Рифампицин инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: rifampicin; 3-[[(4-Метил-1-піперазиніл)іміно]метил]рифаміцин;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 150 мг: світло-рожево-коричневого кольору, круглі, двоопуклі, вкриті оболонкою таблетки; таблетки по 300 мг: світло-рожево-бузкового кольору, круглі, двоопуклі, вкриті оболонкою таблетки, з лінією розлому з одного боку; таблетки по 450 мг: червоного кольору, круглі, двоопуклі, вкриті оболонкою таблетки;

склад: 1 таблетка містить рифампіцину 150 мг або 300 мг, або 450 мг;

допоміжні речовини: для таблеток по 150 мг: крохмаль кукурудзяний, кремній колоїдний безводний, натрію лаурилсульфат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, тальк очищений, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид, барвник – окис заліза червоний;

для таблеток по 300 мг: аеросил, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, натрію лаурилсульфат, крохмаль кукурудзяний, натрію крохмальгліколят, тальк, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид, барвник рожево-бузковий, барвник – окис заліза;

для таблеток по 450 мг: діоксид кремнію колоїдний, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, натрію лаурилсульфат, крохмаль порошок, натрію крохмальгліколят, тальк, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид, барвник – окис заліза червоний.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на мікобактерії. Код АТС J04AB02.

Фармакологічна дія. Рифампіцин – напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії.

Рифампіцин виявляє бактеріостатичну, а у високих концентраціях – бактерицидну дію. Фармакодинаміка. Селективно інгібує ДНК-залежну РНК-полімеразу чутливих мікроорганізмів.

Активний відносно внутрішньоклітинно і позаклітинно розташованих мікроорганізмів.

Високоактивний відносно Mycobacterіum tuberculosіs, є протитуберкульозним препаратом першого ряду.

Активний відносно грампозитивних мікроорганізмів: Staphіlococcus spp., у тому числі і множинно стійких; Streptococcus spp., Bacіllus anthracіs, Clostrіdіum spp., а також відносно деяких грампозитивних мікроорганізмів: Neіsserіa menіngіtіdіs, Haemophіlus іnfluenzae, Brucella spp., Legіonella pneumophіla. Діє на збудників Brucella spp., Legіonella pneumophіla, Salmonella typhі, Mycobacterіum leprae, Chlamydіa trachomatіs, Rіckettsіa prowazekіі.

Стійкість до рифампіцину розвивається швидко. Перехресної стійкості з іншими протитуберкульозними препаратами (за винятком інших рифампіцинів) не відзначено.

Фармакокінетика. Рифампіцин добре всмоктується зі ШКТ. Прийом їжі зменшує абсорбцію препарату. Максимальна концентрація в крові досягається через 2–3 години після прийому усередину. На терапевтичному рівні концентрація препарату при прийомі усередину підтримується протягом 8–12 годин, а у відносно високочутливих збудників – протягом 24 годин. Зв’язування з білками плазми високе – 84–91%. Рифампіцин добре проникає в тканини і рідкі середовища організму і виявляється в терапевтичних концентраціях у плевральному ексудаті, мокротинні, вмісті каверн, кістковій тканині. Крізь ГЕБ проникає тільки у випадку запалення мозкових оболонок. Проникає крізь плаценту, виділяється з грудним молоком. Найбільша концентрація препарату створюється в тканинах печінки і нирок. Метаболізується в печінці з утворенням фармакологічно активного метаболіту. Період напіввиведення (T½) становить 3–5 години. Є аутоіндуктором – прискорює свій метаболізм у печінці, у результаті чого системний кліренс – 6 л/год після прийому першої дози, зростає до 9 л/год після повторного прийому. Через кілька днів повторного прийому біодоступність зменшується, T½ після багаторазового прийому коротшає до 1–2 год. Виводиться переважно з жовчю, 80% – у вигляді метаболіту; нирками – 20%.

У пацієнтів з порушеннями видільної функції нирок T½ подовжується тільки в тих випадках, коли його дози перевищують 600 мг. У пацієнтів з порушеннями функції печінки відзначається збільшення концентрації рифампіцину в плазмі і подовження T½.

Показання для застосування. Туберкульоз різної локалізації (усі форми, у т. ч. туберкульозний менінгіт) у складі комбінованої терапії.

Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами (насамперед стафілококами з множинною стійкістю ), у т. ч.:

• лепра (у комбінації з дапсоном – мультибацилярні типи захворювання);

• остеомієліт;

• пневмонія, бронхіт;

• отит;

• холецистит;

• пієлонефрит;

• менінгококове носійство, менінгококовий менінгіт (профілактика в осіб, що були в тісному контакті із хворими на менінгококовий менінгіт);

• гонорея.

Спосіб застосування та дози. Усередину, натще. Рифампіцин приймають за 30 хв – 1 год до їжі 1 раз на добу.

При лікуванні туберкульозу дорослим хворим з масою тіла менше 50 кг Рифампіцин призначають у дозі 450 мг, хворим з масою тіла більше 50 кг призначають 600 мг/добу у 1 прийом (при поганий переносимості Рифампіцину добова доза може бути розподілена на 2 прийоми); максимальна добова доза 1,2 г. Тривалість приймання при туберкульозі може становити 12 і більше місяців. Дітям старше трьох років призначають Рифампіцин у дозі 10 мг/кг маси тіла/добу у 1–2 прийоми; максимальні дози для дітей 450 мг.

Для лікування лепри на фоні комбінованої терапії Рифампіцин застосовують за двома схемами:

1) добову дозу (300–450 мг) приймають у 1 прийом, а при поганій переносимості – у 2 прийоми. Тривалість лікування – 3–6 місяців, курси повторюють з інтервалом 1 місяць;

2) добову дозу (450 мг) приймають у 2–3 прийоми протягом 2–3 тижнів з інтервалом 2–3 місяці протягом 1–2 років (або таку ж дозу 2–3 рази на тиждень протягом 6 місяців).

