Эритромицин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: erythromycin;

(3R,4S,5S,6R,7R,9R,11R,12R,13S,14R)-4-[(2,6-дидезокси-3-С-метил-3-О-метил-α-L-рибо-гексопіранозил)-окси]-14-етил-7,12,13-тригідрокси-3,5,7,9,11,13-гексаметил-6-([3,4,6-тридезокси-3-диметиламіно-β-D-ксило-гексопіринозил)окси] оксациклотетрадекан-2,10-діон;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки білі або білі з кремовим відтінком, круглі, двоопуклі з гладкою поверхнею та цільними краями;

склад: 1 таблетка містить еритроміцину 200 мг;

допоміжні речовини: крохмаль рисовий, крохмаль картопляний, полісорбат 80, натрію крохмальгліколят, желатин, тальк, магнію стеарат;

склад оболонки: сополімер метакрилової кислоти − етилакрилату (1:1), дисперсія 30 %, триетилцитрат, тальк.

Форма випуску.

Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні.

Фармакотерапевтична група.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди. Код АТС J01FA01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Еритроміцин відноситься до групи макролідних антибіотиків. Виявляє бактеріостатичну дію, механізм якої заснований на блокуванні біосинтезу білків у бактеріальній клітині шляхом зв’язування із субстанцією 50S рибосоми.

Еритроміцин в умовах in vitro діє на:

• грампозитивні бактерії: Listeria monocytogenes, Corynеbacterium diphtheriae, Staphylococcus spр., Streptococcus spр. (у тому числі Enterococcus spp.).

• грамнегативні бактерії: Neisseria meningitidis, Neisseria gonorrhoeae, Legionella pneumophila, Moraxella catarrhalis, Bordetella pertussis, Campylobacter spp., Mycoplasma pneumoniae (штами, стійкі до еритроміцину, як правило, чутливі до антибіотика, одночасно застосованого із сульфаніламідами), Ureaplasma urealyticum, Treponema pallidum, Chlamydia spp., Clostridium spp.

Ерадикація більшості штамів Haemophilus influenzae спостерігається тільки при значних концентраціях препарату. Еритроміцин не є ефективним при лікуванні інфекцій, спричинених грибами і вірусами.

Фармакокінетика. Еритроміцин не стійкий у кислому середовищі, тому таблетка вкрита оболонкою. Це попереджує препарат від дезактивації шлунковим соком, але не сприяє повному всмоктуванню з травного тракту, враховуючи індивідуальні відмінності. Повний шлунок також зменшує абсорбцію препарату. Після прийому внутрішньо 250 мг або 500 мг препарату максимальна концентрація (0,3 – 0,4 мг/л і 0,3 – 1,9 мг/л) у сироватці крові відмічається через 2–4 год. Концентрація препарату у сироватці крові жінок звичайно більша, ніж у чоловіків.

Період напіввиведення становить від 1 до 2 год., а терапевтична концентрація утримується протягом 6 годин. При нирковій недостатності період напіввиведення збільшується до 6–8 год.

З білками крові еритроміцин зв'язується приблизно на 70 %. Препарат добре проникає у більшість тканин і органів. У середньому вусі і піднебінних мигдаликах досягає концентрацій, подібних до концентрацій у сироватці крові. Високі терапевтичні концентрації препарату спостерігаються також у плевральній і перитонеальній рідинах. Проникає через плацентарний бар'єр, у материнське молоко, клітини организму. Не проникає через гематоенцефалічний бар’єр і не потрапляє у суглобову рідину.

Препарат індукує активність мікросомальних ферментів, відповідних за його особистий метаболізм. У печінці препарат частково інактивується шляхом деметилювання.

Еритроміцин виводиться в незміненому вигляді, головним чином, із жовчю і калом і тільки 2,5 % − із сечею.

Препарат не виводиться з організму під час перитонеального діалізу і гемодіалізу.

Показання для застосування.

• Інфекції нижніх і верхніх дихальних шляхів, спричинених Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia pneumoniae.

• Коклюш (Bordetella pertussis) – лікування і профілактика осіб, які знаходилися у прямому контакті з хворим.

• Неспецифічний уретрит, спричинений Ureaplasma urealyticum і Chlamydia trachomatis.

• Інфекції травного тракту, спричинені Campylobacter jejunіi, Campylobaсter coli.

