Слава Україні!

Ярема Томашевський: «У своїй діяльності лікар повинен бути самовідданим»

Ярема Томашевський: «У своїй діяльності лікар повинен бути самовідданим»

Зустріч із професором Яремою Іллічем Томашевським стала для мене свого роду несподіванкою, адже вона не була запланованою у вирі швидкоплинного відрядження до чарівного міста Лева. Тим приємніше, коли маєш нагоду поспілкуватися з людиною, чиє

Підготувала Ельвіра Сабадаш, м. Київ

Зустріч із професором Яремою Іллічем Томашевським стала для мене свого роду несподіванкою, адже вона не була запланованою у вирі швидкоплинного відрядження до чарівного міста Лева. Тим приємніше, коли маєш нагоду поспілкуватися з людиною, чиє ім’я з великою шаною промовляють колеги й друзі, пацієнти та їхні рідні.

Отже, моїм співрозмовником сьогодні є засновник кафедри ендокринології та клінічної фармакології Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького, голова Львівського обласного науково-медичного товариства ендокринологів, голова наукової проблемної комісії «Патологія щитоподібної залози в Прикарпатті», член Європейської асоціації діабетологів, доктор медичних наук, професор Ярема Ілліч Томашевський.

— Яремо Іллічу, протягом тривалого часу ви були завідувачем кафедри ендокринології, багато зробили в цій галузі. Якою вона постає сьогодні, чи відбулися позитивні зрушення в сучасній ендокринології?

— Мені насправді пощастило стати засновником кафедри ендокринології та клінічної фармакології Львівського державного медуніверситету, 25-річчя якої ми готуємося відзначати наступного року.

З позицій сьогодення можу сказати, що однією з найважливіших і найактуальніших проблем сучасної ендокринології є боротьба з цукровим діабетом, адже спадкова схильність населення до цього захворювання сягає 20-25%, а в медичних закладах України на обліку перебуває близько 1 мільйона хворих на цукровий діабет, з яких 40% — це люди працездатного віку, а близько 2% — діти та підлітки. Оскільки збирання необхідної інформації поки що не можна назвати досконалим, слід вважати, що на одного офіційно зареєстрованого хворого припадає до 2-2,5 невиявлених. Отже, в нашій країні цукровий діабет давно вийшов за рамки суто медичної проблеми, набувши статусу медико-соціального.

Три роки тому в Україні прийнято Національну програму «Цукровий діабет». Пріоритетними напрямами в її виконанні є забезпечення хворих із цією патологією високоякісними інсулінами вітчизняного та іноземного виробництва, а також проведення заходів, спрямованих на поліпшення якості життя людей, які страждають на цю тяжку недугу. Ми працюємо над створенням вкрай необхідного реєстру дітей, до кінця 2003 року плануємо розробити аналогічний реєстр дорослих, хворих на цукровий діабет I типу. Останнім часом значно розширилася мережа спеціалізованих діабетичних кабінетів, шкіл самоконтролю тощо.

Під нашим безпосереднім керів-ництвом Львівським обласним науково-медичним товариством ендокринологів опрацьовано нові методи ранньої діагностики цукрового діабету — піруватемічний, піруватуричний та піруватдегідрогеназний тести. Остаточно завершено розроблення програми діагностики природжених станів та патологічних порушень гормональної регуляції вуглеводного обміну, представленій широкій аудиторії на III з’їзді медичних генетиків України, який проходив у жовтні минулого року в місті Львові.

Впровадження в медичну практику даних методів дозволило з’ясувати, що серед населення Прикарпатського ре-гіону переважає конституційний стан піруватдегідрогеназної нормореактивності (36,99%), рідше спостерігаються гальмівний та збудливий типи фізіо-логічної гормональної регуляції метаболізму (19,52% і 6,5% відповідно). Тобто, практично в 63,1% населення цього регіону відсутні фактори ризику щодо формування цукрового діабету. Серед патологічних станів, які становлять 36,99%, увагу ендокринологів привертають метаболічний синдром, латентний гіпотиреоз (4,45%), гіперінсулінізм (3,43%), мітохондріальний (25,0%) та піровиноградний діабет (4,11%).

Сьогодні йдеться про те, щоб ці методи ширше впроваджувалися в клінічну практику. Особливо це стосується діагностики природжених та патологічних станів гормональної регуляції вуглеводного обміну, оскільки ця експрес-методика не потребує великих витрат часу, є досить простою й ефективною.

