Ломустин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: lomustine; 1-(2-хлороетил)-3-циклогексил-1-нітрозосечовина;

основні фізико-хімічні властивості: тверді червоні капсули, що містять порошок жовтуватого кольору;

склад: 1 капсула містить 40 мг ломустину;

допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат.

Форма випуску. Капсули.

Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні засоби. Похідні нітрозосечовини. Код АТС L01АD02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Ломустин являє собою алкілуючий препарат групи нітрозосечовини. Ломустин (та/або його метаболіти) порушують функцію ДНК, РНК і пригнічують синтез ДНК.

Фармакокінетика. Препарат добре і швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. До 50 % препарату зв'язується з білками плазми крові. Проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр. Швидко і повністю метаболізується в печінці з утворенням активних метаболітів. Період напіввиведення становить 16 – 48 годин.

Показання для застосування. Ломустин показаний для паліативної терапії як доповнення до інших форм лікування або ж у стандартних схемах комбінованої терапії з іншими відомими хіміотерапевтичними препаратами при таких станах:

-          пухлини мозку: первинні пухлини і метастази у хворих, які вже отримували відповідне хірургічне та/або променеве лікування;

-          лімфогранулематоз: для другої лінії лікування;

-          інші пухлини: Ломустин застосовується для лікування раку шлунково-кишкового тракту, раку легенів (плоскоклітинний рак, недиференційований великоклітинний рак та аденокарцинома), раку нирок і раку молочної залози на пізніх стадіях захворювання, якщо лікування загальноприйнятими методами було неефективним.

Спосіб застосування та дози. Рекомендована доза Ломустину дорослим і дітям становить 130 мг/м² при одноразовому пероральному прийомі кожні 6 тижнів.

Хворим із зниженою функцією кісткового мозку дозу можна знизити до 100 мг/м² при дотриманні 6-тижневого інтервалу між прийомами.

Повторний курс Ломустину не слід призначати, поки вміст формених елементів у циркулюючій крові не відновиться до прийнятних значень (тромбоцити 100x10⁹/л, лейкоцити 4x10⁹/л). Вміст формених елементів у крові слід перевіряти щотижня, причому повторні курси не можна призначати до закінчення 6-тижневого терміну.

Наступні дози при лікуванні повинні підбиратися залежно від відповіді системи кровотворення хворого на попередню дозу. Як орієнтир при доборі доз можна використовувати таку схему:

У разі використання Ломустину в комбінації з іншими мієлосупресивними препаратами дози повинні коригуватися.

Лікування Ломустином проводять доти, доки він справляє терапевтичний ефект. За відсутності ефекту після 1 або 2 курсів лікування ефективність застосування препарату малоймовірна. Препарат не слід призначати частіше, ніж 1 раз у 6 тижнів.

Побічна дія.

Шлунково-кишковий тракт.

Через 3 - 6 годин після прийому препарату іноді спостерігаються нудота і блювання, що звичайно продовжуються менше 24 годин. Частота і тривалість цих побічних ефектів можуть знижуватися завдяки використанню протиблювотних препаратів перед введенням Ломустину, а також прийому Ломустину натщесерце.

Токсичність відносно системи кровотворення.

Основна і найбільш тяжка токсичність Ломустину пов'язана з пізнім пригніченням кісткового мозку. Звичайно вона розвивається через 4 - 6 тижнів після прийому препарату і носить дозозалежний характер. Тромбоцитопенія розвивається приблизно через 4 тижні і може тривати 1-2 тижні. Приблизно через 6 тижнів після прийому Ломустину розвивається лейкопенія, що триває 1-2 тижні. Приблизно у 65 % хворих вміст формених елементів білої крові може становити менше 5x10⁹/л, а у 36 % хворих - менше 3x10⁹/л. Звичайно тромбоцитопенія більш тяжка, ніж лейкопенія. Однак обидва види токсичності зумовлюють обмеження дози препарату.

Ломустин може спричинювати кумулятивну мієлосупресію, причому після прийому повторних доз іноді відмічається більш виражене пригнічення або ж тривалість цього стану збільшується.

