Эрлонат инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна назва: erlotinib;

основні фізико-хімічні властивості: білого кольору круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою;

склад: 1 таблетка містить 150 мг ерлотинібу у вигляді ерлотинібу гідрохлориду;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію лаурилсульфат, натрію крохмальгліколят, гідроксипропілцелюлоза, гідроксипропілметилцелюлоза Е-5, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза Е-15, титану діоксид.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні засоби. Код АТС L01XX34.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Ерлотиніб – потужний інгібітор тирозинкінази рецепторів епідермального фактора росту, що відповідає за процес внутрішньоклітинного фосфорилювання епідермального фактора росту, експресія якого спостерігається на поверхні як нормальних, так і пухлинних клітин. Інгібування фосфотирозину рецепторів епідермального фактора гальмує ріст ліній пухлинних клітин і/або призводить до їх загибелі.

Фармакокінетика. Добре всмоктується після прийому внутрішньо. Час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові (TCmax) – 4 год. Біодоступність – 59%, прийом їжі підвищує біодоступність. Максимальна концентрація в плазмі крові (Cmax) – 1,995 нг/мл. Час для досягнення стійкого стану концентрації ерлотинібу в плазмі крові (TCss) – 7–8 днів. Перед прийомом наступної дози мінімальна концентрація в плазмі крові (Cmіn) – 1,238 нг/мл. Площа під кривою концентрація/час (AUC) у міждозовому інтервалі при досягненні стійкого стану концентрації в плазмі крові (Css) – 1,3 мкг х год./мл. Об’єм розподілу – 232 л (з розподілом у тканину пухлини). У зразках пухлинної тканини (рак легені, рак гортані) на 9 день лікування концентрація ерлотинібу – 1,185 нг/м, що становить 63% від Сmax у плазмі при досягненні Css. Концентрація основних активних метаболітів у тканині пухлини 160 нг/м, що відповідає 113% Cmax у плазмі при досягненні Css. Сmax у пухлинних тканинах – приблизно 73% від концентрації препарату в плазмі, TСmax у тканині – 1 год. Зв’язок з білками (альбумін і альфа-1 кислий глікопротеїн) – 95%. Метаболізується в печінці при участі ферменту CYP3A4 (іn vіtro 80–95%), у меншому ступені CYP1A2 і легеневої ізоформи CYP1A1. Метаболізм відбувається трьома шляхами: О-диметилювання однієї з бічних або обох ланцюгів з наступним окиснюванням до карбонових кислот; окиснювання ацетиленової частини молекули з наступним гідролізом до арилкарбонової кислоти; ароматичне гідроксилювання фенілацетиленової частини молекули. Основні метаболіти (менше 10% концентрації ерлотинібу) утворюються в результаті О-диметилювання однієї з бічних ланцюгів і мають активність, що порівнюється з ерлотинібом; їхня фармакокінетика аналогічна фармакокінетиці ерлотинібу. Кліренс – 4,47 л/год. Період напіввиведення (Т1/2) – 36,2 год. Метаболіти і залишкові кількості ерлотинібу виводяться переважно з каловими масами (більше 90%), незначна кількість (менше 9% однократної дози) – нирками. При підвищенні концентрації загального білірубіну й альфа-1 кислого глікопротеїну спостерігається зниження кліренсу ерлотинібу, підвищення – у курців.

Показання для застосування. Місцеворозповсюджений або метастатичний недрібноклітинний рак легені після неефективного застосування однієї або більше схем хіміотерапії.

Спосіб застосування та дози. Застосовують внутрішньо. Дорослим та дітям старше 12 років - за 1 год до або через 2 год після прийому їжі, 1 раз на добу.

Недрібноклітинний рак легені: 150 мг щодня у складі хіміотерапії.

Побічна дія. Найчастіше (незалежно від причинного зв’язку з Ерлонатом): висипи (69–75%) і діарея (48–54%), в основному І і ІІ ступеня тяжкості і не вимагають втручання. Висипи і діарея ІІІ/ІV ступеня тяжкості (9% і 6% відповідно у хворих на недрібноклітинний рак легені і 5% – у хворих на рак підшлункової залози). Середній період часу до виникнення висипів 8–10 днів, до початку діареї – 12–15 днів.

Частота розвитку побічних дій при монотерапії і в комбінації з гемцитабіном: дуже часто (більше 10%); часто (більше 1% і менше 10%); іноді (більше 0,001% і менше 1%); рідко (більше 0,0001 і менше 0,001%); дуже рідко (менше 0,0001%), включаючи окремі випадки.

