Рибамидил инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: рибавірин; 1-b-D-рибофуранозил-1H-1,2,4-триазол-3-карбоксамид;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору з жовтуватим відтінком;

склад: 1 таблетка містить рибавірину 0,2г;

допоміжні речовини: цукор молочний, крохмаль картопляний, метилцеллюлоза, кальцій стеариновокислий.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби прямої дії. Код АТС J05AB04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Рибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів. Рибавірин легко проникає в уражені вірусом клітини і швидко фосфорилюється внутрішньоклітинною аденозинкіназою у рибавірин моно-, ди- і трифосфат. Ці метаболіти, особливо рибавірин трифосфат, мають виражену противірусну активність.

Механізм дії рибавірину з'ясований недостатньо. Однак відомо, що рибавірин інгібує інозин монофосфат дегідрогеназу (ІМФ), цей ефект призводить до виразного зниження рівня внутрішньоклітинного гуанозин трифосфату (ГТФ), що, у свою чергу, супроводжується придушенням синтезу вірусної РНК і вірус специфічних білків. Рибавірин інгібує реплікацію нових віріонів, що забезпечує зниження вірусного навантаження. Рибавірин селективно інгібує синтез вірусної РНК, не придушуючи синтез РНК у нормально функціонуючих клітинах.

Рибавірин ефективний щодо багатьох ДНК і РНК вірусів, не чутливих до інших антивірусних препаратів. Найчутливішими до рибавірину ДНК вірусами є: вірус простого герпесу, віруси групи віспи, хвороби Марека. Нечутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Varicella zoster, вірус псевдосказу, натуральної коров'ячої віспи. Найбільш чутливими до рибавірину РНК вірусами є: грип А, У, параміксовіруси (парагрипу, епідемічного паротиту, ньюкаслської хвороби), реовіруси, онкогенні РНК-віруси. Нечутливими до рибавірину РНК вірусами є: ентеровіруси, риновіруси, вірус енцефаліту лісу Семлики.

У великих мультицентрових клінічних дослідженнях виявлена активність рибавірину проти вірусу гепатиту С (ВГС). Механізм дії рибавірину проти ВГС повністю не з'ясований. Припускається, що рибавірин трифосфат, який накопичується у міру фосфорилювання, конкурентно придушує утворення гуанозин трифосфату, тим самим знижуючи синтез вірусних РНК. Вважається також, що механізм синергетичної дії рибавірину та альфа-інтерферону проти ВГС обумовлений посиленням фосфорилювання рибавірину інтерфероном.

Фармакокінетика. Абсорбція. При пероральному застосуванні рибавірин швидко всмоктується у травному тракті. При цьому його біодоступність становить понад 45%.

Розподіл. Рибавірин розподіляється в плазмі, секреті дихальних шляхів та еритроцитах. Велика кількість рибавірину трифосфату накопичується в еритроцитах, досягаючи плато на 4-й день і зберігаючись протягом кількох тижнів після введення. Період напіврозподілу становить 3,7 год. Об’єм V_d - приблизно 5000 л. При курсовому прийомі рибавірин накопичується в плазмі у великих кількостях. Співвідношення показників біодоступності(АUС) при повторному й однократному введенні дорівнює 6. Значна концентрація рибавірину (понад 67 %) може бути виявлена в цереброспінальній рідині після тривалого застосування.

Незначно зв'язується з білками плазми.

Час досягнення піка концентрації в плазмі становить від 1 до 1 ,5 годин.

Час досягнення терапевтичної концентрації в плазмі залежить від величини хвилинного об’єму крові. Концентрація в секреті дихальних шляхів набагато вища, ніж у плазмі.

Середня величина пікової концентрації (С_max) у плазмі становить майже 5 мкМоль на літр наприкінці 1-го тижня прийому у дозі 200 мг кожні 8 годин і приблизно 11 мкМоль на літр наприкінці 1-го тижня прийому в дозі 400 мг кожні 8 годин.

Біотрансформація. Рибавірин фосфорилюється в клітинах печінки в активні метаболіти у вигляді моно-, ди- і трифосфату, що потім метаболізується в 1,2,4- триазолкарбоксамид. Другий шлях метаболізму включає амідний гідроліз у трикарбоксилову кислоту і дерибозилювання з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту.

Виведення. Рибавірин виводиться з організму повільно. Час напіввиведення (Т_1/2) після одноразового прийому дози 200 мг становить від 1 до 2 годин із плазми і до 40 днів з еритроцитів. Після припинення курсового прийому Т_1/2 становить приблизно 300 год. Рибавірин і його метаболіти в основному виводяться з організму із сечею. Тільки десь 10 % виводиться з калом. У незміненому вигляді майже 7 % рибавірину виводиться за 24 години і приблизно 10% - за 48 годин.

Фармакокінетика в особливих клінічних станах. При прийомі препарату хворими з нирковою недостатністю АUC і С_max рибавірину збільшуються, що обумовлено зниженням справжнього кліренсу. У хворих на печінкову недостатність (А, В і С ступені) фармакокінетика рибавірину не змінюється. Після прийому одноразової дози з їжею, що містить жири, фармакокінетика рибавірину змінюється істотно (АUС і С_max збільшуються на 70%).

Показання для застосування. Препарат призначений для лікування хронічного

гепатиту С і рекомендується застосовувати в комбінації з альфа-інтерфероном:

- у первинних хворих, що раніше не лікувалися альфа-інтерфероном, з підтвердженим хронічним гепатитом С;

- при загостренні після курсу монотерапії альфа-інтерфероном;

- у хворих, несприйнятливих до монотерапії альфа-інтерфероном.

