Феномен жінки-спортсменки з погляду репродуктивного здоров'я та адаптивної медицини

Як відомо, здоров'я – це стан фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб. Проте на початку ХХІ століття навіть поняття «хвороба» потребує перегляду. Адже, за сталим і загальноприйнятим у медичному світі формулюванням, хворобою вважають визначені нозологічні форми, які навіть в останній МКХ-10 не повною мірою відображають ті зміни фізичного та психічного стану, що значно знижують якість життя людини. До таких станів насамперед слід віднести порушення адаптації систем гомеостазу, а у більш загальному визначенні – порушення як внутрішньої (фізичної, психічної), так і зовнішньої (психосоціальної) гармонії особистості, тобто дисгармонійні розлади, або дезадаптози (В.В. Стеблюк, О.В. Бурлака, 2005).

тематический номер: ЭНДОКРИНОЛОГИЯ

Учені визначили контингент людей, найбільш схильних до дезадаптозів. Людський організм стає найуразливішим до екзо- та ендогенних стрес-факторів у моменти найвищого напруження регуляторних систем гомеостазу, а саме: в періоди гормональної перебудови (пубертатний та згасання гормональної активності), підвищеного фізичного чи психічного навантаження, довготривалих стресових ситуацій. Також з'ясовано гендерну різницю пацієнтів із хворобами дезадаптації – на них переважно страждають жінки, що зумовлено більш складною та тонкою організацією циклічних нейроендокринних процесів їхнього організму (М.В. Лобода, К.Д. Бабов, В.В. Стеблюк, 2004).

Як правило, дезадаптози не виникають на тлі повного благополуччя, їх супутниками та фоновими процесами є низка факторів оточуючого та внутрішнього середовищ. Так, поряд із психоемоційною напруженістю, що супроводжує розумову працю, до особливо важливих еко-соціально-професіональних фонових процесів, які призводять до дезадаптозів, варто віднести гіпокінезію, питома вага якої в сучасному житті настільки велика, що її вивчення перетворюється в самостійну проблему. Проблема гіпокінезії, зокрема її вплив на показники репродуктивного здоров'я, добре досліджена в працях вітчизняних та зарубіжних авторів. Крім того, розроблено шляхи подолання та методи корекції порушень репродуктивної системи у жінок в умовах гіпокінезії.

На противагу гіпокінезії як однієї із характеристик сучасного способу життя, що слугує тлом для розвитку реакцій дезадаптації, надмірні фізичні навантаження, особливо професійний спорт, – інша крайність у розвитку психофізичних дезадаптозів, що становить не меншу, а інколи й більшу загрозу гармонійному розвитку особистості. Причому, якщо для чоловічої особистості спорт і все, що з ним пов'язано (надмірні фізичні навантаження, агресія, змагальний процес), є природним, то для жінки такий спосіб життя, враховуючи сталі фізіологічні та соціальні особливості, назвати таким аж ніяк не можна.

Незважаючи на стрімкий і бурхливий розвиток жіночого спорту, дати однозначну позитивну чи негативну оцінку даному феномену сучасного суспільства поки неможливо. Поряд із позитивним впливом занять спортом на жіночий організм, розмаїтістю спортивних спеціалізацій і підвищенням рівня рекордних результатів спортсменок залишаються спірні питання та побоювання, що збільшення навантажень може негативно впливати на їхнє здоров'я, зокрема на репродуктивну функцію. Це пов'язано з тим, що вплив занять спортом на жіночий організм, психіку і подальшу долю також далеко не однозначний.

Стрімкі темпи техногенного перетворення біосфери і порушення адаптації організму на тлі катастрофічного зниження загального здоров'я призводять до еколого-генеративного дисонансу (В.Н. Сєров і співавт., 1995). При цьому насамперед ушкоджуються адаптаційні механізми, здатні захистити репродуктивну функцію. Відомо, що головною особливістю адаптації у спорті, на відміну від багатьох інших сфер людської діяльності, є багатоступінчастість пристосування до екстремальних умов: кожен наступний етап багаторічного удосконалення, кожне змагання вимагають від спортсменки чергового адаптаційного стрибка. Усе це зумовлює особливі вимоги до феногенетичих особливостей організму, у зв'язку з чим жіночий спорт і зростаючі фізичні навантаження можна розглядати як один із факторів впливу оточуючого еко-соціального середовища людини на здоров'я у цілому й на дітородну функцію зокрема.