З боку травної системи: дуже часто – анорексія, діарея, блювання, стоматит, диспепсія, абдомінальний біль, часто – шлунково-кишкові кровотечі, деякі з яких пов’язані з одночасним прийомом варфарину або нестероїдних протизапальних засобів, порушення функції печінки (у т.ч. аланінамінотрансферази (AЛ), аспартатамінотрансферази (ACT), білірубіну), в основному минущі, легкого або помірного ступеня тяжкості або пов’язані з метастазами в печінку.

З боку органів чуття: дуже часто – кон’юнктивіт, сухий кератокон’юнктивіт; часто – кератит (1 випадок розвитку виразки рогівки).

З боку дихальної системи: дуже часто – кашель, задишка, часто – носова кровотеча ; іноді – інтерстиціальні захворювання легень (інтерстиціальна пневмонія, облітеруючий бронхіоліт, фіброз легень, гострий респіраторний дистрес-синдром, інфільтрація легень, у т.ч. з летальним результатом).

З боку нервової системи: дуже часто – головний біль, невропатія, депресія.

З боку шкірних покривів: дуже часто – висипання, алопеція, сухість шкіри, свербіж.

Інші: дуже часто – гарячка, підвищена стомлюваність, озноб, тяжкі інфекції (пневмонія, сепсис), у т.ч. з нейтропенією, фіброзне запалення підшкірної клітковини, зниження маси тіла.

Протипоказання. Гіперчутливість, вагітність, період лактації. Дитячий вік до 12 років.

Передозування. Симптоми: діарея, шкірні висипи, підвищення активності "печінкових" трансаміназ. Лікування: симптоматична терапія.

Особливості застосування. Інтерстиціальні захворювання легень (ІЗЛ), у т.ч. з летальним результатом, рідко діагностувалися у хворих на недрібноклітинний рак легені, які приймали Ерлонат. Загальна частота випадків ІЗЛ у хворих, включаючи застосування в комбінації з хіміотерапією, – 0,6%. Більшість випадків ІЗЛ була пов’язана з прийомом супутньої або раніше проведеної хіміо-, променевої терапії, паренхіматозним захворюванням легень в анамнезі, метастатичним ураженням легень або інфекцією. При розвитку нових і/або прогресуванні симптомів (задишка, кашель і гарячка) прийом Ерлонату необхідно припинити до встановлення причини. У випадку розвитку ІЗЛ необхідно відмінити препарат і провести відповідне лікування. При виникненні тяжкої або помірної діареї можливе призначення лопераміду. В деяких випадках може бути потрібно знизити дозу ерлотинібу. При тяжкій або стійкій діареї, нудоті, анорексії або блюванні з дегідратацією Ерлонат тимчасово відміняють і проводять регідратацію.

З обережністю застосовують препарат при печінковій недостатності.

Вагітність та лактація. Ерлонат не можна застосовувати від час вагітності і годування груддю.

Під час лікування і як мінімум протягом 2 тижнів після його закінчення слід застосовувати надійні методи контрацепції.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Може бути потрібна корекція дози індукторів або інгібіторів ферменту CYP3A4. Інгібітори CYP3A4 (у т.ч. кетоконазол) знижують метаболізм ерлотинібу і підвищують його концентрацію в плазмі: застосування кетоконазолу в дозі 200 мг внутрішньо 2 рази на добу протягом 5 днів підвищує AUC ерлотинібу на 86% і Сmax на 69%.

Необхідно бути обережними при застосуванні Ерлонату у поєднанні з інгібіторами CYP3A4. У разі розвитку токсичності, необхідно знизити його дози.

Індуктори CYP3A4 (у т.ч. рифампіцин) підвищують метаболізм ерлотинібу і значно знижують його концентрацію в плазмі: застосування рифампіцину в дозі 600 мг внутрішньо 4 рази на добу протягом 7 днів знижує AUC ерлотинібу на 69% (клінічне значення не встановлене).

Відзначено підвищення Міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) і розвиток кровотеч, включаючи шлунково-кишкові, деякі з яких були пов’язані з одночасним прийомом варфарину. При одночасному застосуванні варфарину та інших похідних кумарину необхідно регулярно контролювати протромбіновий час або MHВ.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.

Термін придатності – 2 роки.