Можуть розвинутися гостра лейкемія і дисплазія кісткового мозку, а також спостерігатись анемія, але розвивається вона не так часто і має менш тяжкий характер, ніж тромбоцитопенія та лейкопенія.

Токсична дія на легені.

Іноді повідомлялося про появу інфільтратів у легенях і/або фіброзу легені при застосуванні Ломустину. Поява токсичного ефекту відмічалася після закінчення 6 місяців (або через більш тривалий час) від початку лікування при сумарних дозах препарату більше 1 100 мг/м².

Інші токсичні ефекти.

Іноді спостерігаються стоматит, алопеція. У деяких хворих, які вживали Ломустин, спостерігалися неврологічні реакції, наприклад дезорієнтація, летаргія, атаксія і розлад артикуляції. Однак зв'язкок між зазначеними ефектами та застосуванням препарату у таких хворих не встановлений.

Нефротоксичність.

У хворих, які одержали високі кумулятивні дози препарату в умовах тривалого лікування Ломустином та іншими близькими препаратами нітрозосечовини, відмічалося порушення функції нирок, що полягало в зменшенні розмірів нирки, прогресуючій азотемії і нирковій недостатності. Повідомлялося також про ушкодження нирок у хворих, які вживали менші загальні дози препарату.

Токсична дія на печінку.

Може підвищуватися рівень трансаміназ, лужної фосфатази і білірубіну.

Канцерогенез, мутагенез, порушення репродуктивної функції. Лікування препаратами нітрозосечовини пов'язано з ризиком канцерогенної дії.

Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату; пригнічення функції кісткового мозку; вітряна віспа; оперізувальний герпес (ризик виникнення тяжкого генералізованого захворювання); вагітність і період лактації; порушення функції нирок, легень.

Передозування. При передозуванні можливі нудота, блювання протягом декількох годин, яка іноді потребує застосування антиеметиків; поява мієлосупресії, що самостійно відновлюється до кінця 6 – 7-го тижня (лейкопенія і тромбоцитопенія); помірно виражені мукозити.

Особливості застосування. Ломустин повинен призначатися лікарями, які мають досвід застосування протипухлинних препаратів. Основна і найбільш тяжка токсичність Ломустину пов'язана з пізнім пригніченням кісткового мозку, особливо тромбоцитопенією та лейкопенією, на фоні яких в ослаблених хворих іноді виникають кровотечі і тяжкі інфекції.

Слід щотижня проводити аналіз формених елементів крові протягом принаймні 6 тижнів після прийому призначеної дози (див. “Побічна дія'). Курси Ломустину у рекомендованих дозах не слід призначати частіше, ніж через 6 тижнів.

Токсичність Ломустину відносно кісткового мозку носить кумулятивний характер, тому коригування дози слід проводити на основі значень мінімального вмісту форменних елементів крові після прийому попередньої дози (див. таблицю коригування доз у розд. “Спосіб застосування та дози').

Необхідно дотримуватись обережності у разі призначення Ломустину хворим із зниженим рівнем тромбоцитів, лейкоцитів і еритроцитів у периферичній крові (див. “Спосіб застосування та дози').

Періодично слід перевіряти функцію печінки і нирок (див. “Побічна дія').

У зв'язку з пізнім пригніченням кісткового мозку слід щотижня проводити аналіз формених елементів крові протягом принаймні 6 тижнів після прийому призначеної дози.

Поряд із дослідженням функції легені у хворого перед початком лікування необхідно проводити повторні дослідження в процесі лікування. До групи підвищеного ризику належать хворі з вихідними показниками належної форсованої життєвої ємності легень (ФЖЄЛ) або дифузійної спроможності легенів (ДСЛco) нижче 70 %.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Препарати, що спричинюють патологічні зміни крові, можуть підсилювати лейкопенічну та тромбоцитопенічну дію Ломустину.

У зв’язку з тим, що при лікуванні Ломустином можливо пригнічення захисних функцій організму, послаблюється ефективність противірусних вакцинацій.

Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Термін придатності – 18 місяців.