Дексаметазона фосфат инструкция, аналоги и состав

Склад:

діюча речовина: dexamethasone; 9-фтор-11β,17,21-тригідрокси-16α-метилпрегна-1,4-дієн-3,20-діон-21 (динатрію фосфат);

1 мл розчину містить дексаметазону натрію фосфату в перерахуванні на дексаметазону фосфат 100 % речовину 4 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, динатрію фосфату додекагідрат, динатрію едетат, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Кортикостероїди для системного застосування. Глюкокортикоїди. Код ATC H02AB02.

Клінічні характеристики.

Показання. Ревматичні захворювання. Системні захворювання сполучної тканини. Алергічні захворювання: алергічний риніт, бронхіальна астма, кропив’янка, гостра анафілактична реакція на лікарські засоби. Захворювання дихального тракту (фіброз легень). Запальні захворювання кишечнику (виразковий ілеїт/коліт). Деякі захворювання нирок (нефротичний синдром). Гострі тяжкі дерматози: пухирчатка звичайна, еритродермія. Захворювання крові: імуногемолітична анемія, тромбоцитопенічна пурпура. Замісна терапія: первинна наднирковозалозна недостатність (хвороба Аддісона); недостатність передньої частки гіпофіза (синдром Шихена); адреногенітальний синдром.

Протипоказання. Гіперчутливість до компонентів лікарського препарату. Шлунково-кишкові виразки. Остеопороз. Тяжкі міопатії (за винятком міастенії). Вірусні інфекції (наприклад, вітряна віспа, простий герпес очей, оперізувальний лишай (фаза віремії), поліомієліт (за винятком бульбарно-енцефалітичної форми). Лімфаденіт після вакцинації БЦЖ. Системний мікоз. Закритокутова та відкритокутова глаукоми. Період вагітності та годування груддю.

Спосіб застосування та дози. Препарат призначений для внутрішньовенного струминного або краплинного і внутрішньом’язового введення. Дозу препарату встановлюють індивідуально. Протягом доби можна вводити від 4 до 20 мг 3 - 4 рази. Максимальна добова доза – 80 мг. Тривалість парентерального введення звичайно становить 3 - 4 дні, потім переходять на підтримуючу терапію, пероральну форму препарату.

У гострому періоді при різних захворюваннях і на початку лікування препарат застосовують в більш високих дозах: набряк мозку (дорослим) – 10 мг внутрішньовенно одноразово, в подальшому – по 4 мг внутрішньом’язово кожні 6 годин до зникнення симптомів. Доза може бути знижена через 2 - 4 дні з поступовою відміною протягом 5 - 7 днів після усунення набряку мозку. Підтримуюча доза – по 2 мг 3 рази на добу;

шок (дорослим) – внутрішньовенно 20 мг одноразово, далі по 3 мг/кг протягом 24 годин у вигляді безперервної інфузії. Терапія шоку повинна бути відмінена як тільки стан пацієнта стабілізується, зазвичай тривалість лікування становить не більше 2-3 діб.

Алергічні захворювання: перша ін’єкція – внутрішньом’язово 4 - 8 мг. Подальше лікування проводять пероральними лікарськими формами.

Дітям призначають препарат внутрішньом’язово по 0,01 - 0,02 мг/кг кожні 12 - 24 години. При недостатності кори надниркової залози - внутрішньом’язово по 0,02 мг/кг (0,67 мг/м2) на добу за 3 введення кожну третю добу або кожен день по 0,01 мг/кг (0,233 - 0,335 мг/ м2) на добу.

Побічні реакції. З боку ендокринної системи: зниження толерантності до глюкози, ”стероїдний“ цукровий діабет або маніфестація латентного цукрового діабету, пригнічення функції надниркових залоз, синдром Іценко-Кушинга (місяцеподібне обличчя, ожиріння гіпофізарного типу, гірсутизм, підвищення артеріального тиску, дисменорея, аменорея, міастенія, стрії), затримка статевого розвитку у дітей.

З боку травної системи: нудота, блювання, панкреатит, «стероїдна» виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, ерозивний езофагіт, кровотечі та перфорація шлунково-кишкового тракту, підвищення або зниження апетиту, метеоризм, гикавка. Рідко – підвищення активності «печінкових» трансаміназ та лужної фосфатази.

З боку серцево-судинної системи: аритмії, брадикардія (аж до зупинки серця); розвиток (у схильних пацієнтів) або посилення вираженості хронічної серцевої недостатності, ЕКГ-зміни, характерні для гіпокаліємії, підвищення артеріального тиску, гіперкоагуляція, тромбози. У хворих на гострий та підгострий інфаркт міокарда – поширення вогнища некрозу, сповільнення формування рубцевої тканини, що може призвести до розриву серцевого м’яза.

З боку нервової системи: делірій, дезорієнтація, ейфорія, галюцинації, маніакально-депресивний психоз, депресія, параноя, підвищення внутрішньочерепного тиску, нервозність або неспокій, безсоння, запаморочення, вертиго, псевдопухлина мозочка, головний біль, судоми.