Для лікування інфекційних захворювань, спричинених чутливими мікроорганізмами, призначають у комбінації з іншими протимікробними засобами. Добова доза для дорослих – 450–900 мг/добу; для дітей і немовлят – 8–10 мг/кг. Кратність прийому – 2–3 рази на добу.

Для лікування бруцельозу – 900 мг/добу одноразово, вранці натще, у комбінації з доксицикліном; середня тривалість лікування – 45 днів.

Для профілактики менінгококового менінгіту – 2 рази на добу кожні 12 годин протягом 2 діб. Разові дози для дорослих – 600 мг; для дітей старше 1 місяця – 10 мг/кг; для немовлят – 5 мг/кг.

При гострій гонореї призначають усередину в дозі 900 мг/добу одноразово протягом 1–2 днів.

Побічна дія. При щоденному застосуванні Рифампіцину його переносимість краща ніж при інтермітуючому лікуванні.

З боку системи травлення: нудота, блювання, діарея, зниження апетиту, ерозивний гастрит; підвищення рівня печінкових трансаміназ, білірубіну в плазмі крові, псевдомембранозний ентероколіт, гепатит.

З боку системи кровотворення: рідко – тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура, еозинофілія, лейкопенія, гемолітична анемія.

З боку ЦНС: головний біль, зниження гостроти зору, атаксія, порушення координації рухів, дезорієнтація.

З боку сечовидільної системи: некроз ниркових канальців, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність.

З боку ендокринної системи: дисменорея.

Алергічні реакції: кропив’янка, набряк Квінке, бронхоспазм.

Грипоподібний синдром: артралгія, гарячка, міалгія (при інтермітуючій або нерегулярній терапії або при поновленні лікування після перерви).

Інші: червоно-коричневе забарвлення сечі, калу, слини, мокротиння, поту, сліз.

Протипоказання.

• захворювання печінки і нирок (зі зниженою видільною функцією);

• нещодавно перенесений (менше 1 року) інфекційний гепатит;

• виражені порушення функції нирок;

• вагітність, період годування груддю;

• підвищена чутливість до рифампіцину або до інших компонентів препарату.

Передозування. Симптоми: набряк легень, сплутаність свідомості, судоми.

Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля; симптоматична терапія, форсований діурез. Виводиться при перитонеальному діалізі і при гемодіалізі.

Особливості застосування. У новонароджених і недоношених дітей рифампіцин застосовують тільки за життєвими показаннями.

При тривалому застосуванні препарату показаний систематичний контроль картини периферичної крові і функції печінки, нирок.

При лікуванні нетуберкульозних інфекцій можливий швидкий розвиток резистентності мікроорганізмів.

У випадку профілактичного застосування бацилоносіїв менінгокока необхідний суварий контроль пацієнтів для того, щоб вчасно виявити симптоми захворювання у випадку виникнення резистентності до рифампіцину.

У випадку розвитку грипоподібного синдрому, не ускладненого тромбоцитопенією, гемолітичною анемією, бронхоспазмом, задишкою, шоком і нирковою недостатністю, у хворих, що одержують препарат за інтермітуючою схемою, варто розглянути можливість переходу на щоденний прийом. У випадку, якщо відзначаються зазначені вище серйозні ускладнення, прийом рифампіцину припиняють.

Якщо необхідно відновити лікування Рифампіцином після перерви, то варто починати з дози 75 мг/добу, поступово підвищуючи її на 75 мг/добу до досягнення бажаної дози. При цьому варто контролювати функцію нирок.

У період лікування не можна застосовувати мікробіологічні методи визначення концентрації фолієвої кислоти і вітаміну В12 у сироватці крові.

На фоні лікування шкіра, мокротиння, піт, кал, слізна рідина, сеча набувають оранжево-червоного кольору. Може стійко зафарбовувати м’які контактні лінзи.

З обережністю застосовують у виснажених хворих.

Застосування в період вагітності і лактації.

Жінкам репродуктивного віку під час лікування варто застосовувати надійні методи контрацепції (пероральні гормональні контрацептиви і додаткові негормональні методи контрацепції).

Рифампіцин виділяється з грудним молоком. При необхідності застосування в період лактації варто припинити годування груддю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Рифампіцин сприяє зниженню активності (спричиняє індукцію ферментних систем печінки, прискорює метаболізм) теофіліну, пероральних антикоагулянтів, пероральних протидіабетичних препаратів, гормональних контрацептивів, препаратів наперстянки, β-адреноблокаторів, еналаприлу, дизопіраміду, мексилетину, верапамілу, фенітоїну, хінідину, ГКС, хлорамфеніколу, дапсону, азатіоприну, циметидину, протигрибкових препаратів (кетоконазолу, ітраконазолу), бензодіазепінів, циклоспорину А.

Антациди, опіати, антихолінергічні засоби і кетоконазол знижують (у випадку одночасного прийому усередину) біодоступність рифампіцину.

Ізоніазид і/або піразинамід підвищують частоту і тяжкість порушень функції печінки більше ніж під час призначення одного рифампіцину, у хворих із захворюванням печінки у анамнезі.

Препарати ПАСК, що містять бентоніт (гідросилікат алюмінію), варто призначати не раніше, ніж через 4 години після прийому Рифампіцину, тому що можливе порушення абсорбції.

Не можна використовувати пробу з навантаженням бромсульфалеїном, оскільки рифампіцин конкурентно пригнічує його виведення.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 25ºС, у недоступному для дітей, сухому захищеному від світла місці. Термін придатності – 3 роки.