Трифас 10 ампулы инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назва: torasemide; 1-ізопропіл-3-[(4-m-толуїдино-3-піридил)сульфаніл]-сечовина;

основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний розчин, який практично не містить часток.

склад: 2 мл розчину містять торасеміду натрію 10,631 мг, що відповідає 10 мг торасеміду;

допоміжні речовини: натрію гідроокис, трометамол, макрогол 400, вода для ін’єкцій.

Форми випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Сечогінні препарати. Високоактивні діуретики.

Код АТС С03С А04.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Торасемід, діє як салуретик, гальмує зворотну ренальну реабсорбцію іонів натрію та хлору у висхідній частині петлі Генлє.

Фармакокінетика. У людини діуретична дія після внутрішньовенного введення починається швидко, при цьому максимальна дія припадає на перші 1-3 години та зберігається протягом майже 12 годин. Діурез на фоні застосування торасеміду носить дозозалежний характер. Збільшення діурезу виникає і при обмеженій функції нирок. Завдяки цим якостям торасемід приводить до усунення набряків. Зв’язування торасеміду з білками плазми становить більше 99%, метаболітів М₁, М₃, і М₅ – 86%, 95%, і 97% відповідно. Кінцевий час напіввиведення (t_1/2) торасеміду і його метаболітів становить у здорових 3-4 години. Загальний кліренс торасеміду становить 40мл/хв, ренальний кліренс – приблизно 10 мл/хв. Основний метаболіт М₅ діуретичного ефекту не чинить, а на рахунок діючих метаболітів М₁ і М₃, узятих разом, припадає приблизно 10% фармакодинамічної дії. При нирковій недостатності загальний кліренс і період напіввиведення торасеміду не змінюються, а період напіввиведення М₃ і М₅ подовжується. Однак фармакодинамічні характеристики залишаються незміненими, на тривалість дії препарату ступінь тяжкості ниркової недостатності не впливає. У хворих із порушенням функції печінки або із серцевою недостатністю періоди напіввиведення торасеміду і метаболіту М₅ незначно подовжуються. Кількість речовин, яка виводиться з сечею, майже повною мірою дорівнює її кількості у здорових, тому торасемід і його метаболіти не кумулюють.

Показання для застосування. Лікування та профілактика набряків і/чи випотів унаслідок серцевої недостатності (якщо є необхідність у проведенні внутрішньовенної терапії).

Спосіб застосування та дози. Препарат вводиться внутрішньовенно. Терапію слід розпочинати з разової дози 10 мг торасеміду на добу (2 мл препарату Трифас 10 ампули). При недостатній дії дозу можна підвищити до 20 мг торасеміду (4 мл препарату Трифас 10 ампули). Якщо не досягається бажаний ефект, дозу можна підвищити до 40 мг на добу (8 мл препарату Трифас 10 ампули), але застосовувати таку не більше 3 діб. При гострому набряку легенів лікування слід розпочати з разової дози 20 мг торасеміду (4 мл препарату Трифас 10 ампули). Залежно від успіху терапії цю дозу можна вводити повторно через кожні 30 хвилин, але протягом доби можна ввести не більше як 100 мг торасеміду (20 мл препарату Трифас 10 ампули). Розчин вводять струменно, внутрішньовенно, повільно. Для подальшого лікування рекомендується ранній перехід на пероральне лікування. Не слід вводити препарат Трифас 10 ампули внутрішньовенно більше 7 діб.

Не вводити препарат Трифас 10 ампули внутрішньоартеріально!

Побічна дія. Серцево-судинна система. Залежно від дозування та тривалості лікування можуть розвиватися порушення водного та електролітного балансу, наприклад гіповолемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія; у поодиноких випадках спостерігалось посилення метаболічного алкалозу. При значних втратах рідини та електролітів унаслідок сильного сечовиділення можуть спостерігатись гіпотензія, сплутаність свідомості, а у поодиноких випадках – тромбози, кардіальна та церебральна ішемія з можливим розвитком порушень серцевого ритму, стенокардії, гострого інфаркту міокарда, синкопе. Травний тракт. На початку лікування можуть мати місце запор, відсутність апетиту, нудота, блювання, біль у шлунку, проноси. Нирки та сечовивідні шляхи. У пацієнтів з розладами сечовипускання. наприклад при гіпертрофії передміхурової залози, інтенсивне сечовиділення може призводити до її затримки і надмірного розтягнення сечового міхура. Підвищення креатиніну та сечовини в крові спостерігаються рідко. Обмін речовин. Іноді спостерігається підвищення рівня сечової кислоти і глюкози у крові, а також підвищення ліпідів (тригліцеридів, холестерину) у сироватці крові. Печінка. Може спостерігатись підвищення рівня деяких печінкових ферментів (гама-глутаміл-транспептидази - ГГТ). Кров. Зрідка відбувається зменшення числа тромбоцитів, еритроцитів і/чи лейкоцитів. Реакції підвищеної чутливості. Алергічні реакції, наприклад свербіж, екзантеми, фоточутливість, зустрічаються рідко. В окремих випадках після внутрішньовенного введення можуть розвинутись гострі, можливо загрозливі для життя, реакції підвищеної чутливості (анафілактичний шок), які потребують екстреної допомоги. В окремих випадках можуть мати місце також тяжкі шкірні реакції. Інші. Іноді, особливо на початку лікування, можуть мати місце головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність, судоми м’язів. Подекуди зустрічаються сухість у роті і неприємні відчуття у кінцівках (парестезії), в окремих випадках – порушення зору. У поодиноких випадках також можуть мати місце шум у вухах і пониження слуху.

