Рабифин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: рабепразол (rabeprazole): + 2-((4-(3-метоксипропокси)-3- метилперидин-2-іл)-метилсульфеніл)-1Н-бензімідазол натрію;

основні фізико-хімічні властивості: кишковорозчинні таблетки, від жовтуватого до жовтого кольору, круглі, з гладкою двоопуклою поверхнею;

склад: 1 таблетка містить натрію рабепразолу 10 мг або 20 мг;

допоміжні речовини: манітол, магнію оксид, гідроксипропілцелюлоза, целюлоза мікрокристалічна, карбоксиметилцелюлоза кальцій, тальк очищений, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид, поліетиленгліколь, етилцелюлоза, целюлози ацетилфталат, дибутилфталат, гідроксипропілметилцелюлози фталат, заліза оксид, крохмаль кукурудзяний.

Форма випуску. Таблетки кишковорозчинні.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори „протонної помпи”.

Код АТС А02ВС04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Рабепразол належить до класу антисекреторних сполук, які у хімічному відношенні є заміщеними бензимідазолами. Препарат не має антихолінергічних властивостей і не є антагоністом гістамінових Н-2 – рецепторів, але пригнічує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічного пригнічення ферменту Н+/К+ -АТФ-ази на секреторній поверхні парієтальних клітин шлунка. Ця ферментна система вважається кислотним (протонним) насосом і, таким чином, Рабіфін класифікується як інгібітор протонної помпи шлунка, який блокує фінальну стадію вироблення кислоти.

Антисекреторна активність. Після перорального прийому 20 мг Рабіфіну антисекреторний ефект спостерігається через 1 год і досягає максимуму через 2 - 4 год. Ефективність натрію рабепразолу щодо пригнічення секреції кислоти дещо посилюється в процесі щоденного прийому однієї таблетки, але стабільне пригнічення секреції досягається через 3 дні після початку прийому цього препарату. Після завершення прийому секреторна активність нормалізується протягом 2 - 3 днів.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Натрію рабепразол швидко абсорбується з кишечнику, а його пікові концентрації у плазмі досягаються приблизно через 3,5 год після прийому дози 20 мг. Абсолютна біодоступність після перорального прийому 20 мг (у порівнянні з внутрішньовенним введенням) становить майже 52 % завдяки метаболізму першого проходження. Крім того, біодоступність не збільшується при багаторазовому прийомі Рабіфіну. Їжа та час прийому протягом доби не впливають на абсорбцію натрію рабепразолу.

Розподіл. Ступінь зв'язування рабепразолу з білками плазми становить майже 96.3 %.

Метаболізм. У людини головними метаболітами, присутніми у плазмі, є тіоефір і карбонова кислота, а другорядні метаболіти, що присутні в низьких концентраціях, представлені сульфоном, диметилтіоефіром і кон'югатом меркаптурової кислоти. Незначну антисекреторну активність має лише диметильовий метаболіт, однак він не присутній у плазмі. Після одноразового прийому 20 мг міченого рабепразолу натрію він не спостерігався в сечі в незміненому стані.

Екскреція. Приблизно 90 % вказаної дози елімінується з сечею переважно у вигляді двох метаболітів: кон'югата меркаптурової кислоти та карбонової кислоти.

Ниркова недостатность. У пацієнтів з термінальною хронічною нирковою недостатністю, які перебувають на підтримуючому гемодіалізі (кліренс креатиніну £ 5 мл/хвл./1.73 м²), розподіл натрію рабепразолу був дуже подібний до такого у здорових добровольців. АUС рабепразолу натрію та пікові концентрації у плазмі крові для таких пацієнтів були майже на 35 % підвищені у порівнянні із здоровими добровольцями. Середнє значення періоду напіввиведення становить 0,82 год у здорових добровольців, 0,95 год - у пацієнтів, що перебувають на гемодіалізі та 3,6 год у постдіалізних хворих. Доза, що розрахована для пацієнтів з нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, була приблизно вдвічі більшою, ніж у здорових добровольців.

