МАНИНИЛ^® 3,5 инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна назва: глібенкламід (glibenclamide);

1-{4-[2-(5-хлор-2-етоксибензамідо)етил]фенілсульфоніл}-3- циклоксигексилсечовина;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки плоскоциліндричної форми, рожевого кольору, зі скошеними краями і рискою для поділу з одного боку;

склад: 1 таблетка містить 3,5 мг глібенкламіду;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, метилгідроксиетил-целюлоза, кремнію діоксид осаджений, магнію стеарат, кошеніль червона А (барвник Е 124).

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемізуючі препарати. Сульфонаміди, похідні сульфанілсечовини. Код АТС А10ВВ01.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Глібенкламід чинить гіпоглікемізуючу дію як у хворих на цукровий діабет ІІ типу, так і у здорових людей, оскільки він підвищує секрецію інсуліну з b-клітин підшлункової залози за рахунок їх стимуляції. Цей ефект підсилюється під впливом глюкози.

Фармакокінетика. Після перорального прийому у людини настає швидке й практично повне всмоктування Манінілу^(R) 3,5 у травному тракті. Одночасний прийом їжі може приводити до пониження концентрації у плазмі порівняно із застосуванням натще. Зв’язування глібенкламіду з альбуміном плазми становить більше 98%. У печінці глібенкламід практично повністю перетворюється на два основних метаболіти: 4-трансгідроксиглібенкламід і 3-цис-гідроксиглібенкламід. Обидва метаболіти однаковою мірою виводяться з організму через нирки та печінку. Середній період напіввиведення глібенкламіду з плазми становить 1,5-3,5 год. Тривалість дії, однак, не відповідає періоду напіввиведення з плазми. У пацієнтів з обмеженою функцією печінки виведення з плазми є уповільненим. За помірної недостатності нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв) виведення вихідної субстанції й обох основних метаболітів залишається без змін; при тяжкій нирковій недостатності є можливою кумуляція.

Показання для застосування. Манініл^(R) 3,5 показаний при інсуліннезалежному цукровому діабеті ІІ типу (діабет дорослих), якщо відповідною дієтою і фізичною активністю обмін речовин не компенсується достатньою мірою та якщо немає необхідності у проведенні інсулінотерапії. За відсутності реакції на вторинне проведення терапії глібенкламідом можна спробувати провести комбіновану терапію з інсуліном. При повному припиненні ендогенної секреції інсуліну при цукровому діабеті ІІ типу тривалих ефектів, перевищуючих дію монотерапії інсуліном, комбінована терапія з інсуліном не гарантує.

Спосіб застосування та дози. При початковому лікуванні й, відповідно, при переведенні хворого на даний препарат з інших пероральних протидіабетичних засобів рекомендують застосовувати повільно підвищувані дози. Лікування доцільно розпочинати з 1,75 мг глібенкламіду на добу (1/2 таблетки Манінілу^(R) 3,5 один раз на день). Це дозування можна поступово підвищувати з інтервалом від кількох днів до приблизно одного тижня доти, поки не буде досягнута необхідна терапевтична доза. Максимальна ефективна доза становить 10,5 мг глібенкламіду на день (3 таблетки Манінілу^(R) 3,5 на день). У пацієнтів з масою тіла до 50 кг терапію розпочинають з найнижчої, за можливості, добової дози глібенкламіду: 1,75 мг на день (1/2 таблетки Манінілу^(R) 3,5 на день). Добові дози до 2 таблеток Манінілу^(R) 3,5 приймають не розжовуючи, з невеликою кількістю рідини, перед сніданком як одноразову дозу. При більш високих добових дозах сумарну дозу рекомендують приймати у співвідношенні 2:1 вранці та ввечері.