Протипоказання. Підвищена чутливість до торасеміду та до споріднених з ним за структурою речовин (сполуки сульфанілсечовини) в анамнезі. Гіпотензія (артеріальний тиск нижче за 90 мм рт. ст. Ниркова недостатність, яка супроводжується анурією. Тяжкі порушення функції печінки зі сплутаністю свідомості (печінкова кома або прекома). Гіповолемія. Гіпонатріємія. Гіпокаліємія. Виражені порушення сечовипускання (наприклад у результаті гіпертрофії передміхурової залози). Через відсутність досвіду клінічного застосування торасемід не слід призначати при нижченаведених станах: подагра; високий ступінь порушень серцевого збудження та провідності, наприклад синоаурикулярна блокада або атріовентрикулярна блокада ІІ чи ІІІ ступеня; патологічні зміни кислотно-основного стану; патологічні зміни картини крові, наприклад тромбоцитопенія чи анемія у пацієнтів, в яких немає ниркової недостатності; порушення функції нирок, спричинених нефротоксичними речовинами; діти до 12 років.

Передозування. У випадку передозування може спостерігатися сильний діурез з небезпекою втрати рідини та електролітів. Можливі сонливість, сплутання свідомості, гіпотензія, колапс і розлади травного тракту. Специфічний антидот невідомий. При гіпокаліємії призначають 7,4 % (1М) розчин калію хлориду (при алкалозі) чи 10,01 % (1М) розчин калію гідрокарбонату (при ацидозі). При гіпонатріємії призначають 5,8 % (1М) розчин натрію хлориду чи, при одночасному ацидозі, 8,4 % (1М) розчин натрію бікарбонату.

Особливості застосування. Не слід застосовувати внутрішньовенне введення препарату Трифас 20 ампули довше одного тижня. Для подальшої терапії рекомендується використовувати таблетовані форми препарату Трифас. При довготривалому лікуванні Трифасом необхідно проводити регулярний контроль електролітного балансу, зокрема калію сироватки. Також необхідно регулярно перевіряти рівень глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові. В окремих випадках не виключається, що підвищення рівня глюкози в крові у хворого пов’язано з можливим латентним або маніфестним цукровим діабетом, тому у таких хворих слід ретельно контролювати вміст цукру в крові. Необхідно також регулярно контролювати картину крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити). Навіть при належному застосуванні торасемід може настільки змінити реакцію людини, що призводить до зниження здатності брати активну участь у вуличному русі, обслуговувати машини та виконувати роботи, які потребують концентрації уваги. Особливо це стосується початкового періоду лікування та застосування торасеміду з одночасним вживанням алкоголю. Даних про застосування торасеміду хворими на червониий вовчак немає. Анестезіолог повинен бути попереджений про те, що хворий приймає торасемід.

Застосування при вагітності та у період лактації. Торасемід можна застосовувати під час вагітності тільки у разі гострої потреби і тільки після того, як ретельно зважені співвідношення ризик/користь. Достатнього досвіду клінічного застосування торасеміду при вагітності дотепер немає. Під час лікування торасемідом годувати груддю не рекомендується, бо невідомо, чи переходить торасемід у материнське молоко.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Одночасна терапія препаратами літію, аміноглі-козидами чи цефалоспоринами протипоказана. Торасемід підсилює дію інших антигіпертензивних препаратів, зокрема інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ). Якщо ІАПФ застосовується додатково під час лікування торасемідом або одразу ж після його закінчення, то може мати місце надмірне зниження артеріального тиску. При одночасному з торасемідом застосуванні препаратів наперстянки дефіцит калію, спричинений торасемідом, може призвести до підсилення побічних дій обох препаратів. Торасемід може послаблювати дію антидіабетичних препаратів. Пробенецид і нестероїдні протизапальні засоби можуть зменшити діуретичну і антигіпертензивну дію торасеміду. При терапії саліцилатами у високих дозах торасемід може підсилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему. Торасемід, особливо при застосуванні високих доз, підсилює ото- та нефротоксичний ефект антибіотиків групи аміноглікозидів і діючих цитотоксично похідних платини. Торасемід може підсилювати дію теофіліну, а також міорелаксуючу дію курареподібних лікарських засобів. Проносні засоби, а також мінерало- і глюкокортикоїди можуть підвищувати втрату калію, зумовлену торасемідом. При одночасному лікуванні торасемідом і літієм можуть мати місце підвищення концентрації літію в сироватці, що може призвести до підсилення дії і побічних ефектів літію. Торасемід може послаблювати судинозвужуючу дію катехоламінів. Даних про взаємодію з аміодароном, амфотерицином В і антикоагулянтами немає.

Умови та терміни зберігання. Зберігати при температурі не вище 25°С! Захищати від заморожування! Термін придатності – 5 років. Зберігати у недоступному для дітей місці!