Головними механізмами адаптаційних реакцій, а відповідно і розвитку дезадаптозів у спортсменів є вплив фізичних навантажень та підвищеної психоемоційної напруги на систему нейровегетативної та нейроендокринної регуляції, які у жінок мають форму пригнічення активності гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної осі (В.Г. Бершадський, 1976; A.B. Loucks, J.F. Mortola, 1989).

Виділяють такі механізми пригнічення функції репродуктивної системи при високих фізичних навантаженнях.

• Зниження маси тіла і дефіцит енергії. Недостатнє харчування призводить до зниження маси тіла і, що більш актуально, процентного вмісту жирової тканини в організмі, що зумовлює зменшення активності процесу екстрагонадної ароматизації андрогенів у естрогени. Унаслідок цього порушується зворотний зв'язок із гіпоталамусом і/або гіпофізом.
• Психологічний стрес – одна з причин, здатних викликати аменорею центрального генезу, у тому числі й у спортсменок (A.B. Loucks, 1990). Стрес, як правило, пов'язаний із напруженими тренуваннями, змаганнями, розладом харчової поведінки. При стресі активується гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникова система. Аменорею у спортсменок може спричинювати інгібуючий вплив підвищеного рівня кортизолу і кортикотропін-рилізинг-фактора на секрецію гонадотропних рилізингових гормонів (Гн-РГ) у гіпоталамусі. Результатом стресу й причиною порушення синтезу Гн-РГ також можуть бути транзиторна гіперпролактинемія, підвищення вмісту серотоніну та опіоїдних пептидів (T. Laatikainen, T. Virtanen, D. Apter, 1986).
• Високі фізичні навантаження, які хоч і не чинять прямого впливу на менструальну функцію, проте розглядають як одну із безпосередніх причин стресу. Останнім часом також обговорюється опосередкований через ендогенні опіоїди ефект важкого фізичного навантаження на секрецію Гн-РГ.

Негативний вплив надмірно інтенсивного фізичного навантаження на становлення репродуктивної функції в дівчаток-спортсменок у майбутньому може призводити до порушень нейроендокринної регуляції репродуктивної системи (В.В. Абрамов, 1990).

Найпоширеніші форми патологій репродуктивної системи такі (А.Ф. Крефф, М.Ф. Каню, 1986):

• затримка статевого розвитку (дозрівання), тобто відсутність у дівчаток-спортсменок вторинних статевих ознак у 13-14 років, а менархе – у 15 років і більше (R.M. Malina,1983);
• порушення менструальної функції, що найчастіше свідчить про розбалансований стан нейроендокринної ланки репродуктивної системи. При цьому виділяють аменорею (відсутність менструальних кровотеч) – первинну або вторинну (протягом 6 місяців та більше) та дисменорею – порушення тривалості, обсягу і ритму менструації:
  • оліго (гіпо)- або опсоменорея – нетривалі (до 3 діб) та рідкі (рідше ніж раз на 35 діб) менструації;
  • поліпройменорея – затяжні (понад 7 діб) та часті (частіші ніж раз на 24 доби) менструації. Ця патологія найпоширеніша в легкій атлетиці і стабільно близька за частотою у різних крос-культурах (Італія, Німеччина, Чехія, Норвегія, Нігерія, США).

Більшість авторів пояснюють порушення функції репродуктивної системи у спортсменок пригніченням гонадотропної функції гіпофіза (зниження фолікулостимулюючого (ФСГ) і лютеїнізуючого (ЛГ) гормонів) на тлі надмірних фізичних навантажень і пов'язаної із нею гонадної функції (зниження естрогенів і прогестерону). При цьому особливе місце в патогенезі репродуктивної дисфункції відводять гіперандрогенії. На думку багатьох авторів, саме підвищений рівень андрогенів зумовлює маскулінізацію, що характеризується:

• атлетичним (чоловічим або інтерсексуальним) морфотипом, який характеризується високим зростом, звуженим тазом і широкими плечима;
• гіпоплазією молочної залози і матки;
• грубим голосом;
• зовнішнім чоловікоподібним виглядом.

Атлетичний морфотип у субпопуляції спортсменок реєструється в 66-84,7% випадків. У свою чергу, недостатність функції яєчників, що виявляється переважно в лютеїновій фазі та супроводжується хронічною ановуляцією на тлі гіперандрогенії, зумовлює різноманітні порушення менструального циклу і безпліддя, а також має системні наслідки для організму, відіграючи істотну роль у розвитку остеопорозу й онкологічних захворювань жіночої репродуктивної сфери.