Звичайно, не менш важливою є боротьба з епідемією зоба в Прикарпатті, що пов’язано з дефіцитом йоду в ґрунті, харчових продуктах, воді та наслідками Чорнобильської катастрофи. Над цією проблемою сьогодні наполегливо працюють колектив кафедри та обласне науково-медичне товариство ендокринологів. Особливе значення щодо профілактики ендемічного зоба має вживання йодованої солі, йодованого молока, мінеральних вод із вмістом йоду, а також призначення лікарських засобів, що містять йод. Таким препаратом, зокрема, є антиструмин, одна таблетка якого містить 1 мг калію йодиду. Однієї таблетки на тиждень достатньо для забезпечення йодом дитини дошкільного віку, дітям шкільного віку рекомендується призначати по 1 таблетці двічі на тиждень. Великого значення це питання набуває в період вагітності, протягом якого майбутня матір з метою профілактики повинна двічі на тиждень приймати антиструмін. У цьому напрямі ми проводимо велику роботу з батьками та лікарями-ендокринологами.

Щодо принципів лікування, то вже тривалий час успішно використовується метод акупунктурної фармакотерапії, який поєднує в собі рефлекторний вплив на організм та дію тих лікарських засобів, які вводяться акупунктурно й також впливають на метаболізм і на функціональний стан ендокринної системи хворої людини. Акупунктурний метод ми широко використовуємо у хворих з цукровим діабетом, адже організм людини має активні точки, вплив на які дозволяє знижувати глікемію. Його рекомендують застосовувати при патології щитоподібної залози, особливо при дифузному токсичному зобі та автоімунному тиреоїдиті.

— Яке наукове досягнення для вас є найдорожчим?

— Мабуть, відкриття маркерів фізіологічних і патологічних станів гормональної регуляції вуглеводного обміну. Співробітниками нашої кафедри розроблено експрес-метод визначення функціонального стану гліколізу та глюконеогенезу в циклі Корі в умовах вуглеводного навантаження. Методика є високоінформативною та простою, що дозволяє широко її використовувати в клінічній практиці. Не можу обійти увагою й створення програми ранньої діагностики та профілактики ендокринних захворювань, впровадження методології акупунктурної фармакотерапії в медичну практику. На сьогодні для мене найбільш важливим є широке впровадження в практику цих експрес-методів діагностики й профілактики ендокринних патологій. Я вважаю це своїм головним завданням. Ось коли на власні очі побачу, що в кожній поліклініці, у кожній лікарні ці методи будуть опрацьованими, тоді вважатиму, що здійснилася моя найголовніша мрія як лікаря-ендокринолога.

— До речі, як ви оцінюєте рівень розвитку ендокринології в місті Львові та Львівській області?

— Як дуже високий. Адже ще до заснування нашої кафедри у Львові було організовано школу ендокринологів під керівництвом Т. Т. Глухенького, яка набула бурхливого розвитку завдяки активній праці цілої плеяди талановитих учених, таких як Г. Г. Караванов, І. М. Грабченко, О. М. Кевдін, Г. П. Ковтунович, В. І. Чернов, А. І. Гнатишак, М. П. Павловський, Д. А. Макар, Є. С. Детюк, Г. І. Столмакова, П. Г. Подорожний, І. І. Даценко, В. П. Виговський та багато інших.

— На вашому шляху було чимало вчителів. Кого з них ви вважаєте найвпливовішими щодо становлення вас як медика?

— Найвагоміший вплив на мене як на майбутнього медика здійснив видатний науковець і педагог, професор В. І. Чернов, який очолював кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб Львівського державного медичного університету в той час, коли я навчався в клінічній ординатурі. Коло його медичних інтересів було досить широким, але найбільш активно він займався кардіологією — опрацьовував нові методи діагностики й профілактики ревматизму, порушень кровообігу та інших патологій серцево-судинної системи. Він був надзвичайно доброзичливою людиною, завжди допомагав у складних ситуаціях своїм учням, колегам, особливо, коли йшлося про встановлення правильного діагнозу. Постійно пам’ятаю й керуюся його настановою — під лежачий камінь вода не тече. Віктор Іванович любив повторювати: «Якщо людина буде пасивною, не буде боротися, не буде працювати над збагаченням свого професійного та життєвого досвіду, вона нічого в житті не досягне». Я абсолютно з ним згоден.

Звичайно, не менш вагомий вплив на мене здійснив професор П. Г. Подорожний, дуже мудра людина, талановитий учений, з яким ми спільно підготували й випустили монографію «Клінічна вітамінологія».