• Еритразма (Corynеbacterium minutissimum).

• М’який шанкр, спричинений Haemophilus ducreyi.

• Інфекції кишечнику, спричинені Entamoeba histolytica, у випадку зовнішньокишкових інфекцій еритроміцин слід призначати з іншими препаратами.

• Інфекції шкіри і м’яких тканин, спричинені стафілококами, стійкими до пеніциліну, або у випадку алергії до пеніциліну.

• Пустульозне акне (Propionibacterium acnes).

Еритроміцин є альтернативним антибіотиком у випадках гіперчутливості до пеніциліну при стрептококовому фарингіті, скарлатині (Streptococcus pyogenes – еритрогенні штами), інфекції спричиненої Streptococcus pneumoniae, дифтерії (Corynеbacterium diphtheriae), еризипелоїді (Erysipelothrix rusiopathiae), гонореї (Neisseria gonorrhoeae), ранньому сифілісі (Treponema pallidum), для профілактики ендокардиту у хворих після стоматологічного втручання.

Як допоміжний засіб при лікуванні виразкової хвороби (для ерадикації Helicobacter pylori).

Спосіб застосування та дози.

Дозування і тривалість лікування залежить від тяжкості інфекції, чутливості збудника, стану пацієнта, віку та маси тіла.

Дорослі

Звичайно призначають 1−2 таблетки (200 – 400 мг) 4 рази на добу через кожні 6 год. При тяжких і хронічних інфекціях лікар може збільшити дозу до 4 г на добу, розділених на 4 − 5 прийомів через рівні проміжки часу.

Діти масою тіла 26 кг і більше

Звичайно призначають 30 − 50 мг/кг маси тіла на добу розділених на 4 прийоми через кожні 6 год. При тяжких інфекціях добову дозу можна збільшити у 2 рази, розділену на 4 прийоми через кожні 6 год.

Діти масою тіла до 26 кг

Рекомендується призначати препарат у вигляді гранул для приготування сиропу або розчину для внутришньовенних вливань.

Для літніх хворих не потрібна зміна дозування; рекомендується спостереження за функцією печінки внаслідок можливого ії порушення у цій віковій групі.

Тривалість лікування залежить від тяжкості та виду інфекції. Препарат слід приймати ще як мінімум 2–3 дні після зникнення симптомів хвороби. Лікування інфекцій, спричинених стрептококами групи А, слід продовжувати мінімум 10 діб.

Препарат краще приймати натщесерце за 1 год. до їди, таблетки не ділити і не розкришувати.

Побічна дія.

Шлунково-кишкові розлади: біль у животі, нудота, блювання, пронос (особливо після великих доз препарату).

Транзиторне підвищення активності печінкових амінотрансфераз у сироватці крові. Рідко спостерігається холестатичний гепатат, печінкова недостатність. Спорадично спостерігається аритмія (шлуночкова тахікардія, розлади типу torsades de pointes), підсилене серцебиття.

Рідко − псевдомембранозний коліт.

Під час тривалого лікування або повторного лікування препаратом може розвинутися суперінфекція, спричинена стійкими до препарату бактеріями або грибами.

Спорадичне порушення слуху (шум у вухах, глухота) − особливо після прийому великих доз або у хворих з печінковою і нирковою недостатністю − звичайно зникає після відміни препарату.

Алергічні реакції: кропив’янка, шкірний висип, мультиформна еритема, токсико-колікваційний некроз епідермісу, синдром Стівенса-Джонсона, анафілаксія (виникає у 0,5 % пацієнтів).

Дуже рідко спостерігалися агранулоцитоз, порушення серцевого ритму, розлади нервової системи (запаморочення, сплутаність свідомості, галюцинації), кошмарні сновидіння, панкреатит, порушення функції нирок.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до макролідних антибіотиків та інших компонентів препарату.

Не рекомендується пацієнтам, які застосовують астемізоль, терфенадин, цисаприд, пімозид, ерготамін або дигідроерготамін.

Діти масою тіла до 26 кг через неможливість чіткого дозування (розламування таблетки).

Період годування груддю.

Передозування.

Симптомами передозування еритроміцином є шлунково-кишкові порушення (нудота, блювання, пронос) та втрата слуху. У випадку передозування еритроміцином необхідно припинити прийом препарату і швидко почати заходи щодо виведення його з організму: промивання шлунка, прийом активованого вугілля. Лікування симптоматичне.