Спосіб застосування та дози. Препарат приймають внутрішньо не розжовуючи і запиваючи водою, разом із прийомом їжі. Дорослим пацієнтам з гепатитом С рекомендується приймати рибавірин з розрахування 15 мг на 1 кг маси тіла, що відповідає 800 - 1200 мг на день, тобто 2 - 3 таблетки ранком і 2 - 3 таблетки ввечері. Дозування, що звичайно рекомендується для хворих з масою тіла менше 75 кг становить 1000 мг на добу (2 таблетки ранком і 3 таблетки ввечері), хворим з масою тіла понад 75 кг рекомендується приймати 1200 мг на добу (3 таблетки ранком і 3 таблетки ввечері). Тривалість курсу комбінованої терапії рибавірином з альфа-інтерфероном, як правило, становить 24 - 48 тижнів. При цьому для хворих, які раніше не лікувалися, тривалість курсу становить не менше 24 тижнів, а у хворих з вірусом генотипу 1 тривалість курсу - 48 тижнів. У хворих, несприйнятливих до монотерапії альфа-інтерфероном, а також при рецидиві захворювання тривалість курсу - не менше 6 міс.

Побічна дія. Найчастішим побічним ефектом є гемолітична анемія. Тому в процесі лікування необхідно контролювати вміст гемоглобіну, білірубіну і сечової кислоти. Типовими побічними ефектами є диспное, кашель, порушення сну, екзантема. Рідше виявляються грипоподібні явища з температурою, головним болем і болем у суглобах, схуднення, нудота, випадіння волосся, депресія. Рідко спостерігаються порушення функції щитоподібної залози у вигляді зміни змісту ТТГ, а також алергійні реакції (кропив’янка, бронхоспазм, анафілаксія). Вкрай рідко виникають симптоми аутоімунних захворювань, артеріальна гіпотензія, лейкопенія і тромбоцитопенія. Усі побічні ефекти, що спостерігаються, оборотні, не впливають на ефективність лікування і припиняються після закінчення прийому препарату. Нормалізація гемоглобіну спостерігається після тимчасового зниження дози.

Протипоказання. Рибавірин протипоказаний пацієнтам з хронічною серцевою недостатністю II - Ш ступенів, інфарктом міокарда, при хронічній нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 50 мл/хв), анемії, тяжких порушеннях функції печінки (у тому числі при декомпенсованому цирозі), аутоімунних захворюваннях (у тому числі при аутоімунному гепатиті), при захворюваннях щитоподібної залози, що не піддаються лікуванню, при тяжкій депресії з суїцидальними намірами, при вагітності і лактації (грудне вигодовування), при підвищеній чутливості до рибавірину та інших компонентів препарату. Безпечність препарату при лікуванні дітей і підлітків не встановлена, тому його застосування у пацієнтів до 18 років не рекомендується.

Передозування. Можливо посилення побічної дії.

Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія.

Особливості застосування. Перед початком лікування, на 2 і 4 тижні і далі регулярно, в міру необхідності треба проводити контрольні лабораторні дослідження (клінічний аналіз крові, аналіз електролітів, функціональні проби печінки, зміст креатиніну в сироватці). У процесі лікування рибавірином максимальне зниження вмісту гемоглобіну в більшості випадків відзначається після 4-8 тижнів від початку лікування. При зниженні гемоглобіну нижче 11 г/дл треба тимчасово зменшити дозу рибавірину на 400 мг на добу, при зниженні гемоглобіну нижче 10 г/дл треба скоротити дозу до 50 % від вихідної. У більшості випадків зміни дози, що рекомендуються, забезпечують відновлення рівня гемоглобіну. Однак при збереженні непереносимості рибавірину після корекції дози, а також при падінні гемоглобіну нижче 8,5 г/дл прийом препарату треба припинити. При гострих алергійних реакціях препарат треба відмінити і призначити відповідне лікування. Рибавірин треба призначати з обережністю після відповідного обстеження пацієнтам із захворюваннями серця, хронічними обструктивними захворюваннями легенів, цукровим діабетом, при порушеннях згортання крові, тромбофлебіті, миєлодепресії. У зв'язку з можливою тератогенною та ембріотоксичною дією рибавірину необхідно забезпечити надійну контрацепцію під час лікування і протягом 4 місяців після закінчення лікування у жінок і протягом 7 місяців у чоловіків. У зв'язку з можливим погіршенням функції нирок у літніх пацієнтів перед застосуванням препарату необхідне визначення функції нирок, зокрема кліренсу креатиніну.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Прийом антацидних засобів, що містять алюміній і магній, знижує біодоступність препарату. При одночасному застосуванні рибавірину й альфа-інтерферону відзначається синергізм. Призначення рибавірину під час лікування зидовудином (азидотимідином) та/або ставудином при наявній ВІЛ інфекції, супроводжується зниженням фосфорилювання цих препаратів, що призведе до ВІЛ-віремії і буде вимагати зміни схеми лікування. У той же час не виявлена взаємодія рибавірину і ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази чи інгібіторів протеаз. Тому можливо комбіноване застосування рибавірину і зазначених препаратів для лікування хворих інфекцією ВІЛ з гепатитом С.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не більше 25⁰ С, сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці. Термін придатності – 2 роки.