Усі результати досліджень про вплив фізичних навантажень на організм дівчаток, дівчат і жінок-спортсменок трактуються однозначно: фізичне навантаження є причиною, а репродуктивна патологія – наслідком. Дійсно, виходячи із теорії стресу, фізичне навантаження є для організму фактором стресу. На думку Г. Сельє, при будь-якому стресі саме наднирникові залози відіграють головну роль в адаптації організму до стресової ситуації (холод, голод, біль або фізичне навантаження). Причому провідне місце в цьому процесі відводиться глюкокортикоїдам (кортизолу), а не андрогенам, результатом впливу яких і є, на думку дослідників, маскулінізація.

Проте Г. Сельє у своїй теорії не враховував ролі центральної нервової системи (ЦНС). Останні досягнення нейроендокринології стресу вказують на його зв'язок із ЦНС, зокрема з гіпоталамо-гіпофізарною взаємодією. Стрес звільняє кортикотропін-рилізинг-фактор, що призводить до посилення синтезу прегормону – проопіомеланокортіну. Це супроводжується збільшенням рівня АКТГ – основного регулятора секреції глюкокортикоїдів і андрогенів, а також ендорфіну, який гальмує виділення ДОФА, що, в свою чергу, зумовлює збільшення секреції і порушення цирхорального ритму секреції пролактину. Усе це призводить до зниження синтезу естрогенів і збільшення синтезу андрогенів (К.Р. Аветисова, К.М. Глухова, Л.І. Афоніна, 1983).

Таким чином, не лише надмірне фізичне навантаження, але і будь-який інший патологічний стресор запускає аналогічний механізм, що призводить до гіперандрогенії, актуальність якої у підлітковому віці посилюється через більш притаманну для дівчаток, порівняно з дорослими, стійку ановуляцію, гіпопрогестеронемію і схильність до гіперпластичних процесів ендометрію (Ю.А. Гуркін, 2000).

Отже, можна визначити два шляхи формування гіперандрогенії у спортсменок.

• Фізичне навантаження як стресорний фактор дійсно формує функціональні розлади в репродуктивній системі. Цей процес характеризується порушеннями менструальної функції, частота яких збільшується в міру підвищення фізичних навантажень і спортивної майстерності.
• Репродуктивна патологія визначається сталим відбором залежно від зростання спортивної майстерності, атлетичного або чоловічого соматотипу. Формування останнього зумовлюється підвищеним вмістом андрогенів у жіночому організмі, або гіперандрогенією. Необхідно зауважити, що у таких спортсменок, крім чоловічого морфотипу, ознаками маскулінізації, або гіперандрогенії, є порушення менструальної функції, затримка статевого дозрівання, патологічний перебіг вагітності й пологів, а також такі найважчі форми репродуктивної патології, як невиношування вагітності й безпліддя. При цьому у жінок атлетичного морфотипу в популяції спостерігається така сама патологія. Фізичні навантаження як стресорний фактор слугують каталізатором, що прискорює прояв і обтяження вродженої патології. Зауважимо, що гіперандрогенію вважають «епідемією нашого сторіччя» і часто пов'язують із важкою екологічною ситуацією.

З огляду на той факт, що атлетичний морфотип серед висококваліфікованих спортсменок реєструється, за нашими даними, у 70-90%, випливає, що важка репродуктивна патологія у таких жінок є проявом гіперандрогенії, що виникає у хворих або носительок патологічного гена спадкового ендокринного захворювання – адреногенітального синдрому.

Ця обставина певною мірою реабілітує жіночий спорт, а також дає змогу на ранніх етапах занять спортом діагностувати у дівчаток і дівчат-спортсменок ранні ознаки маскулінізації і вчасно запобігти у них розвитку вираженої патології дітородної функції.

Ще один медичний аспект проблеми – досить широко розповсюджені розлади харчової поведінки – як клінічно виражені, так і стерті форми нервової анорексії і булімії.

Нервова анорексія – синдром, що виявляється дисморфофобією і свідомою відмовою від їжі, що призводить до схуднення, а згодом – до кахексії (летальність у клінічно виражених випадках становить 20%). Найчастіше це захворювання спостерігається серед дівчат-підлітків і молодих жінок (близько 3-5%). Серед дівчат, які займаються професійним спортом, цей показник коливається від 15 до 60%, залежно від виду спорту. Нервова анорексія веде до вираженого дефіциту маси тіла, а вік настання менархе, як доведено багатьма дослідженнями, залежить від кількості підшкірної жирової клітковини (R. Frisch, J. Mcarthur, 1974). Менархе настає при досягненні маси тіла в середньому 47,8 кг, а жирової тканини – 17% від загальної маси тіла, у той час як для підтримки регулярного менструального циклу необхідно, щоб жирова тканина становила не менше 22%. Вміст жіночих статевих гормонів у крові в таких випадках дуже знижений, що сприяє розвитку остеопорозу, який в особливо занедбаних випадках може зробити молоду жінку інвалідом.

