом легенів в активній формі повинні одержувати дексаметазон (разом із засобами проти туберкульозу) тільки при швидкоплинному або сильно розсіяному туберкульозі легенів. Пацієнти з неактивною формою туберкульозу легенів, які лікуються дексаметазоном, або пацієнти, які реагують на туберкулін, повинні одержувати хімічні профілактичні засоби.

Обережність і медичний нагляд рекомендовані хворим на остеопороз, гіпертонію, серцеву недостатність, туберкульоз, глаукому, печінкову або ниркову недостатність, діабет, активну пептичну виразку, свіжий кишковий анастамоз, ульцеративний коліт і епілепсію. Особливого догляду потребують пацієнти протягом перших тижнів після інфаркту міокарда, пацієнти з тромбемболією, тяжкою міастенією, гіпотиреозом, психозом або психоневрозом, а також пацієнти похилого віку.

Під час лікування дексаметазоном може спостерігатися загострення діабету або перехід від латентної фази до клінічних виявів діабету.

При тривалому лікуванні дексаметазоном слід контролювати рівні калію у сироватці.

Вакцинація живою вакциною протипоказана під час лікування дексаметазоном. Вакцинація вбитою вірусною або бактеріальною вакциною не приводить до очікуваного розвитку антитіл і не має очікуваного захисного ефекту. Дексаметазон звичайно не дають за 8 тижнів до вакцинації і не починають давати раніше, ніж через 2 тижні після вакцинації.

Пацієнти, які тривалий час лікуються високими дозами дексаметазону і ніколи не хворіли на кір, повинні уникати контакту з інфікованими особами; при випадковому контакті рекомендован профілактичне лікування імуноглобуліном.

Рекомендується виявляти обережність пацієнтам, які одужують після операції або перелому кісток, оскільки дексаметазон може уповільнити загоєння ран і утворення кісткової тканини.

Дія глюкокортикоїдів посилюється у хворих на цироз печінки або гіпотиреоз.

Внутрішньосуглобне призначення дексаметазону може призвести до місцевих або системних ефектів. Часте застосування може спричинити ураження хряща або некроз кістки.

Перед внутрішньосуглобним введенням слід видалити із суглоба синовіальну рідину і дослідити її (перевірити на наявність інфекції). Треба уникати введення кортикоїдів в інфіковані суглоби. Якщо інфекція суглоба розвивається після ін’єкції, треба почати належну терапію антибіотиками.

Пацієнтів треба повідомити про те, щоб вони уникали фізичного навантаження на уражені суглоби до часу, коли запалення буде вилікувано.

Треба уникати введення цих ліків у нестійкі суглоби.

Кортикоїди можуть порушувати результати алергічних нашкірних тестів.

Дітей і підлітків можна лікувати дексаметазоном тільки у разі явної необхідності. Під час лікування дексаметазоном необхідний ретельний нагляд за ростом і розвитком дітей і підлітків.

Вагітність і лактація

Не можна виключити шкідливу дію дексаметазону на плід та новонароджену дитину. Ці ліки пригнічують внутрішньоматковий розвиток плода. Дексаметазон треба приймати під час вагітності тільки в окремих невідкладних випадках, якщо очікувана користь від прийому для матері переважує можливий ризик для плода. Спеціальна обережність рекомендована при передеклампсії. За загальними рекомендаціями, під час вагітності слід використовувати найменшу ефективну дозу для контролю основного захворювання. Дітей, народжених матерями, які приймали глюкокортикоїди під час вагітності, треба ретельно перевіряти на наявність недостатності надниркових залоз.

Глюкокортикоїди проходять крізь плаценту і досягають високих концентрацій у плоді. Дексаметазон не так інтенсивно метаболізується у плаценті, як, наприклад, преднізон, тому він може виявлятись у плоді у високих концентраціях. За деякими даними, навіть фармакологічні дози глюкокортикоїдів можуть підвищити ризик недостатності плаценти, олігогідрамніозу, уповільненого розвитку плода або його внутрішньоматкової смерті, підвищення кількості лейкоцитів (нейтрофілів) у плода і недостатності надниркових залоз.

Жінкам, які одержували кортикостероїди під час вагітності, рекомендовані додаткові дози кортикостероїдів під час пологів. При затяжних пологах або при плануванні кесарева розтину рекомендовано внутрішньовенне введення 100 мг гідрокортизону кожні 8 годин у період перед народженням дитини.

Невеликі кількості глюкокортикоїдів знаходять у грудному молоці. Тому годування груддю не рекомендовано під час терапії дексаметазоном (особливо при використанні доз більших за фізіологічні). Можливий вплив полягає в уповільненні росту дитини і зменшенні секреції ендогенних глюкокортикоїдів.

Взаємодія з лікарськими засобами.

Паралельне використання дексаметазону і нестероїдних протизапальних ліків підвищує ризик шлунково-кишкової кровотечі і утворення виразок.

Ефективність дексаметазону зменшується, якщо паралельно приймати рифампіцин, карбамазепін, фенобарбітон, фенітоїн (дифенілгідантоїн), примідон, ефедрин або аміноглутетимід, тому доза дексаметазону у таких комбінаціях повинна збільшуватись.

Дексаметазон зменшує терапевтичний ефект ліків проти діабету, гіпертонії, кумаринових антикоагулянтів, празиквантелу і натріуретиків (тому дозу цих ліків слід збільшити); він підвищує активність гепарину, альбензазолу і каліуретиків (дозу цих ліків слід зменшити у разі необхідності).

Дексаметазон може змінити дію кумаринових антикоагулянтів, тому при вживанні такої комбінації ліків слід більш часто перевіряти протромбіновий час.

Паралельне використання дексаметазону і високих доз глюкокортикоїдів або агоністів b₂-рецепторів підвищує ризик гіпокаліємії. У пацієнтів з гіпокаліємією серцеві глікозиди сильніше сприяють порушенню ритму і мають більшу токсичність.

Глюкокортикоїди посилюють нирковий кліренс саліцилату, тому іноді важко одержати терапевтичні концентрації саліцилатів у сироватці. Треба виявляти обережність пацієнтам, які поступово знижують дозу кортикостероїду, оскільки при цьому може спостерігатись підвищення концентрації саліцилату у сироватці та інтоксикація.

Якщо паралельно застосовуються оральні контрацептиви, час напіввиведення глюкокортикоїдів може подовжитись, що посилить їх біологічну дію і може підвищити ризик побічних ефектів.

Одночасне використання ритордину і дексаметазону протипоказано під час пологів, оскільки це може призвести до набряку легенів. Повідомлялось про смерть породіллі через розвиток такого стану.

Види взаємодії, які мають терапевтичні переваги: паралельне призначення дексаметазону і метоклопраміду, дифенгідраміду, прохлорперазину або антагоністів рецеторів 5-ГТ₃ (рецепторів серотоніну або 5-гідрокси-триптаміну, тип 3, таких як ондансетрон або гранісетрон) ефективно для профілактики нудоти і блювання, спричинених хіміотерапією цисплатином, циклофосфамідом, метотрексатом, фторурацилом.

Умови та термін зберігання.Термін зберігання - 5 років

Зберігати при температурі не вище 25 ^оС, в недоступному для дітей місці.