Печінкова недостатність. Після разової дози 20 мг Рабіфіну у пацієнтів з помірним хронічним ураженням печінки АUС збільшувалась вдвічі та спостерігалось 2-3-разове збільшення періоду напіввиведення рабепразолу у порівнянні зі здоровими добровольцями. Таким чином, при щоденному прийомі 20 мг препарату протягом 7 днів АUС повинно збільшуватись не менш ніж в 1,5 рази, а зміни пікових концентрацій у плазмі до 1,2. Період напіввиведення натрію рабепразолу у пацієнтів з ураженням печінки становив 12,3 год у порівнянні з 2,1 год для здорових добровольців.

Пацієнти літнього віку. При призначенні дози 20 мг Рабіфіну на добу протягом 7 днів АUС у пацієнтів літнього віку була приблизно вдвічі більшою, а максимальна концентрація у плазмі крові збільшувалась на 60 % у порівнянні з молодими здоровими добровольцями. Слід відзначити, однак, відсутність ознак акумуляції рабепразолу натрію.

Поліморфізм СУР2С19. При призначенні протягом 7 днів дози 20 мг Рабіфіну на добу у пацієнтів, які мають уповільнений метаболізм СУР2С19, рівні АUС та час напіввиведення були вище приблизно в 1,9 та 1,6 разу відповідно у порівнянні з такими у пацієнтів з швидким метаболізмом; у той самий час максимальна концентрація у плазмі крові збільшувалась лише на 40 %.

Показання для застосування. Пептична виразка дванадцятипалої кишки; пептична виразка шлунка; гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ); невиразкова диспепсія; для ерадикації Нelicobacter pуlоri (Н. руlоrі ) (у комбінації з відповідними антибактеріальними засобами); синдром Золлінгера-Еллісона; хронічний гастрит з підвищеною кислотоутворюючою функцією шлунка в стадії загострення.

Спосіб застосування та дози. При пептичній виразці дванадцятипалої кишки, пептичній виразці шлунка та ГЕРХ призначають по 20 мг препарату два рази на добу. Тривалість курсу лікування при пептичній виразці дванадцятипалої кишки становить 2 - 4 тижні, при виразці шлунка – 2 – 6 тижнів, а при ГЕРХ – 4 – 8 тижнів; підтримуюча терапія при ГЕРХ становить 10 мг або 20 мг один раз на добу до 12 місяців.

При невиразковій диспепсії призначають по 20 - 40 мг один раз на добу протягом 2 – 3 тижнів.

Для знищення Н. руlоrі слід звертатись до ерадикаційної терапії відповідними антибіотиками (амоксициліном, кларитроміцином, тетрацикліном), метронідазолом, фуразолідоном та препаратами вісмуту.

Рекомендується курс лікування тривалістю 7 днів однією з таких комбінацій препаратів:

Рабіфін по 20 мг 2 рази/добу + кларитроміцин по 500 мг 2 рази/ добу та амоксицилін по 1 г 2 рази/ добу. Рабіфін по 20 мг 2 рази/ добу + кларитроміцин по 500 мг 2 рази/ добу та метронідазол по 400 мг 2 рази/ добу.

Найкращі результати ерадикації, які перевищують 90%, спостерігаються при використанні комбінації Рабіфіну з кларитроміцином та амоксициліном.

При синдромі Золлінгера-Еллісона початкова доза препарату становить 60 мг на добу, при необхідності дозу підвищують; підбір дози визначається індивідуально.

При хронічному гастриті з підвищеною кислотоутворюючою функцією шлунка в стадії загострення призначають по 20 - 40 мг на добу протягом 2 – 3 тижнів.

Таблетки не можна розжовувати або подрібнювати, а слід ковтати цілими.