Подібні механізми задіяні й у виникненні менструальних порушень у спортсменок репродуктивного віку. Розгорнута клінічна картина нервової анорексії в цьому віці фіксується рідше. Досить часто спостерігаються стерті форми захворювання й інші види розладів харчової поведінки. Доведено, що аменорея розвивається при втраті 12-15% маси тіла, коли соматичні порушення ще не виражені, тому вона свідчить про маніфестацію анорексіії та вимагає активних дій лікаря й тренера-педагога.

Беручи до уваги наявність очевидного патогенетичного зв'язку між розладами харчової поведінки, аменореєю й остеопорозом, Американська асоціація спортивної медицини для опису синдрому, що поєднує ці три види патології, запропонувала в 1992 р. термін «тріада жінки-спортсменки» (B.L. Drinkwater, 1986; G.M. Drummer, L.W. Rosen, 1987). Поширеність спортивної аменореї як ознаки маніфестації «тріади» коливається від 5 до 50% залежно від виду спорту, що дало змогу виділити групи підвищеного ризику щодо розвитку «тріади». Це жінки, які мають тривалі тренування на витривалість (біг на довгі дистанції, плавання) і займаються видами спорту, невід'ємними вимогами яких є зовнішні дані (фігурне катання, гімнастика) або вагові обмеження (кінний спорт, веслування). Спортсменки з вищенаведених груп у будь-який спосіб прагнуть знижувати масу тіла, незважаючи на можливі наслідки для здоров'я.

Не менш важливим аспектом проблеми жіночого спорту є питання психосоціальної адаптації спортсменок.

Спортивна кар'єра юної спортсменки не завжди складається вдало і часто досить нетривала. Є багато причин, через які спортсменки рано покидають спорт: травми й хвороби, спортивні невдачі, нездатність витримувати високі спортивні навантаження, розчарування в спортивній діяльності, бажання спробувати себе в іншій справі, у тому числі одержати освіту, вийти заміж тощо. Як показує практика, дуже складно адаптуються до соціального життя дівчата-спортсменки, які вже в дитячому віці пізнали радість великих спортивних перемог. Вагому роль у психосоціальній дезадаптації відіграють особливості життя жінки-спортсменки в її мікросоціумі, орієнтованому винятково на спорт вищих досягнень, а саме:

• різке омолодження жіночого спорту (більшість спортсменок починають займатися спортом ще в дитинстві, до 10 років);
• емансипація спорту, освоєння жінками-спортсменками нетрадиційних, нових і суто «чоловічих» видів спорту, що пов'язано із загальною тенденцією фемінізації суспільства;
• упевненість жінок-спортсменок відносно позитивного впливу занять спортом на їхнє здоров'я, зовнішність, привабливість і жіночність;
• ціннісне ставлення жінок-спортсменок до спортивної діяльності, що виявляється в усвідомленні її високої значимості на формування характеру: комунікабельності, цілеспрямованості, зібраності; в окремих випадках спорт може формувати у жінок і негативні риси характеру – агресивність і жорстокість;
• провідна мотивація спортсменок-початківців визначається їхнім бажанням зміцнити здоров'я, опинитися в новому колі спілкування. Значна частина спортсменок починає займатися спортом заради досягнення високих спортивних результатів.

Будь-яке відхилення від цих установок спричинює психосоціальний дисонанс, розвиток психічної дезадаптації, що врешті-решт призводить до загальних психофізичних дезадаптозів (М.Г. Пшеничникова, 2000). Найчастіше проблеми у жінок-спортсменок виникають у момент, коли вони йдуть із великого спорту, адже гостро постають питання щодо реадаптації та ресоціалізації, пристосування до нових умов життя. Результати медико-соціальних досліджень, проведених у колишніх спортсменок, показують, що їх особисте життя та реалізація репродуктивної програми складаються менш вдало, ніж у жінок, які не займались спортом. Утім спортсменки більш вдало реалізують себе в професійній діяльності, особливо в сучасних умовах, що вимагають цілеспрямованості, наполегливості у досягненні мети, високої працездатності. Серед жінок, які займались професійним спортом, багато успішних менеджерів, керівників як у спорті, так і в бізнесових сферах. Проте жінки-спортсменки мають багато проблем зі здоров'ям, пов'язаних із перенесеними травмами, остеопорозом, вони частіше хворіють на ендометріоз, у них спостерігається вища частота патологічного клімаксу та тяжкого клімактеричного синдрому.

