Торвакард^® 10 инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: atorvastatin; (bR,dR)-2-(p-флуорофеніл)-b,d-дигідрокси-5-ізопропіл-3-феніл-4-(фенілкарбаміл)пірол-1-кислота гептаноїкова, сіль кальцію;

основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою;

склад: 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить аторвастатину 10 мг, 20 мг або 40 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, магнію оксид важкий, лактоза, натрію кроскармелоза, гідроксипропілцелюлоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, гіпромелоза 2910/5, макрогол 6 000, титану діоксид, тальк.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Гіполіпідемічні засоби. Інгібітори ГМГ КоА-редуктази. Код АТС С10АА05.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Аторвастатин є селективним конкурентним інгібітором редуктази 3-гідрокси-метилглютарил-коензиму А (ГМГ-КoA) – ензиму, який регулює швидкість перетворення ГМГ-КоА в мевалонат – прекурсор стеролів (у т.ч. – холестерину). У пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною спадковою гіперхолестеринемією, неспадковими формами гіперхолестеринемії та зі змішаною дисліпідемією аторвастатин знижує загальний рівень холестерину, холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ) та аполіпопротеїну В. Аторвастатин також зменшує концентрацію ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛДНЩ) і тригліцеридів.

Аторвастатин знижує рівень холестерину та ліпопротеїнів у плазмі шляхом пригнічення ГМГ-КoA редуктази, синтезу холестерину в печінці та збільшенням кількості рецепторів ЛНЩ на поверхні гепатоцитів, що посилює захоплення і катаболізм ЛНЩ.

Фармакокінетика. Аторвастатин швидко всмоктується після перорального застосування; пікова плазматична концентрація досягається через 1 – 2 год. Швидкість всмоктування і концентрація в плазмі зростають пропорційно дозі препарату. Абсолютна біологічна доступність аторвастатину становить приблизно 12%, а системна доступність інгібуючої активності відносно ГМГ-КоА редуктази – приблизно 30%.

Аторвастатин метаболізується до орто- та парагідроксильованих похідних і різних продуктів b-окислення. “In vitro” пригнічення ГМГ-КоА редуктази орто- та пара-гідроксил метаболітами еквівалентне пригніченню аторвастатином. Приблизно 70% циркулюючої інгібіторної активності ГМГ-КоА редуктази приписується активним метаболітам. Дослідження “in vitro” вказують на важливість метаболізму аторвастатину печінковим цитохромом P450 3A4 віповідно до підвищених плазматичних концентрацій аторвастатину у людей після одночасного застосування еритроміцину, що є відомим інгібітором ізоензиму. При дослідженнях “in vitro” також встановлено, що аторвастатин є слабким інгібітором цитохрому P450 3A4. Одночасне застосування аторвастатину і терфенадину – сполуки, що в основному метаболізується цитохромом P450 3A4, не дало значущого ефекту збільшення концентрації терфенадину в плазмі. Отже, малоймовірно, що аторвастатин буде значно змінювати фармакокінетику інших субстратів цитохрому P450 3A4.

Аторвастатин та його метаболіти частково виводяться з жовчю після гепатичного та екстра-гепатичного метаболізму. Проте препарат, вірогідно, не проходить через ентерогепатичну рециркуляцію. Середній період напіввиведення аторвастатину з плазми людини становить приблизно 14 год. Напівперіод інгібіторної активності ГМГ-КоА редуктази становить приблизно 20 – 30 год через присутність активних метаболітів. Менше 2% дози аторвастатину при пероральному прийманні виводиться з сечею.

Показання для застосування. Лікування пацієнтів з підвищеними рівнями загального холестерину, ЛНЩ-холестерину, аліпопротеїну В та тригліцеридів, пацієнтів з первинною гіперхолестеринемією (гетерозиготною формою сімейної гіперхолестеринемії та з полігенною гіперхолестеринемією) та зі змішаного виду (з комбінованою) гіперліпідемією (що відповідає типу ІІа або типу ІІb за Фредриксоном), з підвищеними рівнями тригліцеридів (типу IV за Фредриксоном), та пацієнтам з дизбеталіпопротеїнемією (типу ІІІ за Фредриксоном), якщо ефект дієти був недостатнім (одночасно із спеціальною дієтою).

Для зниження загального рівня холестерину та ЛНЩ-холестерину у пацієнтів з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, якщо дієта та інші нефармакологічні терапевтичні дії не дали достатнього ефекту.

Для вторинної профілактики для зменшення ризику виникнення інфаркту міокарда, повторної госпіталізації з приводу стенокардії та смерті у пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями та/або з дисліпідемією.

