Триомун инструкция, аналоги и состав

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: двошарові плоскі таблетки із скошеними краями, один шар жовтого кольору, інший – білого;

склад: 1 таблетка містить ставудину 30 мг або 40 мг, ламівудину 150 мг та невірапіну 200 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний, гідроксипропілцелюлоза, тальк, лактоза, крохмаль, барвник лейк хінолін жовтий WS.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Противірусні препарати прямої дії. Код АТС J05A F30.

Фармакологічні властивості

• фармакодинаміка. Триомун є ефективною комбінацією трьох лікарських засобів, які звичайно застосовують для лікування пацієнтів, інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ-1)

Ставудин - противірусний засіб, синтетичний аналог тимідину. Активний відносно вірусу імунодефіциту людини. Метаболізується у клітинах до ставудину трифосфату, який шляхом пригнічення зворотної транскриптази ВІЛ порушує процес елонгації вірусної ДНК. Крім того, ставудину трифосфат інгібує клітинні ДНК-полімерази, значно пригнічуючи синтез мітохондріальної ДНК.

Ламівудин – енантіомер дидеоксіаналогу цитидину, синтетичний аналог нуклеозидів з активністю проти ВІЛ. Основний механізм дії ламівудину трифосфату пов’язаний з пригніченням зворотної транскрипції ВІЛ шляхом переривання ланцюга вірусної ДНК. Ламівудину трифосфат також пригнічує РНК- та ДНК-залежну полімеразну активність зворотної транскриптази. Ламівудину трифосфат – слабкий інгібітор альфа-, бета та гамма-ДНК полімераз ссавців.

Невірапін - противірусний препарат, ненуклеозидний інгібітор зворотної транскриптази ВІЛ-1. Безпосередньо зв’язується із зворотною транскриптазою та блокує РНК- та ДНК-залежні реакції ДНК-полімерази, руйнуючи каталітичний центр ферменту. Дія невірапіну не є конкурентною до нуклеозидів і трифосфатів нуклеозидів. Препарат не блокує зворотну транскриптазу ВІЛ-2 та ДНК-полімеразу еукаріотів (ДНК-полімераза людини a, b, γ або d).

• фармакокінетика. Ставудин швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність становить 78- 86 %. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 0,5- 1,5 год. Проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Об’єм розподілу становить 0,8- 1,1 л/кг. Метаболізується фосфорилюванням з утворенням активного метаболіту - ставудину трифосфату. 40 % ставудину виводиться з сечею у незміненому стані. Період напіввиведення – 1- 1,6 год.

Ламівудин швидко та майже повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту.

Біодоступність ламівудину у дорослих становить 80- 85 %. Максимальні концентрації ламівудину в плазмі спостерігаються через 0,5- 2 год і становлять 1,3 - 1,8 мг/мл. Відомо, що ламівудин потрапляє у ЦНС та спинномозкову рідину. Дослідження in vitro показали, що у клітинах ламівудин фосфорилюється до активного метаболіту 5-трифосфату. Ламівудин виводиться із організму переважно нирками у незміненому вигляді. Період напіввиведення ламівудину з клітин становить 10,5- 15,5 год.

Невірапін швидко всмоктується (більше 90 %) після внутрішнього застосування.

Абсолютна біодоступність у 12 здорових дорослих після одноразового застосування препарату становила 93±9 %. Після одноразового застосування препарату в дозі 200 мг C_max досягалась через 4 год і становила 2±0,4 мкг/мл (7,5 мкмоль). При курсовому застосуванні препарату спостерігалося лінійне збільшення C_max невірапіну у плазмі крові у діапазоні доз 200- 400 мг на добу.

Прийом їжі, застосування антацидів та інших лікарських засобів, що містять лужний буферний компонент (наприклад, диданозин), не має впливу на абсорбцію невірапіну. Добре проникає через плацентарний бар’єр і виводиться з грудним молоком.