Отже, необхідно удосконалювати систему спортивних змагань, пом'якшувати умови спортивної боротьби, розробляти особливі правила змагань, гуманізувати жіночий спорт, захищати жінку з огляду на особливу біосоціальну роль, яку вона відіграє у суспільстві (О.А. Богданова, 1992).

При цьому завдання лікарів, передусім спортивної медицини, полягає в тому, щоб у боротьбі протилежностей «здоров'я – спортивні досягнення» бути на боці дівчини не як механізму встановлення рекордів, а як жінки – майбутньої матері. При цьому часто відбуваються конфлікти між тренером-педагогом і лікарем. У цьому випадку лише чітке уявлення лікаря про можливі негативні наслідки порушень адаптації та його стійка професійно-громадська позиція щодо захисту здоров'я та виконання жінкою її основної соціобіологічної ролі дадуть змогу перемогти здоровому глузду та зберегти жінку-спортсменку для материнства.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що комплексний адаптивний підхід до проблеми жінки-спортсменки із залученням усього арсеналу педагогічних, психолого-соціологічних та медичних заходів є єдино правильним у досягненні найвищої мети суспільства: збереження генофонду, гармонізації особистого та соціального життя жінки, гармонійного розвитку суспільства.

Література

1. Абрамов В.В. Становление функции эндокринной и кардиореспираторной систем спортсменок пубертатного возраста: Докт. дисс. – СПб., 1992. – 347 с.
2. Аветисова К.Р., Глухова К.М., Афонина Л.И. Клиника и принципы диагностики гиперандрогении у подростков // Акуш. и гинек. – 1983. – № 7. – С. 24-26.
3. Бершадский В.Г. Состояние репродуктивной системы у спортсменок (на примере легкой атлетики и плавания): Автореф. дисс. – М., 1976. – 18 с.
4. Богданова Е.А., Кузнецова М.Н., Фролова О.Г. Охрана здоровья девочек и девушек – основа репродуктивного здоровья женщин // Акуш. и гинек. – 1992. – № 3. – С. 46-48.
5. Крефф А.Ф., Каню М.Ф. Женщина и спорт / Пер. с франц. – М.: ФиС, 1986. – 143 с.
6. Лобода М.В., Бабов К.Д., Стеблюк В.В. Хвороби дезадаптації в практиці відновлювальної медицини. – К., 2004. – 300 с.
7. Пшеничникова М.Г. Феномен стресса. Эмоциональный стресс и его роль в патологии // Патологическая физиология и экспериментальная терапия. – 2000. – № 2.
8. Серов В.Н., Кожин А.А. Эколого-генеративный диссонанс и патофизиологические аспекты нарушения функции центрального генеза //Акуш. и гинек. – 1988. – № 8. – С. 12-14.
9. Стеблюк В.В., Бурлака О.В. Адаптивна медицина: концептуальні визначеня і проблеми // Здоров'я України. – 2005. – № 36. – С. 36-38.
10. Drinkwater B.L. et al. Bone mineral density after resumption of menses in amenorrheic athletes // JAMA. – 1986. – Vol. 256. – № 30. – P. 380-382.
11. Drummer G.M., Rosen L.W. еt al. The Female Athlete Triad. Pathogenic weight-control behaviors of young competitive swimmers // Phys. Sportsmed. – 1987. – Vol. 15. – № 5.
12. Frisch R., Mcarthur J. Menstrual cycles: fatness as a determinant of minimum weight for height necessary for their maintenance or onset // Science. – 1974. – Vol. 185.
13. Laatikainen T., Virtanen T., Apter D. Plasma immunoreactive b-endorphin in exercise-associated amenorrhea // Am. J. Obstet. Gynecol. – 1986. – Vol. 154.
14. Loucks A.B. Effects of exercise training on the menstrual cycle: existence and mechanisms // Med. Sci. Spor. Exerc. – 1990. – Vol. 22. – № 3.
15. Loucks A.B., Mortola J.F. et al. Alterations in the hypothalamic-pituitary-ovarian and the hypothalamic-pituitary-adrenal axes in athletic women // J. Clin. Endocrin. Metab. – 1989. – Vol. 68. – № 2.
16. Malina R.M. Menarche in athletes: a synthesis and hypothesis // Ann. Hum. Biol. – 1983. – Vol. 10.

Читайте также

Вторичная дисменорея – особенности и диагностика Задержка месячных. Доступное руководство к действию Диспареуния: когда секс причиняет боль Кровь во время овуляции