Тарка^® инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: тверда желатинова капсула блідо-рожевого кольору, містить гранули білого кольору (транлолаприл) і таблетку білого кольору (верапаміл);

склад: 1 капсула містить 2 мг трандолаприлу та 180 мг верапамілу гідрохлориду;

допоміжні речовини: капсула - титану діоксид Е171, заліза оксид (Е172), желатин, натрію лаурилсульфат; гранули – крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, повідон, натрію стеарилфумарат; таблетка – целюлоза мікрокристалічна, повідон, натрію альгінат, магнію стеарат, гіпромелоза, гідроксипропілцелюлоза, макрогол 400 та 6000, тальк, кремній колоїдний безводний, натрію докузат, титану діоксид (Е171).

Форма випуску. Капсули пролонгованої дії.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ та антагоністів кальцію. Код АТС С09В В.
 

Фармакологічні властивості.

Тарка^® є комбінованим засобом, до складу якого входять верапаміл і трандолаприл.

Фармакодинаміка. Верапаміл блокує трансмембранний потік іонів кальцію у клітини серця та гладких м’язів судин, це приводить до артеріальної вазодилятації. Верапаміл знижує артеріальний тиск як у спокої, так і при фізичному навантаженні за рахунок розширення артеріол. Зменшення загального периферичного опору веде до зменшення потреби міокарда у кисні та енергії. Негативна інотропна активність верапамілу компенсується зменшенням загального периферичного опору. Серцевий індекс не збільшується, за виключенням хворих з дисфункцією лівого шлуночка.

Трандолаприл блокує ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РАС). У хворих на артеріальну гіпертензію застосування інгібіторів АПФ викликає зниження тиску крові як у положенні лежачи, так і у положенні стоячи, приблизно однаково, без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень.

Спостерігається збільшення швидкості ниркового кровотоку, але швидкість клубочкової фільтрації, як правило, залишається без змін.

Антигіпертензивна дія трандолаприлу виявляється протягом 1 години після прийому дози та зберігається не менше 24 годин, трандолаприл не впливає на циркадні зміни тиску крові.

Ані в дослідженнях на тваринах, ані у здорових добровольців не спостерігалося фармакокінетичної взаємодії між верапамілом і трандолаприлом. Синергетична активність цих двох лікарських засобів, відповідно, зумовлена їх взаємодоповнюючими ефектами.

У клінічних дослідженнях препарат Тарка^® більш ефективно знижував кров’яний тиск, ніж кожний компонент окремо. У довготривалих клінічних дослідженнях були доведені безпека та добра переносимість препарату Тарка^®.

Фармакокінетика. Верапаміл: при пероральному введенні всмоктується приблизно 90% верапамілу. Середня біодоступність становить менше 22% за рахунок екстенсивного видалення під час першого проходження через печінку і варіює від 10 до 35%. При повторному прийомі середня біодоступність може збільшуватися до 30%. Вживання їжі не впливає на біодоступність верапамілу. Час досягнення піку концентрації Т_max у плазмі становить 4 години. Верапаміл майже повністю метаболізується, внаслідок чого утворюються різні метаболіти. Норверапаміл є одним із 12 метаболітів, його фармакологічна активність становить 10–12% від активності верапамілу. Т_max норверапамілу становить 6 годин. Стан рівноважних концентрацій верапамілу досягається через 3–4 дні прийому препарату один раз на добу. Зв’язування верапамілу з білками плазми становить 90%. Період його напіввиведення після повторного прийому становить 8 годин. 3–4% введеної дози виводиться нирками у незміненому вигляді. Метаболіт виводиться нирками (70%) і з випорожненнями (16%). Кінетика верапамілу не змінюється при нирковій недостатності. Біодоступність і період напіввиведення верапамілу збільшуються у хворих на цироз печінки. Однак кінетика верапамілу не змінюється у хворих з компенсованою дисфункцією печінки.

Трандолаприл: при пероральному введенні трандолаприл швидко всмоктується (30–60%). Рівень всмоктування не залежить від прийому їжі. Час досягнення піку концентрації у плазмі становить 30 хвилин. Трандолаприл дуже швидко виводиться із плазми, період його напіввиведення становить менше 1 години. Трандолаприл в організмі гідролізується до транолаприлату, який є специфічним інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Кількість утвореного трандолаприлату не залежить від прийому їжі. Т_max трандолаприлату становить 4-6 годин. Зв’язування трандолаприлату з білками плазми становить >80%. Трандолаприлат активно зв’язується з АПФ, цей процес перебігає з насиченням. Більша частина циркулюючого трандолаприлату зв’язується з альбуміном під час процесу, який проходить без насичення. У здорових добровольців, так само як і у молодих і літніх хворих на гіпертензію, стан рівноважних концентрацій досягався приблизно через 4 дні регулярного застосування дози один раз на добу. Період напіввиведення, розрахований за даними кумуляції, становить 16-24 години. 10–15% введеної дози трандолаприлу виводиться із сечею у вигляді незміненого трандолаприлату. Після перорального прийому радіоактивно міченого трандолаприлу 1/3 радіоактивності виявляється у сечі та 2/3 - у випорожненнях. Нирковий кліренс трандолаприлату лінійно корелює з кліренсом креатиніну. Концентрація трандолаприлату у плазмі значно вища у хворих з кліренсом креатиніну ≤30 мл/хв. При повторному введенні хворим з хронічними порушеннями функції нирок рівноважний стан досягається через 4 дні, незалежно від ступеня порушення функції нирок. Концентрація трандолаприлу у плазмі хворих на цироз печінки порівняно із здоровими добровольцями може бути у 10 разів вищою. Концентрація у плазмі та виведення трандолаприлату також збільшується у хворих на цироз, хоча і в дещо меншому ступені. У хворих з компенсованою функцією печінки кінетика трандолаприлу лишається без змін.