Концентрація невірапіну у спинномозковій рідині становить 45 % (±5 %) від концентрації у плазмі.

При концентрації у плазмі 1- 10 мкг/мл зв’язується з білками плазми на 60 %.

Біотрансформується невірапін за допомогою печінкових мікросомальних ферментів системи цитохрому P₄₅₀, переважно ізоферментами CYP3A з утворенням кількох гідроксильованих метаболітів.

Виводиться нирками (приблизно 80 %) у вигляді кон’югованих з глюкуроновою кислотою метаболітів, у незначній кількості - у незміненому вигляді.

Невірапін здатний індукувати мікросомальні ферменти системи P₄₅₀. Фармакокінетична самоіндукція характеризується приблизно 1,5- 2-разовим збільшенням удаваного клiренсу невiрапіну при застосуванні препарату внутрішньо, по 200 мг, 2 рази на добу, протягом 2- 4 тижнів у порівнянні із застосуванням препарату у цій дозі одноразово. Самоіндукція також приводить до відповідного зменшення кінцевого періоду напіввиведення з 45 год при одноразовому застосуванні препарату до 25-30 год при курсовому застосуванні препарату в дозі 200- 400 мг на добу.

Показання для застосування. Триомун застосовують при прогресуючому імунодефіциті, що пов’язаний з інфікуванням вірусом імунодефіциту людини 1-го типу (при кількості клітин CD4⁺ менше 500/мм³) у дорослих і дітей старше 12 років, які стабілізовані на підтримуючому режимі невірапіну по 200 мг, 2 рази на добу, та добре його переносять.

Спосіб застосування та дози. Препарат застосовують внутрішньо.

Пацієнтам з масою тіла менше 60 кг призначають Триомун (30/150/200) по 1 таблетці 2 рази на добу.

Пацієнтам з масою тіла більше 60 кг призначають Триомун (40/150/200) по 1 таблетці 2 рази на добу.

Триомун не можна застосовувати для лікування у хворих, які щойно почали застосування невірапіну. Призначенню Триомуну повинен передувати курс лікування невірапіном у дозі 200 мг, 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім - у підтримуючому режимі 200 мг, 2 рази на добу, за відсутності реакцій гіперчутливості.

Побічна дія. З боку ЦНС: підвищена стомлюваність, головний біль, сонливість.

З боку системи кровотворення: гранулоцитопенія.

З боку системи травлення: зміни лабораторних показників функціонального стану печінки (підвищення активності ГГТ, АЛТ, АСТ, ЛФ і рівня загального білірубіну), жовтяниця, виражені або загрозливі для життя гепатотоксичні реакції (у т.ч. фульмінантний гепатит), нудота, блювання, діарея, біль у животі.

Дерматологічні реакції: макулопапульозна еритематозна висипка на шкірі (більшість випадків висипки спостерігаються протягом першого місяця застосування препарату).

Алергічні реакції: пропасниця, артралгія, міалгія, лімфаденопатія, що може супроводжуватися гепатитом, еозинофілією, гранулоцитопенією, порушенням функції нирок і симптомами, що вказують на ушкодження інших внутрішніх органів. Рідко - анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, кропив’янка, синдром Стивенса – Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (у деяких випадках з летальним кінцем).

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату, тяжкий ступінь нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 0,75х10⁹/л) або анемії (рівень гемоглобіну менше 7,5 г/дл або 4,65 ммоль/л), вік пацієнтів до 12 років, периферична нейропатія, порушення функції нирок (з кліренсом креатиніну 50 мл/хв і нижче).

Триомун містить комбінацію фіксованих доз препаратів, тому його не можна призначати пацієнтам з масою тіла менше 50 кг.

Передозування. Дані про передозування Триомуну відсутні.

Відомо, що застосування дорослими пацієнтами ставудину у дозах, які у 12- 24 рази перевищували рекомендовані добові дози, не призвело до появи ознак гострої токсичності. При хронічному передозуванні ставудину можливий розвиток периферичної нейропатії та токсичного ураження печінки. Ставудин виводиться при гемодіалізі.