З боку органів чуття: раптова втрата зору (при парентеральному введенні в ділянці голови, шиї, носових раковин, шкіри голови можливе відкладення кристалів препарату у судинах ока), задня субкапсулярна катаракта, підвищення внутрішньоочного тиску з можливим ураженням зорового нерва, схильність до розвитку вторинних бактеріальних, грибкових або вірусних інфекцій очей, трофічні зміни рогівки, екзофтальм.

Порушення метаболізму: підвищене виведення кальцію, гіпокальціємія, збільшення маси тіла, негативний азотистий баланс (підвищений розпад білків), підвищене потовиділення. Затримка рідини та натрію (периферичні набряки), гіпернатріємія, гіпокаліємічний синдром (гіпокаліємія, аритмія, міалгія або спазм м’язів, незвична слабкість та втомлюваність).

З боку опорно-рухового апарату: сповільнення росту та процесів скостеніння у дітей (передчасне закриття епіфізарних зон росту), остеопороз (дуже рідко – патологічні переломи кісток, асептичний некроз голівки плечової та стегнової кісток), розрив сухожиль м’язів, «стероїдна міопатія», зниження м’язової маси (атрофія).

З боку шкіри та слизових оболонок: сповільнене загоєння ран, петехії, екхімози, потоншання шкіри, гіпер- або гіпопігментація, стероїдні вугри, стрії, схильність до розвитку піодермії та кандидозів.

Алергічні реакції: генералізовані (висип на шкірі, свербіж, анафілактичний шок), місцеві алергічні реакції.

Інші: розвиток або загострення інфекцій (появі цього побічного ефекту сприяють одночасно застосовані імунодепресанти та вакцинація), лейкоцитурія, синдром «відміни». Місцеві реакції при парентеральному введенні: печіння, оніміння, біль, парестезії та інфекції у місці введення, рідко – некроз оточуючих тканин, утворення рубців у місці ін’єкції; атрофія шкіри та підшкірної клітковини при внутрішньом’язовому введенні (особливо небезпечне введення у дельтоподібний м’яз). При внутрішньовенному введенні: аритмії, «припливи» крові до обличчя, судоми. При інтракраніальному введенні – носові кровотечі. При внутрішньосуглобовому введенні – посилення болю у суглобі.

Передозування. При застосуванні препарату у високих дозах та при тривалому застосуванні часто виникають побічні ефекти, описані у відповідному розділі. Тривале застосування глюкокортикостероїдів призводить до зниження функціональної активності гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозної системи, у зв’язку з чим, відміна препарату повинна проводитися поступово. Різка відміна препарату може стати причиною розвитку гострої наднирковозалозної недостатності. При появі симптомів передозування препарат тимчасово відміняють (крім випадків, коли препарат призначений за життєвими показаннями), призначають симптоматичну терапію. Після зникнення симптомів передозування прийом препарату відновлюють.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Під час вагітності (особливо в І триместрі) препарат призначають лише в тому разі, коли очікуваний терапевтичний ефект буде перевищувати можливу негативну дію препарату на плід. При тривалому лікуванні в період вагітності не виключена можливість порушення процесів росту плода. У випадку застосування препарату в останні місяці вагітності існує небезпека розвитку атрофії кори надниркових залоз у плода, що в подальшому може призвести до необхідності проведення замісної терапії у новонародженого.

Під час лікування препаратом годування груддю слід припинити.

Діти. У дітей під час тривалого лікування необхідно ретельно слідкувати за динамікою росту та розвитку. У дітей в період росту глюкокортикостероїди повинні застосовуватись лише за життєвими показаннями та під особливо ретельним наглядом лікаря. Для запобігання порушенню процесів росту при тривалому лікуванні препаратом дітей віком до 14 років бажано через кожні 3 дні робити 4-денну перерву в лікуванні.

Дітям, які під час лікування перебували в контакті з хворими на кір, вітряну віспу, призначають специфічні імуноглобуліни.

Особливості застосування.

При цукровому діабеті, туберкульозі, бактеріальній та амебній дизентерії, артеріальній гіпертензії, тромбоемболіях, серцевій та нирковій недостатності, неспецифічному виразковому коліті, дивертикуліті, недавно утвореному анастомозі кишечнику застосовувати Дексаметазону фосфат необхідно дуже обережно та при умові можливості адекватного лікування основного захворювання. Якщо у пацієнта в анамнезі були психози, то лікування глюкокортикостероїдами проводять тільки за життєвими показаннями.

При раптовій відміні препарату, особливо у випадку застосування високих доз, виникає так званий синдром відміни глюкокортикостероїдів: анорексія, нудота, загальмованість, генералізовані м’язово-скелетні болі, загальна слабкість. Після відміни препарату протягом декількох місяців може існувати відносна недостатність кори надниркових залоз. Якщо в цей період виникають стресові ситуації, призначають тимчасово глюкокортикоїди, а за необхідності – мінералокортикоїди.