Тарка^®: оскільки кінетична взаємодія між верапамілом і трандолаприлом або трандолаприлатом не встановлена, то відносно даного комбінованого препарату в цілому застосовуються індивідуальні кінетичні параметри цих двох лікарських засобів.

 

Показання для застосування.

Артеріальна гіпертензія.

Спосіб застосування та дози.

Звичайна доза становить одну капсулу препарату Тарка^® один раз на добу. Препарат приймають вранці, незалежно від прийому їжі. Капсулу слід ковтати цілою, не розжовуючи та запиваючи водою.

 

Побічна дія.

Для препарату Тарка^® описані такі небажані явища, які узгоджуються з відомими реакціями на прийом верапамілу або трандолаприлу окремо. Найчастіше повідомлялося про сухий кашель, головний біль, запори, запаморочення, нездужання та відчуття жару (див. таблицю).

Усі небажані явища, спонтанні та отримані під час проведення клінічних досліджень, залежно від частоти повідомлень класифікуються таким чином: часто - >1/100 але <1/10, нечасто - >1/1000 але <1/100, рідко – >1/10 000 але <1/1000, дуже рідко <1/10 000 (включаючи ізольовані випадки).

Протипоказання.

Відома надчутливість до трандолаприлу або іншого інгібітору АПФ, до верапамілу або до будь-якого компонента препарату.

Ангіоневротичний набряк, пов’язаний з лікуванням інгібіторами АПФ, в анамнезі.

Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

Кардіогенний шок.

Гостра фаза інфаркту міокарда з ускладненнями.

Тяжкі порушення провідності (синоатріальна або атріовентрикулярна блокада II і III ступеня).

Синдром слабкості синусового вузла.

Декомпенсована серцева недостатність.

Фібриляція/тріпотіння передсердь із супутнім синдромом Вольфа – Паркінсона - Уайта (ризик виникнення шлуночкової тахікардії).

Ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну < 10 мл/хв).

Діаліз.

Цироз печінки з асцитом.

Стеноз аортального або мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Первинний гіперальдостеронізм.

Вагітність і годування груддю.

Дитячий вік.

Передозування.

Повідомлень про отруєння комбінованим препаратом не надходило. Найвища доза, яка використовувалась під час клінічних досліджень, становила 16 мг трандолаприлу. Зазначена доза не спричинювала ознак непереносимості.

Вважається, що найбільш важливим симптомом передозування є гіпотензія. В такому випадку рекомендується введення фізіологічного розчину.

Найважливіші ознаки передозування верапамілу зумовлені його фармакологічною дією та включають гіпотонію, яка виникає внаслідок вазодилятації, негативний інотропний ефект, пригнічення генерації імпульсу у синусовому вузлі та порушення його провідності, що може спричиняти синусову брадикардію, блокаду синусового вузла, блокаду синоатріального вузла та асистолію.

У випадку передозування верапамілу хворі повинні знаходитися під наглядом у відділеннях інтенсивної терапії. Невідкладні заходи повинні бути спрямовані на перешкоджання подальшого всмоктування верапамілу із ШКТ, проведення симптоматичного лікування токсичних ефектів і компенсацію ефектів, притаманних антагоністам кальцію. Подальшому всмоктуванню верапамілу із ШКТ можна запобігти шляхом промивання шлунка, введення абсорбентів (активоване вугілля) та послаблювальних засобів (натрію сульфат). Крім загальних підтримуючих заходів у відповідь на тяжку гіпотензію (включаючи шок), тобто підтримка адекватного циркулюючого об’єму крові шляхом введення плазми або плазмозамінних розчинів, може знадобитися стимуляція серцевого м’яза такими засобами, як допамін, добутамін або ізопротеренол. Для лікування синусової блокади може бути корисним застосування атропіну. Атріовентрикулярну блокаду слід лікувати за допомогою симптоматичних засобів (ізопротеренол або метапротеренол) або штучного водія ритму. Лікування гіпотензивних ефектів антагоністів кальцію можна проводити парентеральним введенням препаратів кальцію, наприклад кальцію глюконату.

Особливості застосування.

Деяким хворим для досягнення оптимального зниження тиску крові може знадобиться лікування протягом декількох тижнів. Антигіпертензивна дія підтримується протягом тривалого часу. Раптове припинення лікування не призводить до швидкого підвищення тиску крові.

Перед початком та під час лікування препаратом Тарка^® слід досліджувати функцію нирок.

Для оцінки терапевтичного ефекту препарату Тарка^® перед прийомом кожної наступної дози препарату слід вимірювати кров’яний тиск.

Симптоматична гіпотензія.

В деяких випадках препарат Тарка^® може спричинювати симптоматичну гіпотензію. Імовірність розвитку цього стану збільшується у хворих, у яких ангіотензин-альдостеронова система активована (наприклад, у випадку зменшення об’єму циркулюючої рідини або кількості солей при прийомі діуретиків, вживання дієти з низьким вмістом натрію, діалізу, діареї та блювання; у випадку послаблення функції лівого шлуночка, реноваскулярної гіпертензії).

Таким хворим перед початко