Спосіб застосування та дози. Перед початком лікування Торвакардом рекомендується дотримуватися стандартної дієти, що знижує рівень холестерину; такої дієти необхідно дотримуватися й протягом лікування аторвастатином.

Лікування зазвичай починають з 10 мг аторвастатину 1 раз на день. Зміна дозування є індивідуальною відповідно до вихідних значень рівня ЛНЩ-холестерину порівняно з цільовими рівнями ЛНЩ-холестерину, залежно від реакції пацієнта на лікування. Дозування слід коригувати в інтервалі 4 тижнів або більше. Максимальна доза становить 80 мг аторвастатину в одній щоденній дозі.

Первинна гіперхолестеринемія та змішана гіперліпідемія. У більшості випадків є достатньою доза 10 мг один раз на день. Результат лікування стає помітним через 2 тижні, піковий терапевтичний ефект настає через 4 тижні. Максимальний терапевтичний ефект стабільний.

Гомозиготна спадкова гіперхолестеринемія. У дослідженні, де аторвастатин застосовували з гуманітарних причин у пацієнтів, які страждали на гомозиготну спадкову гіперхолестеринемію, більшість пацієнтів реагували на лікування аторвастатином у дозі 80 мг, виявляючи більше 15% (18 – 45%) зниження ЛНЩ-холестерину.

Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю. Ураження нирок не впливає ані на плазматичну концентрацію, ані на вплив Торвакарду на ЛНЩ-холестерин. Тому немає необхідності відповідно коригувати дозування.

Застосування у дітей. Інформація стосовно лікування дітей обмежена застосуванням аторвастатину у дозах до 80 мг на день у 8 пацієнтів (діти до 14 років) з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією. У цих пацієнтів не спостерігалися ні клінічні, ні біохімічні патології.

Застосування у пацієнтів похилого віку. Не спостерігалося жодної різниці між пацієнтами похилого віку та пацієнтами інших вікових груп стосовно безпечності, ефективності або досягнення цілей рівнів ліпідів.

Таблетку слід приймати цілою, запиваючи достатньою кількістю води.

Побічна дія. Найчастішими побічними ефектами (1% та більше), які спостерігались у зв’язку з лікуванням Торвакардом, були такі:

загалом: головний біль, астенія, біль у животі, алергічні реакції, біль у спині, біль у грудях, втома;

шлунково-кишковий тракт: диспепсія, нудота, блювання, анорексія, гепатит, панкреатит, холестатична жовтуха, метеоризм, запор, діарея;

нервова система: міалгія, парестезія, периферійна нейропатія, запаморочення, амнезія;

опорно-руховий апарат: міалгія, міозит, міопатія, артралгія, рабдоміоліз;

шкіра та слизові оболонки: свербіж, алопеція, пухирчасті висипання, уртикарія, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона;

сечостатева система: імпотенція;

розлади метаболізму та живлення: гіпоглікемія, гіперглікемія, периферійні набряки/едеми, зростання маси тіла;

гематологічна та лімфатична системи: тромбоцитопенія.

Протипоказання.

- Гіперчутливість до будь-якого компонента препарату;

- гостре захворювання печінки;

- печінкова недостатність;

- підвищений рівень печінкових трансаміназ у сироватці (більше, як у 3 рази);

- вагітність і лактація.

Через брак досвіду лікування аторвастатином дітей його повинні призначати тільки спеціалісти для лікування серйозних форм гіперхолестеринемії у дітей, а також гомозиготної форми спадкової гіперхолестеринемії, особливо у випадках наявності високого ризику розвитку раннього атеросклерозу та його клінічних ускладнень.

Передозування. Специфічного лікування при передозуванні аторвастатином не існує. У разі передозування проводять симптоматичну та підтримуючу терапію (промивання шлунка, призначення активованого вугілля або послаблювальних засобів).

Якщо спостерігається міопатія з подальшим розвитком рабдоміозу та гострої ниркової недостатності (яка є рідким, але серйозним небажаним ефектом), треба негайно відмінити препарат і призначити діуретики та натрію бікарбонат. Рабдоміоз може призвести до гіперкаліємії, яку лікують внутрішньовенним введенням кальцію хлориду або кальцію глюконату, інфузією глюкози з інсуліном, іонообмінними засобами для обміну калію.

Оскільки аторвастатин зв’язується з білками плазми, гемодіаліз не дає суттєвого зниження концентрації препарату в плазмі.

Особливості застосування. Необхідно припинити лікування при гострих станах з ризиком ниркового колапсу через рабдоміоліз, наприклад, при хірургічних втручаннях, травмах, ендокринних та електролітичних порушеннях, при гіпотензії, неконтрольованих конвульсивних станах та гострих інфекціях.