— Розкажіть, будь ласка, про свій шлях у медицині?

— У 1953 році з відзнакою закінчив Львівський державний медичний інститут. Наступним кроком стало навчання в клінічній ординатурі, рекомендацію до якої я одержав від завідувача кафедри факультетської терапії, професора О. М. Кевдіна. По закінченні протягом наступних трьох років працював завідувачем відділення Кам’янко-Бузької районної лікарні та 4-ї лікарні міста Львова.

З 1958 року розпочалася педагогічна діяльність у Львівському державному медичному інституті на терапевтичних кафедрах. Захистивши докторську дисертацію в 1972 році, згодом отримав посаду завідувача кафедри ендокринології та клінічної фармакології. У 1977 році вийшла моя перша монографія «Клінічна вітамінологія», у 1999 році опублікував чергову, сьому за рахунком, — «Основи діагностики, профілактики та лікування ендокринних захворювань». До 25-річчя кафедри нами до друку підготовлено підручник «Мітохондріальний діабет». Взагалі на моєму рахунку понад 200 опублікованих наукових праць. Щодо здобутків у практичній діяльності, то мною відкрито три фізіологічних та шість патологічних станів гормональної регуляції вуглеводного обміну. Крім того, є великий обсяг суспільної праці, тому єдине, чого бракує протягом усього життя, так це вільного часу.

— Чи можна казати про певні зигзаги успіхів чи невдач на цьому шляху?

— Ви знаєте, як у науці, у медичній практиці, так і в житті я завжди залишаюсь оптимістом. Можливо тому, що я успадкував кращі традиції моїх батьків і вчителів, це позбавило мене серйозних невдач та розчарувань на життєвому шляху. Щодо успіхів, то про них я вже розповів, можу лише додати, що кожна крапля, кожна складова успіху відкривала певні можливості щодо тих чи інших наукових досягнень. А невдачі, якщо такі були, лише гартували, підштовхували йти далі.

— Якими принципами, з вашої точки зору, має керуватися сучасний лікар-ендокринолог?

— У першу чергу, принципами самовідданості в наданні кваліфікованої та спеціалізованої допомоги хворим, яка згідно з сучасними вимогами має зосереджуватися на етапах первинної медико-санітарної опіки населення та сфері діяльності сімейного лікаря.

Цікаво, що серед багатьох засобів виховного значення в педагогічному процесі з лікарями та студентами найбільший відгук знайшли «Сім заповідей античного світу», які ми привезли з Греції. Справа в тому, що мені випала щаслива нагода відвідати батьківщину Гіппократа та залишки колись величавого храму Аполлона на Пелопонезькому півострові в Дельфах. Саме на фасаді храму викарбовано сім настанов, які залишаються актуальними до сьогодення й будуть слугувати дороговказом для прийдешніх поколінь. Ось ці заповіді.

  1. Поспішай робити добро, бо життя людське коротке.
  2. Пізнай самого себе.
  3. Не набувай нічого зайвого.
  4. Чини все в міру.
  5. Ніколи не гнівайся.
  6. Ні за кого не ручайся.
  7. У світі зло переважає, проте добро перемагає.
Цією античною мудрістю ми повсякденно намагаємося збагатити світогляд наших вихованців та їхню професійну діяльність.

— Якщо провести паралель між навчанням студента медичного вузу ваших років і студентами сучасності, що, на ваш погляд, було б корисним перенести з тих часів навчання на сьогоднішній етап підготовки майбутніх фахівців?

— Великим надбанням у підготовці лікаря на сьогоднішньому етапі є комп’ютеризація навчального процесу, удосконалення інструментальних та лабораторних методів досліджень. Якщо провести паралель, то з моїх років навчання, напевно, слід було б перенести більшу наполегливість щодо аналізу клінічних проявів захворювання, який має домінувати в стратегії побудови діагнозу.

— Які риси характеру лікаря вам імпонують?

— Лікар повинен бути самовідданим у своїй діяльності, постійно підвищувати свій фаховий рівень, торувати свій життєвий шлях згідно з клятвою Гіппократа.

— Від чого сьогодні ви дістаєте найбільше задоволення?

— Задоволення… Мабуть, коли одужує пацієнт, та, звичайно, моя родина. Дружина Ольга є вчителем української мови та літератури, старша донька Олександра — доцент кафедри факультетської терапії Львівського державного медичного університету, молодша дочка Наталія теж обрала своїм фахом медицину, зараз працює на посаді молодшого наукового співробітника Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН України.