Побічна дія. Звичайно Рабіфін добре переноситься пацієнтами. Побічні ефекти, що спостерігались, були здебільшого незначними, помірними і швидко минали. Найчастішими негативними проявами з боку травного тракту і печінки можуть бути: діарея або запор, біль у животі, нудота, блювання, метеоризм, відрижка; зрідка - підвищення активності печінкових ферментів, порушення смаку, сухість у роті.

З боку системи кровотворення: в окремих випадках лейкопенія, тромбоцитопенія.

З боку нервової системи: можливі запаморочення, головний біль, збудження або сонливість, депресія.

Алергічні реакції: шкірні висипи, свербіж, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм.

Інші прояви: фарингіт, біль у спині, грипоподібний синдром, міалгія, біль у грудях, синусит, судоми ікроножних м'язів, інфекція сечовидільних шляхів, в поодиноких випадках спостерігалось збільшення маси тіла, порушення зору, підвищена пітливість.

Протипоказання. Рабіфін протипоказаний пацієнтам з гіперчутливістю до рабепразолу натрію, заміщених бензимідазолів або до будь-якого іншого інгредієнта препарату. Рабіфін протипоказаний також вагітним.

Передозування. Симптоми: підвищена пітливість, запаморочення, головний біль, сонливість, сухість у роті, нудота, блювання. При передозуванні необхідно проводити симптоматичне та підтримуюче лікування.

Особливості застосування. Перед початком застосування необхідно виключити наявність у хворого злоякісного новоутворення.

При призначенні Рабіфіну пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок та печінки рекомендується дотримуватись обережності на ранніх стадіях терапії препаратом.

Не рекомендується для лікування дітей, оскільки немає досвіду його застосування у пацієнтів цієї вікової групи.

Безпека застосування Рабіфіну під час вагітності не досліджена. Експериментально доведено, що препарат може проникати через плацентарний бар’єр, тому застосування його під час вагітності протипоказано. Невідомо, чи здатний рабепразол натрію потрапляти у молоко матерів, що годують груддю, тому при застосуванні Рабіфіну матері, які годують груддю, повинні відмовитись від грудного годування. Враховуючи властивий натрію рабепразолу профіль побічних ефектів, можна вважати, що Рабіфін не повинен негативно впливати на керування автомобілем та роботу з потенційно небезпечними механізмами. Разом з тим у разі появи сонливості рекомендується уникати керування автомобілем та роботи з механізмами.

У разі виникнення дерматологічних проявів, застосування препарату слід припинити.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Натрію рабепразол, як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП), метаболізується ферментами, що входять до печінкової системи цитохрому Р₄₅₀ (СУР)₄₅₀. Дослідження на здорових добровольцях довели, що рабепразол натрію не вступає у взаємодію із значними клінічними наслідками з іншими лікарськими засобами, які метаболізуються ферментами системи СУР₄₅₀, такими як варфарин, фенітоїн, теофілін та діазепам.

Натрію рабепразол викликає сильне та тривале зниження продукування шлункової кислоти. Таким чином, натрію рабепразол може взаємодіяти з препаратами, абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту.

У здорових добровольців прийом рабепразолу натрію спричиняв зниження концентрації кетоконазолу в плазмі крові на 33% і підвищення мінімальної концентрації дигоксину на 22%. Тому при одночасному застосуванні Рабіфіну з кетоконазолом або дигоксином необхідно коригувати дози останніх. Концентрація рабепразолу та активного метаболіту кларитроміцину при одночасному застосуванні збільшується на 24% і 50% відповідно. Це розглядається як корисний результат взаємодії при эрадикації H.pylori.

Не було виявлено взаємодії рабепразолу натрію з рідкими антацидами. Крім того, не виявлено клінічно значущої взаємодії Рабіфіну з їжею.

Умови та термін зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С, у захищеному від світла і вологи та недоступному для дітей місці. Термін придатності - 2 роки.