Вплив на печінку. Як і для інших гіполіпідемічних речовин цієї ж групи, спостерігалось підвищення рівня печінкових трансаміназ при лікуванні аторвастатином (більше, як у три рази понад верхнім порогом нормальних значень).

Функція печінки повинна визначатися перед початком лікування та періодично контролюватися протягом курсу лікування. Пацієнти, у яких спостерігається підвищення активності трансаміназ, мають перебувати під спостереженням аж до нормалізації показників, а дозу Торвакарду слід зменшити або припинити лікування.

Під час лікування не рекомендується вживати алкогольні напої.

Застосування Торвакарду не впливає на виконання робіт, що потребують підвищеної швидкості психічних і фізичних реакцій (керування транспортними засобами, механізмами, робота на висоті тощо).

Вплив на опорно-руховий апарат. Під час лікування Торвакардом у пацієнтів може спостерігатися міалгія. Пацієнтів слід попередити про можливе виникнення болю в м’язах, слабкість м’язів, інколи з неміччю або підвищенням температури. У випадках підвищення рівня креатинін фосфаткінази (КФК), уточненого або ймовірного діагнозу міопатії, лікування Торвакардом слід негайно припинити.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Ризик міопатії при застосуванні статинів вищий при одночасному застосуванні таких речовин: циклоспорину, фібринової кислоти та її похідних, макролідних антибіотиків, антимікотичних азолів або ніацину.

Амлодипін: при одночасному застосуванні 80 мг аторвастатину та 10 мг амлодипіну не виявлено змін фармакокінетики Торвакарду.

Антипірин: оскільки Торвакард не змінює фармакокінетику антипірину, взаємодія між іншими препаратами, що метаболізуються за допомогою цитохрому, є малоймовірною.

Еритроміцин/кларитроміцин: одночасне застосування аторвастатину та еритроміцину (по 500 мг 4 рази на день), або кларитроміцину (по 500 мг 2 рази на день), відомих інгібіторів цитохрому P450 3A4, призвело до зростання плазматичних концентрацій аторвастатину.

Дигоксин: одночасне повторне застосування дигоксину та 10 мг аторвастатину не змінювало плазматичні концентрації дигоксину при стабільному стані. Проте концентрація дигоксину зростала приблизно на 20% при одночасному застосуванні дигоксину та 80 мг аторвастатину 1 раз на день. Слід проводити моніторинг пацієнтів, яких лікують Торвакардом та дигоксином, коригувати дози дигоксину.

Пероральні контрацептиви: одночасне застосування пероральних контрацептивів, що містять норетистерон та етил естрадіол, підвищувало значення зони під кривою (ЗПК) для норетистерону приблизно на 30%, та етил естрадіолу на 20%. Таке підвищення концентрації необхідно враховувати при виборі пероральних контрацептивів жінками, які лікуються Торвакардом.

Холестипол: плазматична концентрація аторвастатину знижувалась при одночасному застосуванні аторвастатину та холестиполу (приблизно на 25%), при вираженому гіполіпідемічному ефекті, ніж для одного продукту.

Антациди: при одночасному прийманні антацидів, що містять гідроксид магнію та алюмінію разом з Торвакардом, плазматична концентрація аторвастатину та його активних метаболітів, знижувалась приблизно на 35%. Тим не менше, зниження рівня ЛНЩ-холестерину не змінювалось.

Варфарин: було проведено дослідження взаємодії, що порівнювало варфарин та аторвастатин; не було помічено жодних клінічно значних взаємодій.

Феназон: оскільки аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, не передбачені взаємодії з іншими препаратами, що метаболізуються через ті самі цитохромні ізоензими.

Циметидин: при дослідженні взаємодії циметидину та аторвастатину не було відмічено ніякої взаємодії.

Азитроміцин: на плазматичну концентрацію аторвастатину не впливає одночасне застосування аторвастатину (по 10 мг 1 раз на день) та азитроміцину (по 500 мг 1 раз на день).

Терфенадин: одночасне застосування аторвастатину та терфенадину не спричиняло клінічно значущого впливу на фармакокінетику терфенадину.

Інгібітори протеаз: одночасне застосуваня аторвастатину з інгібіторами протеаз, які пригнічують дію цитохрому P450 3A4, супроводжується збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі.

Інша супутня терапія: під час клінічних досліджень Торвакард застосовували одночасно з антигіпертензивними засобами та естроген замінними препаратами без суттєвих ефектів взаємодії. Взаємодія зі специфічними агентами не вивчалася.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці. Препарат не потребує спеціальних умов зберігання.

Термін придатності – 2 роки.