Перед початком застосування препарату бажано провести обстеження пацієнта на наявність виразкової патології шлунково-кишкового тракту. Пацієнтам зі схильністю до розвитку цієї патології необхідно призначити з профілактичною метою антацидні засоби.

Під час лікування препаратом пацієнт повинен дотримуватися дієти багатої на калій, білки, вітаміни, зі зниженим вмістом жирів, вуглеводів та натрію.

При наявності у пацієнта інтеркурентних інфекцій, септичного стану та туберкульозу лікування Дексаметазону фосфатом необхідно поєднувати з антибактеріальною терапією.

Якщо лікування Дексаметазону фосфатом здійснюють протягом 8 тижнів до і 2 тижнів після активної імунізації (вакцинації), то в цьому випадку ефект імунізації буде знижений або повністю нейтралізований.

Хворим із тяжкими черепно-мозковими травмами та порушенням мозкового кровообігу за ішемічним типом застосовувати глюкокортикостероїди необхідно з обережністю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Оскільки Дексаметазону фосфат може спричинити запаморочення та головний біль, при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами пацієнтам слід бути обережними.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. При сумісному застосуванні з серцевими глікозидами – дія останніх посилюється; з діуретиками – спостерігається посилене виведення калію; з антидіабетичними засобами – зниження їх терапевтичної ефективності. Дексаметазон може змінити дію кумаринових антикоагулянтів (варфарину, дикумарину та ін.), тому при застосуванні такої комбінації ліків слід більш часто перевіряти протромбіновий час. При застосуванні з рифампіцином, фенітоїном, барбітуратами можливе ослаблення дії Дексаметазону фосфату; з гормональними контрацептивами – посилення дії препарату; з нестероїдними протизапальними засобами – збільшення ризику виникнення ерозивно-виразкових уражень шлунка та шлунково-кишкових кровотеч; з празиквантелом – можливе зменшення його концентрації в плазмі крові. Імунодепресанти і цитостатики посилюють дію препарату. При одночасному застосуванні з живими противірусними вакцинами і при інших видах імунізації препарат збільшує ризик активації вірусів і розвитку інфекцій; збільшує метаболізм ізоніазиду, мексилетину; збільшує ризик гепатотоксичної дії парацетамолу. Підвищує (при тривалій терапії) вміст фолієвої кислоти.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Дексаметазон чинить виражену протизапальну, протиалергічну та десенсибілізуючу дії, а також протишокову і антитоксичну дії, проявляє імунодепресивну активність. Незначною мірою затримує натрій та воду в організмі. Ці ефекти пов’язані з пригніченням вивільнення еозинофілами медіаторів запалення; індукуванням утворення ліпокортинів та зменшення кількості опасистих клітин, які виділяють гіалуронову кислоту; зі зменшенням проникності капілярів; пригніченням активності циклооксигенази (переважно ЦОГ-2) і синтезу простагландинів; стабілізацією мембран клітин (особливо лізосомальних). Імунодепресивна дія обумовлена гальмуванням звільнення цитокінів (інтерлейкіну-I,II, γ-інтерферону) лімфоцитами та макрофагами. Основна дія на обмін речовин пов’язана з катаболізмом білків, активацією глюконеогенезу в печінці та зниженням утилізації глюкози периферичними тканинами; посилює ліполіз і мобілізацію жирних кислот із жирових депо. Дексаметазону фосфат знижує активність вітаміну D, зменшує швидкість всмоктування кальцію та сприяє прискоренню його виведення з організму. Дексаметазону фосфат гальмує синтез та секрецію адренокортикотропного гормона і вторинно – синтез ендогенних глюкокортикостероїдів. Особливістю дії препарату є значне пригнічення функції гіпофіза та повна відсутність мінералокортикоїдної активності.

Фармакокінетика. Дексаметазону фосфат належить до глюкокортикостероїдів тривалої дії. Після внутрішньом’язового введення абсорбується повільно. Максимальна концентрація дексаметазону у плазмі – через 7 - 9 годин. З білками плазми крові зв’язується близько 80 % препарату. Добре проникає через гематоенцефалічний та інші гістогематичні бар’єри. Максимальна концентрація дексаметазону в лікворі досягається через 4 години після внутрішньовенного введення та становить 15 – 20 % від концентрації в плазмі крові. Після внутрішньовенного введення специфічна дія проявляється через 2 години і триває протягом 6–24 годин. Дексаметазон метаболізується в печінці значно повільніше кортизону. Період напіввиведення із плазми крові – близько 3 - 4,5 години. Близько 80 % введеного дексаметазону елімінується нирками у вигляді глюкуроніду протягом 24 годин.

Фармацевтичні характеристики:

основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна або жовтуватого кольору рідина.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в захищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі від 15°С до 25°С.