Побічна дія. Глібенкламід може призводити до пониження концентрації глюкози у крові аж до тяжких, іноді затяжних форм гіпоглікемії з комою та летальним кінцем. Причинами цього можуть бути передозування препарату, помилкове показання для застосування, знижена функція печінки та нирок, алкоголізм, нерегулярне харчування (особливо пропуск прийомів їжі), незвичне фізичне навантаження, ендогенні порушення вуглеводного обміну (наприклад у результаті захворювань щитовидної залози, передньої долі гіпофіза і кори надниркових залоз). Симптоми адренергічної протирегуляції можуть бути відсутніми або ж бути слабко вираженими при гіпоглікемії, що дуже повільно розвивається, при автономній невропатії або симпатолітичній супутній терапії (переважно блокаторами бета-адренорецепторів). На початку курсу лікування можуть розвиватися минаючі порушення зору. Іноді спостерігаються розлади з боку ШКТ, такі як нудота, печія, розлади смакових відчуттів, відчуття тиску й повноти у шлунку, блювання, болі у шлунку і пронос. Тяжкі генералізуючі гіперсенсивні (гіперчутливість) реакції (у тому числі й Erythema multiforme – синдром Стівенса – Джонсона), синдром Лайєлла, ексфоліативний дерматит, еритродермія і Erythema nodosum, а також холестаз, гепатит і підвищення печінкових ферментів – були описані тільки у поодиноких випадках. Також рідко зустрічаються порушення кровотворення (тромбоцитопенія – іноді з пурпурою) і, відповідно, дуже рідко – лейкоцитопенія, еритроцитопенія, панцитопенія і гранулоцитопенія до агранулоцитозу. У поодиноких випадках розвиваються гемолітичні анемії, васкуліти. Спостерігався слабкий діуретичний ефект глібенкламіду, може настати і збільшення маси тіла. Після тривалого застосування можливий розвиток гіпофункції щитовидної залози. Необхідно враховувати можливість появи перехресної алергії з іншими похідними сульфанілсечовини, з похідними сульфонамідів і з пробенецидом. Терапія цукрового діабету глібенкламідом потребує проведення регулярного лікарського контролю. Сам по собі глібенкламід не впливає на здатність керувати машинами. Але здатність брати активну участь у вуличному русі, керувати транспортними засобами, а також безпека виконання деяких видів робіт у надзвичайних ситуаціях (на високій драбині, на стовбах тощо) внаслідок гіпоглікемії може бути обмеженою або взагалі відсутньою. До встановлення оптимального дозування і, відповідно, при заміні препарату, а також через нерегулярний прийом глібенкламіду здатність брати активну участь у вуличному русі, керувати машинами тощо може бути пониженою.

Протипоказання. При інсулінзалежному цукровому діабеті І типу і при повній відсутності реакції на вторинне проведення терапії глібенкламідом при цукровому діабеті ІІ типу лікування препаратами сульфанілсечовини протипоказано, зокрема, при декомпенсації ацидотичного метаболізму, прекомі або діабетичній комі, декомпенсації обміну речовин при інфекційних захворюваннях і при операціях, а також при резекції підшлункової залози. До інших протипоказань належать тяжкі розлади функції печінки, тяжкі форми обмеження функції нирок з кліренсом креатиніну нижчим за 30 мл/хв, відома підвищена чутливість до глібенкламіду або до одного з інших інгредієнтів препарату. Не дозволяється застосування препарату у періоди вагітності та лактації.

Передозування. Явне гостре передозування глібенкламіду, як і прийом незначно підвищених доз протягом тривалого часу, може призводити до тяжкої пролонгованої та небезпечної для життя гіпоглікемії. Гіпоглікемія може розвиватись і через пропуск прийомів їжі, виконання незвичної фізичної праці та взаємодії між лікарськими засобами.

До симптомів гіпоглікемії можуть належати такі:

відчуття сильного голоду, нудота, блювання, слабкість;

неспокій, пітливість, тахікардія, тремор, мідріаз, гіпертонус;

головні болі, розлади сну, ендокринний психосиндром (явна зміна поведінки): як, наприклад, дратівливість, агресивність, пригнічення волі, депресивний настрій, слабка концентрація, сплутаність свідомості, розлади координації (невпевненість рухів, невпевненість при керуванні машинами), примітивний автоматизм (кривляння, хапальні рухи, чавкання), конвульсії, фокальні симптоми (геміплегії, афазії, роздвоєння зору), сонливість, кома, церебральні розлади дихання і судинної системи.

Терапія інтоксикацій. Легку гіпоглікемію (без втрати свідомості) пацієнт здатний усунути самостійно, прийнявши приблизно 20 г глюкози, цукру або багату на цукор їжу (фруктовий сік, колу). Після акарбози є можливим лише пероральне лікування гіпоглікемії глюкозою! При тяжкій формі гіпоглікемії (з втратою свідомості) необхідно негайно провести катетеризацію вени. Терапія: внутрішньовенна ін’єкція 40-100 мл 20% розчину глюкози і/або (й у тих випадках, коли катетеризація вени є неможливою) внутрішньом’язова або підшкірна ін’єкції 1-2 мл глюкагону. Для профілактики рецидивів після відновлення свідомості протягом наступних 24-48 год дають перорально вуглеводи (20-30 г вуглеводів відразу і через кожні 2-3 год) або проводять тривале вливання глюкози (5-20%). Можна вводити протягом 48 год через кожні 6 год по 1 мл глюкагону внутрішньом’язово. Регулярний контроль вмісту цукру в крові протягом не менше, ніж 48 год після закінчення тяжкого гіпоглікемічного стану. У тих випадках, коли за наявності інтоксикації високого ступеня (як у випадках суїцидальних намірів) зберігається втрата свідомості, проводять тривале вливання 5-10% глюкози, бажана концентрація глюкози в крові має становити приблизно 200 мг/дл. Після закінчення 20 хв можливо повторне вливання розчину висококонцентрованої глюкози. Якщо клінічна картина не змінюється: необхідно шукати інші причини втрати свідомості, окрім цього проводити терапію набряку мозку (дексаметазон, сорбіт), інтенсивне спостереження за хворим і терапію. При гострих отруєннях можуть проводитися, за обставин, поряд з вищенаведеними заходами також загальні заходи з усунення отрут (промивання шлунка, викликання блювання), а також призначення активованого вугілля. Глібенкламід не виводиться з організму гемодіалізом.

