Бронхит хронический

Хронічний бронхіт – хронічне розповсюджене ураження бронхів з повторними загостреннями, морфологічною перебудовою секреторного апарату слизової оболонки, розвитком склеротичних змін у більш глибоких шарах бронхіальної стінки і характеризується: наявністю продуктивного кашлю протягом кількох місяців упродовж двох років, постійними різнокаліберними вологими хрипами, 2-3 загостреннями на рік протягом двох років, збереженням у фазі ремісії ознак порушення вентиляції легень.

См. МКБ-10 в разделе Хронические заболевания нижних дыхательных путей

Общая информация

Рентгенологічно діагностується підсилення і деформація малюнка легень, порушення структури коренів легень.

Клиническая картина

Клінічні критерії діагностики:

• загострення процесу з тривалістю кілька місяців, упродовж 2 років і більше;
• 2-3 загострення на рік протягом не менше 2 років;
• збереження у фазі ремісії ознак порушення вентиляції легень;
• наявність продуктивного кашлю протягом кількох місяців упродовж 2 років;
• надсадний малопродуктивний кашель вранці (кашель на початку захворювання з’являється вранці після сну, виділяється невелика кількість мокротиння (недостатність мукоциліарного транспорту проявляється у нічний час). Кашель посилюється у холодний період року, а також у період загострення хвороби, у період ремісії, а також при ураженні дрібних бронхів, які не мають рецепторів кашльового рефлексу, практично відсутній);
• при прогресуванні хвороби кашель наростає і з’являється протягом всього дня і вночі;
• при дихальній недостатності ІІІ ступеня кашльовий рефлекс згасає, кашель стає малопродуктивним, навіть за наявності бронхоектазів;
• мокротиння має різний характер, але переважає підвищена в’язкість;
• задишка спочатку з’являється при загостренні, пізніше наростає після фізичного навантаження;
• можлива деформація грудної клітки у вигляді кіфозу грудного відділу хребта та симптом барабанних паличок;
• обмеження екскурсії грудної клітки при диханні, участь у диханні допоміжних м’язів;
• перкуторно: коробочний відтінок тону – над ділянками з емфіземою, притуплений – у місцях запального процесу;
• аускультативно: подовжений видих, жорстке дихання, при емфіземі дихання ослаблене; при ураженні дрібних бронхів – у горизонтальному положенні на видиху – сухі високотональні хрипи, якщо вони відсутні у вертикальному положенні, то це «прихована бронхообструкція». При броноектазах – вологі хрипи різного калібру. Характер хрипів нестійкий, можуть зникати після кашлю.
• рентгенологічно: порушення структури коренів легень, підсилення і деформація малюнка легень, пневмосклероз.

Диагностика

Методи діагностики

Діагностика бронхіту включає використання клінічних, рентгенологічних, лабораторних та інструментальних методів:

• виділення етіологічного збудника – мазок із носа і зіву на патогенну мікрофлору і віруси;
• дослідження мокротиння на патогенну мікрофлору і віруси;
• рентгенологічне дослідження;
• бронхоскопія та браш-біопсія слизової оболонки бронхів (див. додаток);
• бронхографія або комп’ютерна томографія (КТ);
• реопульмонографія;
• спірографія (див. додаток);
• пневмотахометрія;
• пікфлоуметрія.

Лечение

Етіотропна терапія:

• етіотропну терапію загострення хронічного бронхіту починають з урахуванням виду можливого збудника; показанням до призначення антибіотиків є активний бактеріальний процес, на що вказує фебрильна температура тіла, яка тримається більше 3 діб, відповідні зміни в аналізі крові (лейкоцитоз та зсув формули крові вліво, прискорена ШЗЕ); антибактеріальні препарати вибору залежно від виду бактеріального збудника наведені в таблиці.
• при наявному сухому болючому кашлі в перші дні захворювання призначають протикашльові препарати центральної дії; при сухому подразливому трахеальному кашлі – протикашльові препарати периферичної дії; при обструктивному синдромі показано призначення бронхолітиків: b2-агоністи короткої дії (сальбутамол, алупент, атровент, фенотерол тощо), антихолінергічні засоби та препарати теофіліну (метилксантини);
• для розрідження і виділення мокротиння призначають муколітики (ацетилцистеїн, бромгексину гідрохлорид, амброксолу гідрохлорид).

Патогенетична терапія:

• патогенетична терапія загострення хронічного бронхіту повинна включати антиоксиданти та стабілізатори клітинних мембран, вітамінні комплекси з мікроелементами;
• для покращання мікроциркуляції у легенях показані такі препарати, як серміон, цинаризин, компламін, трентал тощо з метою нормалізації енергетичного балансу клітин (АТФ-ЛОНГ, рибоксин);
• для запобігання прискореного розвитку пневмосклерозу показано застосування нестероїдів, які інгібують активність медіаторів запалення, підсилюють терапевтичну дію антибіотиків;
• дихальна гімнастика включає елементи тренування механізмів або складових компонентів дихального акту; комплекс гімнастики повинен включати статичні дихальні звукові вправи для тренування подовженого видиху; окрім статичних, комплекс має і динамічні дихальні вправи, коли фізичні вправи поєднуються з диханням; видалення мокротиння найкраще досягається в дренажному положенні з опущеною верхньою частиною тіла, цьому сприяє вібромасаж (ручний чи за допомогою вібромасажеру).

При недостатній ефективності проведеної терапії при катарально-гнійному і гнійному ендобронхітах показана бронхоскопічна санація.

Вторинна профілактика хронічного бронхіту:

• лікування як у період загострення, так і в період ремісії запального процесу;
• режим дня і раціональне харчування;
• загартовування, загальнозміцнююча та лікувальна фізкультура;
• фітотерапія;
• вітамінотерапія;
• адаптогени та біогенні стимулятори;
• фармакологічна імунокорекція.