Еритроміцин не видаляється з організму за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу.

Особливості застосування.

Застереження і спеціальні заходи при застосуванні.

Перед застосуванням препарату доцільно визначити виділеного збудника. Але лікування еритроміцином можна почати до проведення антибіотикограми, після одержання якої продовжити лікування або провести відповідну заміну препарату.

Еритроміцин з обережністю призначають хворим із порушенням печінкової функції або пацієнтам, які лікуються гепатотоксичними ліками. Під час тривалого лікування препаратом показане проведення функціональних проб печінки.

При лікуванні сифілісу у вагітних необхідно враховувати, що у плода препарат не досягає терапевтичних концентрацій, тому після народження слід призначати пеніцилін немовлятам, матері яких застосовували еритроміцин.

Препарат може підсилювати симптоми захворювання у хворих на myasthenia gravis.

Препарат може спотворювати результати рівня катехоламінів у сечі, визначених флюорометричним методом.

Враховуючи, що макроліди можуть спричиняти псевдомембранозний коліт, при появі проносу під час прийому еритроміцину слід ідентифікувати причину симптому. Якщо підтвердиться псевдомембранозний коліт, необхідно припинити застосування препарату і почати відповідне лікування. У легких випадках звичайно достатньо відмінити препарат, у тяжких – слід призначати метронідазол або ванкоміцин. Протипоказаний прийом засобів, що уповільнюють перистальтику кишечнику.

У тяжких хворих, котрі застосовують одночасно з еритроміцином ловастатин, спостерігалися випадки рабдоміолізу.

Застосування у період вагітності і годування груддю

Препарат проникає через плаценту, але концентрація у сироватці крові плода низька. Застосовувати його слід з урахуванням співвідношення ризик/користь.

Препарат потрапляє у грудне молоко, тому при необхідності застосування еритроміцину годування груддю рекомендується припинити на період лікування.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами і обслуговувати механізми

Відсутні данні про негативний вплив препарату на можливість керувати транспортними засобами і обслуговувати механізми.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Біотрансформація препарату відбувається, головним чином, у печінці за участю системи монооксигеназ, залежних від цитохрому Р₄₅₀. Еритроміцин (ензиматичний інгібітор) знижує активність ензимів і може змінювати власний метаболізм та інших препаратів, що застосовуються одночасно (мізоластин, бромкриптин, гексобарбітал, мідазолам, такролімус, тріазолам, вальпроєва кислота, рифабутин, зопіклон).

Еритроміцин внаслідок впливу на активність цитохрому Р₄₅₀ взаємодіє з наступними препаратами:

− підвищує концентрацію теофіліну у сироватці, чим підвищує його токсичність. У випадку одночасного застосування препаратів дозу теофіліну слід знизити і контролювати його концентрацію у сироватці;

− підвищує абсорбцію дигоксину і концентрацію його у сироватці;

− підвищує концентрацію циклоспорину і підсилює його нефротоксичність;

− здатний знижувати печінковий метаболізм карбамезепіну, що дозволяє знижувати дозу карбамезепіну до 50 % при одночасному застосуванні препаратів;

− підсилює токсичність фенітоїну, альфентанілу, метилпроднізолу, бензодіазепінів;

− одночасне застосування з дизопірамідом, хінідином, прокаїнамідом може подовжувати інтервал QT або спричиняти шлуночкову тахікардію;

− підвищує концентрацію цисаприду, що може спричинити до подовження інтервалу QT і порушення серцевого ритму;

− підвищує концентрацію терфенадину та астемізолу, що може призвести до тяжких порушень серцевого ритму.

Еритроміцин зменшує ефективність пероральних контрацептивів та збільшує ризик гепатотоксичності.

Антикоагулянти (варфарин, ацетокумарол), особливо у літньому віці, подовжують протромбіновий час і підвищують ризик виникнення кровотечі. Тому при поєднанні таких препаратів з еритроміцином слід постійно контролювати протромбіновий час.

Ерготамін або дигідроерготамін з еритроміцином можуть спричинити гостру токсичність зі спазмом судин.

Умови та термін зберігання.

Зберігати при температурі до 25ºС у захищеному від вологи та недоступному для дітей місці.

Термін придатності - 3 роки.