Особливості застосування. У пацієнтів з розладами функції печінки існує підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. Тривалі проміжки часу між прийомом їжі, неадекватний прийом вуглеводів, незвичне фізичне навантаження, вживання великої кількості алкоголю, а особливо поєднання всіх цих факторів є високим ризиком розвитку гіпоглікемії. Прийом ліків, які впливають на ЦНС, і блокаторів бета-адренорецепторів, може маскувати сиптоми гіпоглікемій. Через те що у похилому віці гіпоглікемія є особливо великим ризиком, у цій віковій групі надають перевагу застосуванню сульфанілсечовини з більш низьким вмістом активної речовини. Необхідно приділяти особливу увагу дозуванню для пацієнтів похилого віку. Хворі на діабет з явними ознаками церебрального склерозу й погано контактуючі хворі в цілому піддаються більшій небезпеці розвитку гіпоглікемії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Манініл^(R) 3,5 можна приймати у сполученні з інсуліном, метформіном, акарбозою і гуармелем. Додатково призначена медикаментозна терапія може змінювати встановлену дозу у пацієнтів, які проходять тривалий курс лікування глібенкламідом. Після відміни додаткової терапії обмін речовин може також змінюватися. Гіпоглікемізуюча дія глібенкламіду може підсилюватися при застосуванні речовин, що уповільнюють його виведення з організму. До них у тому числі належать сульфонамідні засоби, хлорамфенікол, фенілбутазон, оксифенбутазон, азопропанон, сульфінпіразон, похідні кумаринової кислоти, міконазол. Підсилення гіпоглікемізуючої дії глібенкламіду слід очікувати при супутньому застосуванні лікарських засобів, що самі по собі спричинюють зниження вмісту цукру в крові або підвищують чутливість до інсуліну. Поряд з інсуліном до них належать й інші пероральні протидіабетичні засоби, як, наприклад, метформін та акарбоза, а також саліцилати, фенілбутазон, парааміносаліцилова кислота, інгібітори МАО, фенфлурамін, пентоксифілін (парентерально, у високих дозах), окситетрациклін, анаболічні речовини, інгібітори ангіотензинконвертуючого ферменту, похідні клофібринової кислоти, флюоксетин, тритоквалін і фосфаміди (циклофосфамід, іфосфамід, трофосфамід). Симпатолітичні засоби, як, наприклад, бета-адреноблокатори, резерпін, клонідин і гуанетидин, можуть сприяти – при постійному застосуванні – пониженню вмісту цукру в крові. З клінічної точки зору, більш важливою обставиною є, однак, той факт, що дані речовини понижують також гормональну та нервову протирегуляцію й тим самим погіршують здатність сприймати попереджувальні симптоми гіпоглікемії. Барбітурати, фенітоїн і рифампіцин прискорюють процес виведення глібенкламіду з організму і в результаті цього здатні послаблювати його цукрознижувальну дію. Гіпоглікемізуюча дія глібенкламіду може бути послаблена глюкагоном, адреналіном та іншими симпатикоміметичними засобами, кортикостероїдами, гормонами щитовидної залози, діуретиками, включаючи ацетазоламід, нікотинову кислоту (у високих дозах), фенотіазини, діазоксид і статеві гормони. Антагоністи Н₂-рецепторів можуть як послабляти, так і посилювати гіпоглікемізуючу дію. Гостре або хронічне вживання алкоголю може непередбачено посилювати або послабляти гіпоглікемізуючу дію глібенкламіду.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 25° С та у захищеному від дії світла місці (останнє стосується скляної упаковки)! Лікарський засіб зберігати у недоступному для дітей місці! Термін придатності - 3 роки.