Застосування дорослими пацієнтами 6 г ламівудину не супроводжувалося виникненням будь-яких клінічних ознак або симптомів, гематологічні показники при цьому залишалися у межах норми. Дані про можливість виведення ламівудину при застосуванні перитонеального діалізу або гемодіалізу відсутні.

Є повідомлення про випадки передозування при застосуванні невірапіну у добовій дозі 800- 1800 мг на добу, з тривалістю лікування до 15 діб. У пацієнтів при цьому спостерігалися набряки, вузлувата еритема, стомлюваність, пропасниця, головний біль, безсоння, нудота, утворення інфільтратів у легенях, висипка, запаморочення, блювання, зниження маси тіла. Після припинення застосування препарату спостерігався оборотний розвиток усіх зазначених симптомів. Антидот не відомий.

Особливості застосування. При виникненні у пацієнтів ознак або симптомів виражених реакцій шкіри або гіперчутливості, у тому числі (список невичерпний) вираженої висипки на шкірі або висипки з пропасницею, пухирців, уражень слизової оболонки ротової порожнини, кон’юнктивіту, набряку обличчя, болю у м’язах і суглобах, загального нездужання та/або виражених порушень функції печінки, застосування препарату необхідно негайно припинити.

Пацієнтам з панкреатитом в анамнезі або за наявності інших значущих факторів ризику розвитку панкреатиту призначати Триомун необхідно дуже обережно та лише за відсутності задовільної альтернативної терапії. Застосування Триомуну необхідно негайно припинити при виникненні клінічних ознак, симптомів або при зміні лабораторних показників, що вказують на панкреатит.

Під час клінічних досліджень у деяких пацієнтів з ВІЛ і хронічним захворюванням печінки, яке було спричинено вірусом гепатиту В, виникали ознаки рецидиву гепатиту після припинення застосування Триомуну.

Вагітність і лактація. Адекватні та добре контрольовані дослідження застосування Триомуну під час вагітності не проводились, тому застосування препарату під час вагітності можливо лише в тому випадку, коли потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Дані про виведення ламівудину та ставудину з грудним молоком відсутні, невірапін може виводитися з грудним молоком. Жінкам з ВІЛ не рекомендується годувати дітей груддю через ризик постнатальної передачі ВІЛ дитині з грудним молоком.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Застосування 160 мг триметоприму та 800 мг сульфаметоксазолу 1 раз на добу у поєднанні з Триомуном призводить до збільшення концентрації ламівудину у плазмі крові. Ефект від застосування більш високих доз триметоприму та сульфаметоксазолу не досліджений.

При спільному застосуванні Триомуну та кетоконазолу зменшується концентрація останнього у плазмі крові.

Невірапін здатний знижувати концентрації пероральних контрацептивів при спільному застосуванні.

При застосуванні Триомуну у поєднанні з препаратами, які містять звіробій, можливо зниження концентрації невірапіну нижче терапевтичного рівня, що може призвести до втрати вірусологічної ефективності та розвитку стійкості вірусу до препарату.

Через особливості метаболізму метадону невірапін може знижувати концентрацію метадону у плазмі крові посиленням метаболізму метадону у печінці. У пацієнтів, які застосовують метадон у поєднанні з Триомуном, спостерігали випадки розвитку синдрому відміни наркотичної речовини (при застосуванні такої комбінації необхідно контролювати стан пацієнта та коригувати дозу метадону).

При застосуванні Триомуну у поєднанні з хлорамфеніколом, цисплатином, диданозином, етамбутолом, етіонамідом, гідралазином, ізоніазидом, метронідазолом, вінкристином, зальцитабіном збільшується ризик розвитку периферичної невропатії.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 ⁰С в недоступному для дітей місці.

Термін зберігання - 18 місяців.